Учора прем’єр-міністр відкликала міністрів із відпусток, щоб обговорити ситуацію в економіці й, зокрема, на ринках енергоносіїв. «Ситуація на ринках нафти та нафтопродуктів в Україні дуже напружена», — визнав напередодні перший віце-прем’єр Анатолій Кінах після наради з питань Євроазіатського нафтотранспортного коридору (ЄАНТК). За його оцінкою, насамперед це зумовлено подальшим подорожчанням нафти на світових ринках («уже тривалий час утримується безпрецедентно висока ціна на сиру нафту, що наближається до $60 за барель»), а також черговим підвищенням Росією вивізного мита (до $140 за барель), і впливатиме на динаміку роздрібних цін нафтопродуктів в Україні. У цих умовах віце-прем’єр вважає завданням уряду наситити ринок нафтопродуктами та забезпечити високий рівень їх пропозиції, «як за рахунок переробки нафти на території України, так і створенням сприятливих умов для імпорту нафтопродуктів iз-за кордону». Але, швидше за все, це завдання вирішуватимуть здебільшого саме за рахунок імпорту, оскільки одразу три українські заводи закриваються на ремонт. У цьому випадку сприятливу для економіки ціну нафтопродуктів спрогнозувати дуже важко.
Однак Кінах називає ситуацію керованою і сподівається, що наміри, про які він розповів, будуть реалізовані, та не прогнозує дефіциту нафтопродуктів, якщо «усі матимуть витримку», а регулювання ринку проводитиметься «жорстко, згідно з вимогами відповідного указу Президента та ринковими методами, дотримуючись балансу пропозиції та попиту». Щоб не допустити штучного дефіциту, Кінах наполягає на контролі держави за діями монополістів й упевнений, що уряд, виконавши ці вимоги, зуміє забезпечити стабільність. Підвищення цін у серпні, каже віце-прем’єр, не перевищить 10% проти липня. (Щоправда, з урахуванням того, що в липні було подорожчання на 15%, то це всього для двох місяців не так вже й мало — 26,5% і не дуже нагадує стабільність, більше свідчачи про загрозу енергетичної безпеки). Крім того, існує загроза і споживчому ринку. Кінах визнав імовірним, що подорожчання бензину може спричинити підвищення цін на продовольство та подальше зростання темпів інфляції, і, звісно, запевнив, що головне завдання уряду — боротьба з інфляцією на основі урахування об’єктивних ринкових законів.
Ясно, що лише контролем і регулюванням у цих умовах не обійтися (Кінах запевняє, що держава більше ніколи не повторить «гіркого досвіду» «силового ручного управління економікою», як під час квітневої бензинової кризи) — потрібні альтернативні російським ресурси нафти, — і уряд, мабуть, укотре вирішив реанімувати ідею ЄАНТК й основної його ланки — проекту «Одеса — Броди», що зараз працює в аверсному режимі, тобто переважно на інтереси російських нафтових компаній. Кінах запевняє, що уряд зробить усе можливе, щоб і нафтопровід, і термінал у порту Південний почали працювати в прямому, тобто проектному напрямі та забезпечували доставку легкої каспійської нафти як в Україну, так і в Європу. Україна, за словами Кінаха, найближчим часом розробить середньострокову стратегію реалізації проекту ЄАНТК. Вона передбачає пряме використання нафтопроводу Одеса — Броди, а також повинна визначати конкретні терміни пошуку партнерів, які володіють ресурсами нафти для забезпечення роботи нафтопроводу в прямому режимі, й інвесторів для будівництва ділянки Броди — Плоцьк. У стратегії має бути визначена тарифна політика України та врахована податкова політика країни в частині транспортування нафти, сказав перший віце-прем’єр. На думку віце-прем’єра, Україна в цьому питанні «переборщила», що відлякує потенційних інвесторів і власників нафти.
Відповідаючи на запитання «Дня», Кінах повідомив, що уряд у вівторок затвердив комплексний план. Він містить і політичну складову («наші переговори з державами, територією яких транспортуватимуть нафту, і з державами, де видобувають нафту, — Азербайджан і Казахстан, а також ми працюватимемо з Туреччиною». Останнє свідчить про те, що Україна розраховує залучити також іракську нафту, але в цьому випадку слід би згадати ще й США, без яких це питання з мертвої точки не зрушиш).
