Від неробства, кажуть, можна наробити багато непробачних дурниць. А якщо таке неробство триває роками і при цьому воно обмежене чотирма сірими стінами, що створюють в'язничну камеру, то в таких умовах, не приведи, Господи, і збожеволіти можна.
Працевикористання ув'язнених — тема вельми не популярна сьогодні. Багатьох вона просто роздратовує: мовляв, безробіття досягло катастрофічних розмірів, а ви тут вирішуєте проблеми злочинців. Однак у тім же і справа, що промислове виробництво установ системи Управління Державного департаменту з питань виконання покарань також задіяне у виконанні народногосподарської програми країни і багато що з того, що випускають ув'язнені, на споживчому ринку має високий попит. Колонія № 15, наприклад, виготовляла кранбалки для всього колишнього СРСР, колонія № 11 випускала бензоколонки, які мали великий споживчий попит, а виробництва колонії № 24 та № 19 забезпечували своєю продукцією сільське господарство. На жаль, про це доводиться говорити вже в минулому часі. Промислові підприємства системи Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в Луганській області переважно простоюють. Адміністрації колоній не в змозі вирішити виробничі проблеми своїх установ, що ж до законодавчих актів і законів, покликаних допомогти системі Управління Державного департаменту з питань виконання покарань в працевикористанні ув'язнених, то вони просто не працюють. Крім того, саме виробництво без державної фінансової підтримки давно застаріло і вже далеко не відповідає вимогам споживчого ринку. Скажімо, стара модифікація бензоколонок сьогодні нікому не потрібна, а на розвиток сучасного виробництва немає коштів.
Те, що немає трудового чинника, впливає на якість виконання покарання. Із 14 тисяч ув'язнених 1250 чоловік виплачують аліменти. Знаючи про те, що в умовах відбування покарання, що створилися, вони вже не зможуть заробити грошей, ув'язнені намагаються чимшвидше потрапити додому, знов порушуючи закон. Та інша проблема: ув'язнені вже не можуть заробити грошей і на те, щоб відшкодувати завданий матеріальний збиток, пред'явлений їм за судовим позовом. Щороку ситуація загострюється ще тим, що в держави, яка переживає величезну економічну кризу, немає коштів на саме утримання колоній. Як же бути?
На рівні області намагаються вирішити цю проблему. Нещодавно обласна прокуратура за сприяння облдержадміністрації після проведеного аналізу стану працевикористання ув'язнених провела міжвідомчу нараду із запрошенням керівників районів і міст, на території яких розташовані установи Управління Державного департаменту з питань виконання покарань (їх у регіоні 13). Мова йшла про можливості створення нових робочих місць для тих, хто відбуває строк. На нараді було висловлено низку досить цікавих пропозицій, але навіть в оптимістів сьогодні немає надії на те, що сесія облради, на розгляд якої вирішено винести їх обговорення, ухвалить рішення надати додаткові бюджетні кошти для системи Управління Державного департаменту з питань виконання покарань . Створення нових робочих місць для тих, що перебувають у колоніях, багато хто вважає нереальним. Адже відомо, що держава щороку скорочує кошти на утримання ув'язнених і навряд чи піде на те, щоб працевикористання «зеків» переважало над іншими гострими соціальними проблемами.
Вочевидь, незабаром ми змушені будемо звернутися до досвіду західних країн, замінивши відбування строку в місцях позбавлення волі відшкодуванням матеріального збитку за скоєне. Однак це завтра. А сьогодні «зони» продовжують залишатися чемоданом без ручки: нести важко, а кинути... Не відомо, на що це може обернутися.
