— Слова, слова, слова.
(Шекспір, «Гамлет»)
Чим ближча дата виборів президента, тим цікавіше читати й слухати «слова», що вимовляються на підтримку того чи іншого кандидата.
Скажімо, з точки зору передвиборних штабів нинішнього Президента, кращими словами могли б бути такі: за п'ять років перебування пана Кучми на посту глави держави відбувся «економічний підйом», «зросли прибутки населення», «збільшились інвестиції» тощо. В ідеалі це могло б звучати як «українське економічне диво». В такому разі суперникам Леоніда Кучми на виборах довелося б дуже нелегко: як відомо, добра від добра не чекають. Однак ці слова не вимовляються. Та й до якої хворої іміджмейкерської голови могла б прийти думка про такі аргументи на фоні реального обвалу української економіки? Тому головним лейтмотивом усієї передвиборної кампанії чинного Президента, вочевидь, стане такий: кандидат Кучма не відповідає за діяльність Президента Кучми.
Наприклад, міжнародне агентство Moody's за результатами дослідження опублікувало в газеті Financial Times висновок, згідно з яким Україна найближчим часом може оголосити дефолт по своїх зовнішніх боргах. На думку експертів агентства, причиною можливого оголошення Україною дефолту може стати слабка внутрішньополітична підтримка уряду, зниження прибутків від експорту, обмежений доступ на міжнародні ринки капіталу.
Виходячи з цього сумного факту, учасники блоку «Наш вибір — Леонід Кучма!» закликають голосувати за людину, яка, перебуваючи на посту Президента, привела країну до банкрутства.
Аніскільки! Вони стверджують, що кандидат у президенти Л.Кучма — єдиний, хто може продовжити курс реформ, які виведуть країну з кризи.
Далі сам Леонід Кучма заявляє, що опозицію «не можна ні в чому обмежувати, але вона повинна нести відповідальність за стан справ у країні».
Тут виникає відразу декілька запитань. Перше: а хто, власне кажучи, має намір обмежувати дії опозиції?
Друге: опозиція, за визначенням, це ті люди, які не при владі. Так яким же чином вона може відповідати за дії влади? Єдина відповідь: ніяким! (Спробуйте уявити собі таку картину: правляча в Великій Британії Лейбористська партія, заявляє, що за стан економіки відповідає опозиція. Я особисто не уявляю).
Я розумію ностальгію президентського виборчого штабу за 1994-м роком, коли кандидат Леонід Кучма критикував президента Леоніда Кравчука і обіцяв, обіцяв, обіцяв... Але, панове, на дворі 1999-й! Звичайно, кандидат Кучма не може критикувати Президента Кучму. Залишається тільки обіцяти. А приказку: «Обіцяного три роки чекають» переробити на «обіцяного десять років чекають». Біда тільки в тому, що на відміну від виборця, який в принципі радянською владою привчений чекати обіцяного все життя, та так і вмирати з вірою в міфічне світле майбутнє, економіка країни більше чекати не може. За всіма передвиборними словами похмуро маячить закордонне слово Дефолт або по-нашому Банкрутство.
