Скільки театрів потрібно місту? А столиці? Он у Парижі їх понад п'ятсот — різної форми власності, організації, різної художньої та жанрової спрямованості, різного мистецького рівня і географічного розташування. А в Києві?
Нині в столиці працює 22 театри і концертні установи муніципального підпорядкування. Ще є три Національні театри — Опера, ім. І.Франка та Лесі Українки. А також кілька приватних театрів, антреприз, товариств з обмеженою відповідальністю, навчальних, студійних, мистецьких центрів тощо. Та за даними соціологічних досліджень багатомільйонному місту не вистачає щонайменше десяти повноцінних театральних установ, особливо у так званих спальних районах, кожен з яких подібний до обласного центру середнього масштабу. Звідти якось не дуже хочеться вибиратися до центру міста, де сконцентровано більшість театрів, а особливо вертати поночі додому «в Чернігівську губернію». Наразі виявлено, що з кількох тисяч малолітніх правопорушників жоден (!) ні разу не був у театрі і просто не уявляє, що воно таке. Воістину — хто не будує театри, той буде змушений будувати в'язниці…
ХТО ПАСЕ ЗАДНІХ?
Нещодавно громадська художня рада Головного управління культури розглядала творчі заявки муніципальних театрів на фінансування нових постановок. В процесі підготовки до цієї акції дорадча група у складі незалежних провідних театрознавців, менеджерів та економістів, не пов'язаних з жодним творчим колективом, аналізувала стан театральної справи в столиці. За підсумками цього аналізу, група виступила з пропозиціями, які були враховані у рекомендаційних рішеннях художньої ради.
Про театральну ситуацію в столиці України йшлося на брифінгу, що відбувся в мерії під проводом заступника мера з питань культури В. Журавського за участі начальника Головного управління культури міста С. Зоріної, її заступниці В. Ліновицької, голови громадської художньої ради В. Заболотної та голови дорадчої групи Б. Куріцина.
Новими вимірами поцінування творчого доробку кожного окремого театру стали — наявність яскраво вираженого «обличчя», мистецького спрямування театру, його успіх у глядачів, що матеріалізується в кількості показаних вистав та проданих квитків і, відповідно, фінансових показниках. Тобто охоче глядач заповнює зал (аншлаг), користується вистава його увагою та високими оцінками фахової критики — значить така вистава і такий театр потрібен місту і його мешканцям. Якщо ні — постає питання доцільності подальшого утримання такого театру за кошти платників податків.
І ось тут нове керівництво ГУК запропонувало новий принцип фінансування муніципальних театрів — підтримувати і стимулювати театри успішні, цікаві для киян, а не рятувати тих, хто «пасе задніх». Підтягати відстаючих — це принцип радянського господарювання. На певному етапі, в перші роки «перебудови» і незалежності України, коли в інтересах суспільства було різко збільшити кількість театрів і ще неясно було, хто з новоутворених колективів художньо спроможний, це принцип мав свій сенс. На початку дев'яностих років у Києві виникло понад п'ятдесят театрів-студій, вижило з яких близько десятка. Хоч місто фінансувало усіх.
ПРИНЦИП КОНКУРЕНТНОСТІ
Нині часи змінилися. Треба звикати до інших форм і принципів господарювання, в основі яких лежить принцип конкурентності. Конкурентоздатність є запорукою і похідною творчого здоров'я театру. І хто має більше вагомих творчих здобутків, хто виривається вперед в мистецькому забігу на довгу дистанцію, той і здобуває фінішну стрічку у вигляді додаткового фінансування подальшого творчого розвитку. У кого творчого дихання не вистачає, той природно сходить з дистанції.
Ситуація вимальовується жорстока, але справедлива й життєва. Ми всі, родом з радянського соціалізму, звикли до державного «подаяння» — так і жебракуємо. Ми безініціативні, не енергійні, або не вміємо «крутитись» в нових умовах. Щоправда, і умови ці достатньо несприятливі, законодавчо не забезпечені, диким капіталом придушені. Хоча і в них можна знайти внутрішні резерви, які добре знає фінансист ГУК Н. Храпілова, готова консультувати з цього питання керівників театрів.
Театри Києва умовно поділені на групи, серед яких визначено пріоритети — це театри для дітей та юнацтва, а також експериментальні сцени. Їх чотири і вони профінансовані першочергово. Це академічний театр опери і балету для дітей і юнацтва, міський та академічний театри ляльок, академічний ТЮГ на Липках і театр маріонеток. Кілька новин про них — Академічний театр ляльок став на шлях створення вистав для родинного перегляду, справедливо міркуючи, що основне виховання дитина одержує в сім'ї, а все інше, і навіть театр в тому числі, лише активна допомога цій справі. Унікальний театр маріонеток під керівництвом М. Яремчука уславив Україну в широкому світі. Тому рекомендовано перетворити цей театр на творчу майстерню.