Здивувало, що український уряд поки що не знайшов кращого інвестора для продовження нафтопроводу Одеса — Броди територією Польщі для його виходу до Балтійського моря, ніж російська ТНК-ВР. Хай би що там сьогодні говорили про те, що ця компанія щиро зацікавлена в будівництві ділянки нафтопроводу від Бродів до Плоцька, в це віриться дуже слабо. Насправді все має такий вигляд, наче цапа мають намір запустити в город...
І з його допомогою продемонструвати черговий фокус, внаслідок якого всі, крім платників податків, за чиї гроші будувався український нафтопровід, залишаться ситі... Адже саме ТНК-ВР найбільше зацікавлена в реверсі, і, прийшовши на це будівництво, може перетворити її на нескінченний довгобуд, щоб і далі «закупорювати» українську трубу та не пускати в неї каспійську нафту.
Не менш здивувало, що переговори знову ведуться з урядами як із потенційними учасниками проекту, тоді як уся історія цього багатостраждального об’єкта свідчить про те, що домовлятися треба насамперед iз бізнесом: і в Польщі, де ідеї нафтопроводу дуже співчувають і вважають його вигідним для своєї країни, і з компаніями- власниками нафти, які працюють у каспійському регіоні. Не можна упустити й таке маркетингове завдання, як пошук і завоювання ринків збуту нафти в Європі. Пам’ятається, і заступник голови парламентського комітету з питань ПЕК Олександр Гудима, і нещодавно призначений главою НАК «Нафтогаз України» Олексій Івченко невдовзі після перемоги помаранчевої революції впевнено говорили про те, що основним питанням повернення нафтопроводу до аверсу буде міжнародний консорціум, причому до участі в ньому залучатимуться не лише країни- транзитери та нафтовидобувачі, а й ті, хто може увійти до нього своєю часткою споживчого ринку. Сьогодні, коли «комплексний план» українського уряду ще не оприлюднений, не можна нічого сказати про те, чи збирається він використати для активізації проекту «Одеса—Броди» такий ефективний механізм, як міжнародний консорціум. Але і тут є серйозна небезпека, оскільки такі друзі України, як ТНК-ВР, скористаються нагодою ввести в дію цей механізм у своїх цілях.
Проте ще більша небезпека полягає в тому, що український уряд досі сам ще остаточно не визначився з тим, яким чином поставити нафтопровід на службу України. В оточенні прем’єр-міністра Юлії Тимошенко народилася смілива ідея: замість втрачених у ході приватизації нафтопереробних заводів побудувати нові. Й особливо не займатися пошуком ринків, а виробляти з каспійської нафти бензин, дизпаливо й інші нафтопродукти для вітчизняного ринку. Чи судилося здійснитися цьому проекту? Сьогодні на це запитання відповісти досить важко. Ясно одне: навколо нього розгорнеться не менш запекла боротьба, ніж навколо проекту «Одеса—Броди». Зрозуміло, що проти будуть російські компанії, монополізму яких може настати кінець. Але не можна не прислухатися й до аргументів скептиків по вітчизняний бік барикад. Зокрема, Кінах, відповідаючи «Дню», зазначив, що це питання треба глибоко та з різних сторін вивчити, оскільки потужності наявних в Україні підприємств використовують лише на 50%. Чи не краще створити умови для того, щоб зацікавити власників наявних НПЗ вкладати гроші в реконструкцію та модернізацію підприємств із тим, щоб підвищувати якість продукції, забезпечити глибшу переробку нафти і, відповідно, більший вихід світлих нафтопродуктів? Кінах каже про два названі варіанти, які зараз проробляє уряд, і впевнений у тому, що правильне рішення пiд час дискусії, що виникла, знайдеться з урахуванням багатьох чинників, у тому числі й таких, як кількість нових робочих місць, завантаження підприємств сировиною і, головна, насичення ринку. Чи всі таємниці ідеї про нові НПЗ розповідає віце-прем’єр? Деякі експерти «Дня», коментуючи «заводські» пропозиції Тимошенко, висувають неправдоподібну версію про те, що насправді цими підприємствами можуть заволодіти промислово-фінансові групи, наближені до прем’єра. Що тут поганого? Адже в будь- якому випадку конкуренція на ринку лише посилиться. Але щось на рівні інтуїції насторожує. Схоже, помаранчева революція, під час якої дуже багато говорили про чесність, чисті руки та відділення бізнесу від влади, зробила свою позначку в нашому менталітеті. Й інше запитання. Можливо, уряду не треба знову й знову займатися нарощуванням потужностей, пов’язаних iз невідновлюваними енергоносіями, а спрямувати нарешті свій погляд на альтернативні джерела енергії?
