Мало хто може дозволити собі засумніватися в тому, що другий етап втілення в життя квітневої народної волі буде надзвичайно трудомістким. Тим, хто дуже сильно розслабився на літніх канікулах, варто нагадати, що 13 липня, наприкінці минулої парламентської сесії, Верховна Рада натужно після тривалих переконань видавила з себе 251 голос за президентський варіант імплементації результатів референдуму. Цей варіант, як відомо, передбачає автоматичне внесення до Конституції затверджених на референдумі змін: скорочення кількості депутатів до 300, ліквідацію депутатської недоторканності як поняття і спрощення процедури розпуску парламенту (тобто, надання для цього Президентові кількох додаткових мотивів). Ще одне питання, про запровадження двопалатного парламенту, було на деякий час відкладене для попереднього всебічного обдумування. Так, принаймні, вирішив Президент, і з ним повністю погодився Конституційний суд. Тепер, уже на новій сесії, парламент має остаточно підтвердити своє рішення більш, ніж 300 голосами, щоб поправки вважалися прийнятими. От саме з цими трьома сотнями (точніше, 50, яких бракує парламентській більшості для повного щастя) і можуть виникнути великі проблеми. Тобто, вони виникнуть у будь-якому разі. Окрім як у лівих фракцій, їх взяти ніде. А ліві так просто не дадуть.
Водночас, Президент цілковито впевнений в успіхові імплементації. «Рішення референдуму будуть втілені в життя», — вважає Леонід Кучма. Принаймні, він буде «до останнього моменту сподіватися на мудрість депутатів». Та раптом депутати, як звичайно, виявлять «дурість»? На це запитання прямої відповіді немає. Президент лише вкотре підтвердив, що не зацікавлений у дострокових парламентських виборах. Причому, він (відповідна інформація «витекла» в агентство Інтерфакс- Україна з «достовірних джерел» в Адміністрації) повідомив про це працівникам українських посольств у країнах Евросоюзу. Таку ж установку давав європослам і віце-спікер Степан Гавриш, говорячи, що «осінь цього року у Верховній Раді пройде під знаком конституційних змін» і у повній відповідності з Основним законом.
Мудра і своєчасна настанова, якщо врахувати, що не за горами осіння сесія Парламентської асамблеї Ради Європи, і усього через тиждень свої висновки щодо ситуації в Україні має намір сформулювати Моніторинговий комітет РЄ. А ще за тиждень невгомонна Венеціанська комісія розглядатиме проект висновку щодо обох законопроектів про внесення змін до Конституції (президентський і альтернативний). І вже зовсім необхідно, на думку Степана Гавриша, якомога швидше провести ротацію української делегації в ПАРЄ, оскільки нинішня позиція більшої її частини «не відповідає точці зору парламентської більшості на процеси, що відбуваються в Україні». Дійсно, ця сама «більша частина» складається з представників лівих фракцій і Сергія Головатого (котрий славиться своєю юридичною підготовкою у Венеціанській комісії). За логікою, не можуть представники зломленої української опозиції представляти цивілізовану країну в такому представницькому європейському співтоваристві. Водночас самі представники опозиції не дуже хвилюються, оскільки, за правилами все того ж співтовариства, змінити їх на страсбурзькій вахті зможуть не раніше, ніж у січні. Деяке занепокоєння і задні думки серед них може викликати лише обіцянка Гавриша включити до складу нової делегації і декого з опозиціонерів. Загалом, кожному варто подумати, як далі поводитися у Страсбурзі, якщо хочеться туди ще коли-небудь потрапити.
А у Верховній Раді посилено шукатимуть компроміс. Роман Безсмертний, котрий постійно представляє інтереси Президента в парламенті переконаний, що ця «спільна велика робота» потребує певного впливу і Президента, і уряду. Яким чином можна знайти такий компроміс, до кінця не уявляє собі ніхто. Своє бачення пропонує політолог Микола Томенко. Він вважає, що це буде традиційний компромісний варіант по-українськи: імплементація відбудеться, але поки що не станеться. Тобто, зміни до Конституції буде внесено, але вони не наберуть чинності, поки не буде ухвалено «супровідних» законів. За словами віце-спікера Віктора Медведчука, конституційна комісія, яку він очолює разом із головою президентської адміністрації Володимиром Литвином, вже у першій декаді вересня обговорить законопроекти про формування парламентської більшості і депутатської недоторканності. Коли ці документи будуть готові до розгляду на сесії, тоді Медведчук готовий буде говорити і про імплементацію. А політолог Микола Томенко вважає, що всі ці поправки депутати ні за що не погодяться затвердити, поки не буде впроваджено інституту двопалатного парламенту. Таким чином, всі зміни у парламентському устрої країни стосуватимуться того, майбутнього парламенту... Коли він там буде... Томенко впевнений, що це єдиний можливий для пропрезидентських сил варіант домовитися хоча б із частиною опозиції. І платою за нього з боку Президента буде гарантія дати спокій нинішньому складу депутатського корпусу до 2002 року.