Експериментальний театр «Вільна сцена» під керівництвом Д. Богомазова займається пошуком нової театральної мови і нині працює просто у великій ледь обладнаній кімнаті на вул. О. Гончара в чеканні будови свого театру на Троєщині.
Крім того, ГУК зарезервувало кошти для молодого режисера на постановку вистави, здійснену на основі конкурсу постановочних проектів.
ГРУПА СТАБІЛЬНО УСПІШНИХ
Існує група стабільно успішних театрів, серед яких академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра, академічний Молодий, творчо оновлений академічний театр оперети, що готується відсвяткувати 100-річчя утворення у своєму приміщенні (Троїцький народний дім) стаціонарного українського театру М. Садовського, академічний театр на Подолі, «Колесо», «Сузір'я».
До Другої світової війни у Києві існували театри національних меншин. І не тільки російський, але і єврейський, і польський. Нині працює лише циганський театр «Романс». Його нова постановка також профінансована Управлінням культури.
ТВОРЧО-ПРОБЛЕМНІ
Наразі, існують театри творчо—проблемні. Їх три. Їм закидалися певні творчі прорахунки, невизначеність мистецької програми, нестабільність роботи, організаційно-фінансові недопрацювання. Ці театри не закриваються, продовжується їхнє часткове фінансування, але відмовлено в коштах на нову постановку. Рекомендуючи фінансувати ту чи іншу назву з поданих театром пропозицій, члени худради, авторитетні фахівці, намагаються формувати мистецьке обличчя столиці держави, його проблематику і культурний рівень. Саме тому з цього року театрам заборонено міняти профінансовану назву на іншу, тобто витрачати виділені кошти не за призначенням, як це практикувалося в попередні роки. А творчі заявки театру «Золоті ворота», українського малого драматичного театру і муніципального театру «Київ» не знайшли підтримки художньої ради.
Щодо театру «Київ» виникає питання, чи взагалі це товариство з обмеженою відповідальністю, яке привласнило собі назву «муніципальний», при тому, що Головне управління культури Київської міської держадміністрації його не утворювало, має фінансуватися за рахунок коштів управління, по суті, за рахунок інших театрів. Тим більше, що фахова оцінка єдиної поки що вистави цього театру «Фракція» була вкрай негативною. Питання повисло в повітрі…
Існує чимало інших проблем, пов'язаних із театральним життям столиці. В стадії становлення перебуває Київська мала опера. Явно не вистачає молодої режисури відповідного фахового рівня в музичних і драматичних театрах. Не вистачає і гарних театральних менеджерів, здатних допомогти митцю, що, як правило, перебуває в творчих хмарах, організувати роботу свою і колективу. Місту потрібен багатофункціональний мистецький центр, де б здійснювалися, зокрема, і театральні проекти та творчі експерименти. Можливо, варто мати єдину, центральну дирекцію театральних фестивалів міста. Кожен зі «спальних» районів мав би мати сценічну площадку для виступів свого, районного театру і колективів з центру міста. Узагалі, проблема театральних приміщень, їхнього обладнання, розташування, утримання, сусідства і експлуатації одна з головних і гарячих в місті. А транспорт, а умови оренди, а винагорода за творчу працю…
Наразі є потреба у створенні нового «Положення про муніципальні театри Києва», яке б спиралося на новітні принципи організації театральної справи та оновлене законодавство України. І як повітря чекають митці закону про меценатство. Проблеми, проблеми, проблеми… А скільки ще не названих. Скільки не обговорених питань і вистав, не помічених талантів, не підтриманих творчих доль.
В іще не затвердженому бюджеті міста планується виділити на культуру 142 мільйони гривень, з них 35 — на театри. Це не нижче рівня минулого року. В театрах Києва працює 20 тисяч людей, з них 60% — творчий склад. От саме ці фанатики своєї справи і забезпечують нам, глядачам, світлі враження від вистав. Нехай, можливо, і не завжди світлі. Що ж, визнаємо за митцем право на невдачу, на помилку. Вибачимо їм наелектризовані нерви і амбітність в рамках здорового глузду. Вибачимо хоча б за те, що вони хочуть нас радувати. Ходімо до театру!
