Те, що наслідки катастрофи в Чорнобилі будуть даватися нам взнаки ще довго, експерти передбачили давно. Здебільшого говорили про втрати здоров'я, але є й інші, можливо, й важливіші втрати, про які нині говорять соціологи і психологи — психологічні. Так, українські та американські фахівці, під керівництвом зірки епідеміологічної науки (визначення — Семена Глузмана) професора департаменту психіатрії Державного університету Нью-Йорка у Стоун-Брук Евелін Бромет нещодавно закінчили 10-річне дослідження психологічних наслідків чорнобильської катастрофи в Україні (подібного у нас ще не проводилось). Оцінюючи отримані результати, експерти погоджуються в одному — уроки Чорнобиля треба враховувати негайно, особливо при «роздачі пільг», а то Україна перетвориться на «країну пільговиків» і житимуть в ній нахлібники...
Відразу слід зазначити, що епідеміологічне дослідження не стосується чорнобильців-евакуаторів, тому в дечому різкі й несподівані випади експертів в сторону людей, які нині мають статус «чорнобильців», їх не стосуються. Насправді ініціатива Евелін Бромет торкнулася евакуйованих у 1986 році із зони ураження Чорнобилем дітей, яким на той момент було два роки (та їхніх матерів). Було два дослідження: перше проводилося, коли цим дітям було по 11 років, друге — коли виповнилося 19. Так, спільними зусиллями американських епідеміологів та вітчизняних фахівців з Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), Інституту соціології НАНУ та Асоціації психіатрів України була складена репрезентативна група постраждалих, з якою проводилися систематизовані інтерв'ю. Також предметом дослідження стало здоров'я респондентів, їхній психологічний стан та розумові здібності.
— У 1997 році нам було важко знайти евакуйованих дітей, це була велика проблема, — поділилася враженнями Евелін Бромет. — Але пан Головаха та пан Паніотто змогли це зробити. Ще складніше було проводити дослідження у 2005 році: було не лише важко знайти цих подорослішавших дітей — не просто було переконати їх піти з нами на контакт. Але КМІС з цим завданням справився блискуче: настільки, що 85% з них взяли участь в дослідженні. Відтак, щоразу ми використовували дві речі: проводили інтерв'ю з матерями і дітьми, а потім приходили до клініки, де усім робили велике медичне обстеження.
Щоб було з чим порівнювати результати, такі ж обстеження експерти проводили й з контрольною групою дітей (котрі не були евакуйовані із зони відчуження). Результати здивували всіх: стан здоров'я евакуйованих дітей нічим не відрізнявся від дітей з контрольної групи, правда, четверо з них перенесли операцію по видаленню щитовидки, ще у стількох була катаракта (до речі, отримавши ці позитивні результати, матері евакуйованих дітей у 1997 році навіть наполягли зробити повторний аналіз крові, але знову результати були в нормі). Ту ж картину дали когнітивні тести, коли у цих двох великих груп людей запитали про депресію, їхній ментальний стан, вживання алкоголю тощо: між дітьми знову не було ніякої різниці.
Але як експерти здивувалися, коли вони попросили самих респондентів оцінити стан свого здоров'я! Евакуйовані діти, особливо їхні матері, оцінили своє і здоров'я дітей як набагато гірше, ніж у контрольній групі. Досвід показав, що вони частіше зверталися до лікарів, дітей частіше госпіталізовували. Щоб з'ясувати інші моменти, соціолог Наталія Паніна запитала їх: «Як вплинув Чорнобиль на ваше життя в порівнянні з іншими подіями в житті?» Вся контрольна група та більшість евакуйованих дітей відповіли, що так само, як і інші події в житті. Натомість 70% матері евакуйованих дітей заявили, що евакуація стала для них найбільшою драматичною подією в житті. Відтак, розуміючи всю трагедію людей, які були змушені в один момент покинути свої будинки «на три дні», заступник директора Інституту соціології НАНУ Євген Головаха стверджує, що подібна гіперзаклопотаність здоров'ям найбільше пов'язана не з об'єктивними обставинами, а з панікою, яка охопила евакуйованих матерів, особливо коли суспільство охопила радіофобія.
Його колега по дослідженню, президент Європейської асоціації психотерапевтів Олександр Фільц ще кілька років тому детально ознайомився з медичною інформацією, що стосувалася результатів обстеження постраждалих від катастрофи на ЧАЕС людей, яку раніше Україна подала в ООН.
— Я мав на руках усю документацію — медичні та психіатричні дослідження, — розповів він. — Що стосується неврологічних та психіатричних захворювань, то 90% усіх обстежених мали діагноз церебро-астенічний синдром — діагноз, якого взагалі немає в міжнародній класифікації (слабкість, стривоженість своїм здоров'ям). Це був продукт радянської класифікації психіатричних захворювань і порівняти його з чимось не було можливості... Описуючи ці стани, ми запропонували термін, який нині впроваджується в міжнародну класифікацію — нозогенія. Він пов'язаний з тим, що якщо людині повідомляють медичний діагноз (приміром, важка форма діабету), з того моменту вона починає у певний спосіб психічно реагувати. Треба наголосити, що дуже багато психічних захворювань пов'язані з тривожністю. Тобто, стурбованість матерів та тінейджерів своїм здоров'ям ми класифікували як нозогенію — реакцію на повідомлення, що вони уражені Чорнобилем. Крім того, займаючись транс-культуральним аналізом, ми з австрійськими колегами зробили ще одні висновки: що описи тривожних станів і депресій українців не відповідають описам, які роблять люди в Європі чи США... Тому роблячи подібні дослідження, обов'язково слід враховувати транс-культуральний аспект...
Людям, які непомітно для себе (але дуже помітно для держави) страждають на подібні психологічні пост- чорнобильські розлади, запропонували пільги, які були нічим іншим, як... моральною компенсацією. При цьому, на думку експертів, запровадження їх пожиттєво є помилкою, оскільки виховує в людей «синдром жертви» та спонукає очікувати на щось від держави. На думку Євгена Головахи, такий спосіб мислення від батьків може передатися дітям, а від них — їхнім дітям. Зрештою, навіть міністр праці та соціальної політики Михайло Папієв тривожиться, що незабаром у нас стане вигіднішим мати якийсь статус і отримувати соціальну допомогу, ніж працювати. Через те експерти пропонують періодично відслідковувати, що відбувається з психікою людей після того, як суспільство пережило якісь катаклізми.
— Потрібно вести контрольний моніторинг психологічних станів, пов'язаних з трагедіями типу чорнобильської, Скнилівської чи недавньої — Ожидівської, — переконаний заступник директора інституту соціології НАНУ. — Їх повинні мати всі відомства. Це дозволить нам оцінити степінь ризиків і відповідно до цього інформувати населення, щоб не допустити паніки й хаосу.
Дослідження психологічних наслідків від катастрофи на ЧАЕС — перше, але, як говорять фахівці, стане не єдиним. Наразі вони проводять роботу над вивченням психологічних наслідків «фосфорної» аварії біля Ожидова, результати чого обіцяють оприлюднити.