Ну а «супровідні чинники» до конституційних змін — це найбільш ласий шматок. Віктор Медведчук повідомляє, що у рамках конституційної комісії досягнуто домовленості про принципи взаємодії між парламентською більшістю і Кабміном не лише в питаннях безпосередньої роботи, але й, що найголовніше, в аспекті формування уряду, «а значить і відповідальності за нього». Готується реальний плацдарм для повалення кабінету Ющенка і подальшого будівництва на його руїні нового, за який вже можна буде «відповісти»?
Президент зберігає вірність виданому Ющенкові карт-бланшу і обіцяє поки що не робити висновків щодо його уряду. Однак періодично покритикувати не забуває. І можна з упевненістю стверджувати, що критика на адресу Ющенка, чим ближче до зими, дедалі посилюватиметься. Мало хто згадає про погашені пенсії і зарплати. Не у цифрах справа. Уже нині визначилися три найактуальніших питання: енергетика, міжнародні кредити і бюджет. З бюджетом все відносно просто. Його основні критерії досить жорстко обмежені вимогами МВФ, а внутрішнє наповнення залишає широкий простір для компромісів. Віктор Медведчук вважає, що особливих проблем при проходженні цього документа виникнути не повинно і у цьому плані навіть спостерігаються «позитивні результати співпраці Верховної Ради й уряду». На такий же позитив сподівається і уряд, який запевнив вустами радника прем’єра Валерія Литвицького, що затверджений Кабміном бюджет буде подано на розгляд депутатів до 15 вересня, як того і вимагає Конституція. Навіть старий «любитель» уряду Ющенка Михайло Бродський зі своїм депутатським об’єднанням готовий підтримати уряд у бюджетному процесі. Значить, схожими будуть і позиції деяких інших союзних до «яблучників» фракцій.
Хоча, попереду ще складна робота з видозміни запропонованого урядом проекту Податкового кодексу, який, на думку Віктора Ющенка, «може перетворитися на зовсім інший документ внаслідок політичних інтриг».
З іншими двома найактуальнішими питаннями української економіки справи йдуть куди складніше. Для уряду їх жорстка постановка з боку Президента звучить уже майже як вирок.
Наводити аргументи за і проти урядових реформ у ПЕК просто немає сенсу, тим більше, коли найближчі родичі та колеги однієї зі сторін енергетичного протистояння збавляють час у СІЗО. Дуже вже могутній цей політичний аргумент, причому для обох сторін відразу. Якщо війна продовжиться до переможного кінця, то хтось повинен постраждати й насправді... Розсудить протиборствуючі сторони, очевидно, тільки зима і Леонід Кучма. Зараз Президент формулює своє ставлення до того, що відбувається, однозначно: становище в ПЕК критичне. І додає, що не має «наміру безпорадно спостерігати за погіршенням ситуації в енергетиці, якщо вона не буде поліпшуватися». Тут іще Валерій Пустовойтенко періодично підказує Президентові взяти ПЕК під особистий контроль, прийнявши на озброєння напрацювання колишнього уряду. Адже Ющенко сам пообіцяв відповісти за світло і тепло цієї зими... Виходить, з одного боку, пообіцяв — почекаємо, нехай відповість. Але з іншого — потім ще скажуть, мовляв, бачили ж, що не справляється, то чому ж не втрутилися?..
А з кредитами — взагалі якась нісенітниця виходить. Грошей поки не дають, але уряд все ще розраховує на них десь у жовтні, хоч на всяк випадок і прораховує можливості протриматися до кінця року взагалі без зовнішніх вливань. Підсумки аудиту Нацбанку, який, як з’ясувалося, все ж завищував свої валютні резерви, будуть розглянуті Фондом 6 вересня, а до кінця місяця очікується остаточне рішення МВФ з українського питання. Поки ж український уряд повинився і добровільно повернув Фонду майже 100 мільйонів доларів, не зовсім чесно отриманих у 1997 — 98 роках. Президент стверджує, що Ющенко сам повинен вирішити проблему з поновленням кредитування МВФ, яке було припинене майже рівно рік тому. І якомога скоріше. «Я півроку розумів, що можна вважати попередній уряд не реформаторським, — каже Леонід Кучма. — Але сьогодні Захід визнав цей уряд реформаторським. Чому ж під його ім’я не дають кредити?» Запитання прямо в лоб. Оптимісти вважають, що на Заході бачать: Ющенко може «вирулити» й без їхніх фінансових вливань, і не варто псувати його реформаторські почини «скаженими грошима». Песимісти впевнені, що в міжнародних фінансових організаціях також сидять не дурні, які чудово розуміють, що за успіхами Ющенка немає нічого, крім декларацій. Якщо гроші в жовтні підуть, Віктор Андрійович закладе чергову маленьку цеглинку в свій політичний підмурівок, а якщо ж ні — шанси його опонентів різко збільшаться.
Поки ж Ющенко дедалі сильніше грузне в протиріччях власного становища. Можна передбачити, що на початку року він ішов на прем’єрство з чистими, щирими намірами відродити українську економіку і набрати серйозної політичної ваги. Нині він є заложником будь-яких своїх дій (виключимо варіант чуда, коли весь народ раптом і водночас стане багатим і щасливим). Про приреченість «команди реформаторів» говорити ще рано, але її політичне становище — не з найзручніших. Будь-яка помилка або прорахунок буде вмить використано проти Ющенка, причому за повною програмою. А будь-який успіх буде тільки ще більше роздратовувати опонентів та посилювати їхню завзятість у пошуках недоліків. Проти Ющенка працює і російський варіант блискучої службової кар’єри, який до вподоби багато чим: прем’єр — в. о. президента — президент. Микола Томенко впевнений, що основні центри впливу намагаються розіграти саме цей сценарій, першим актом якого, природно, є звільнення стартового прем’єрського крісла. Цим, на думку політолога, і зумовлена нинішня надмірна політизація уряду. Один з виходів він бачить в активізації позиції самого Президента щодо виконавчої влади. Хоча напруження можна дещо послабити, віддавши «трошки Кабміну» на відкуп парламентським фракціям.
Усі ці незліченні питання, варіанти і сценарії за літо, безумовно, прокручувалися не раз і не в одній голові. Отже, наступного тижня, коли розпочнуться пленарні засідання парламенту, можна буде спостерігати цікавий етап чергового позиціонування фракцій більшості як щодо уряду, так і щодо незбагненних шляхів імплементації. Багато хто каже про майбутній перерозподіл сил у більшості, можливе послаблення одних та зміцнення інших центрів впливу. Віце-спікер Віктор Медведчук поки не має офіційної інформації про можливі зміни в складі груп і фракцій, хоч і здогадується, що вони обов’язково відбудуться, оскільки процес об’єднання партій повинен обов’язково відбитися й на парламенті. Рухівці Костенка не виключають у зв’язку з останніми подіями навколо Успенського собору (що явно показали хто «москаль», а хто «свідомий») створення нового правоцентристського блоку, до якого можуть увійти обидва Рухи, «Реформи-Конгрес», «Собор» і «Батьківщина». Тихо готується до посилення «Солідарність» Петра Порошенка, в яку, за деякими даними, готові увійти ще близько 8 депутатів, що автоматично робить фракцію однією з найвпливовіших. Подумують про отримання власної легітимної парламентської групи і «самопроголошені» яблучники Михайла Бродського (для офіційної реєстрації їм не вистачає всього 4 депутатів, яких вони збираються знайти серед позафракційних).
І знову не останню роль у цьому процесі можуть відіграти ліві, які навіть мають намір тимчасово забути про міжпартійні чвари і 8 вересня вийти на вулиці потужним фронтом демонстрацій протесту проти підвищення цін на продукти та житлово-комунальні послуги. Не має значення, чи багато прихильників вони зможуть вивести під свої знамена. Має значення те, що і цього разу виграти може той, хто зуміє з ними вчасно домовитися.
