У світовому прокаті фільм «Щастя моє» режисера Сергія Лозниці йтиме під назвою «You, my joy». Нагадаємо, за традицією, кінофорум на Лазурному узбережжі пройде з 12 до 23 травня. Червона доріжка цього одного з найзнаменитіших кінофестивалів світу приймає суперзірок першої величини. І вперше Україна бере участь у повнометражному конкурсі!
Продюсери картини «Щастя моє» з виробничим бюджетом близько 2 млн. євро виступають: Олег Кохан, (Україна, SOTA Cinema Group), Гайно Декерт (Німеччина, MA.JA.DE Filmproduktion) і Йост де Фриз (Голландія (Lemming Film). Нині на фоні загального вельми плачевного стану національного кінематографа невпинна робота Кохана і його команди виглядає і патріотично, і подвижницьки. Лише за останні роки право на життя, завдяки SOTA Cinema Group, отримали стрічки Романа Балаяна, Кіри Муратової, Кшиштофа Зануссі та інших відомих режисерів. Фільми цих майстрів принесли Україні не одну престижну в світі кіно нагороду.
«Щастя моє» — дебют у художньому кіно відомого кінодокументаліста Сергія Лозниці. Фільм знятий ним за власним сценарієм. В інтерв’ю, опублікованому в «Дні» восени минулого року, на самому початку зйомок, Сергій сказав:
— Мені дуже подобаються сказані Олексієм Германом-старшим слова: «Я не доктор, я — біль, я маю цей біль втілити». Якщо ви це не зафіксували, цього не існує. А простір, у якому ми існуємо, досить агресивний, і ми всі вражені цим. Не знаю, наскільки, але вражені. Мені здається важливим спровокувати людину хоча б до роздумів про те, що відбувається з його світом, з людьми в ньому, з ним самим. Мене це непокоїть, бо, починаючи читати або писати, або думати про це, розумієш, — є питання, що не мають відповіді, але ж ставити їх потрібно.
Сюжет фільму, невитіюватий на перший погляд, набуває чіткої графіки гіркої притчі про руйнівне для людської особи зло.
— Наш фільм не прикрашає життя, — підкреслює продюсер фільму Олег Кохан. — Людей показано тут не умовно-ідилічно, з перебільшеним народним колоритом, як, наприклад, у Кустуріци, не із заданими контурами «добрий — злий», як це заведено в Голівуді, а такими, якими вони є в реальній дійсності, навіть якщо вона лякає.
Фільм Сергія Лозниці побореться за головний приз з 15-ма фільмами-учасниками основного конкурсу, серед яких: «Стомлені сонцем-2» Микити Михалкова, «Обурення» Такеші Кітано, «Принцеса Монпельє» Бертрана Таверньє, «Поза законом» Рашида Бушареба, «Знімати» Матьє Амальріка, «Ще один рік» Майка Лі та інші картини.
— Я вдячний Жилю Жакобу та Тьєрі Фремо за запрошення Каннський фестиваль, — сказав «Дню» режисер. — Це велика честь для мене і для нашої чудової міжнародної команди, яка віддала багато сил цій картині. Робота над фільмом була щастям, запрошення до Канн — подарунок долі. Я не розглядаю участь у Каннському фестивалі як змагання. Для мене це, перш за все, можливість показати картину найбільш професійній і найбільш досвідченій аудиторії в світі. Сподіваюся, що ця аудиторія буде прихильною до «Щастя мого».
Над фільмом, як уже було сказано, працювала міжнародна знімальна група, до складу якої ввійшли: румунський оператор Олег Муту («Смерть пана Лазареску», «4 місяці, 3 тижні, 2 дні»), петербурзький художник Кирило Шувалов («Шультес»), білоруський звукорежисер Володимир Головницький («Блокада», «Як я провів це літо»). У стрічці знімалися актори: Володимир Головін, Ольга Шувалова, Олексій Вертков, Борис Каморзін, Тимофій Трибунцев, Марія Варсамі, а також мешканці Чернігівської області, де в безпосередній близькості від російського кордону проходили зйомки «Щастя мого». Румунський актор Влад Іванов, відомий європейським глядачам за фільмом «4 місяці, 3 тижні, 2 дні», зіграв роль міліціонера з Москви.
Стилістика «Щастя мого» дуже близька до документального жанру, хоча ні режисер, ні оператор не «мучать» глядача деталізацією, вони пропускають побачене через себе. Адже ще на початку зйомок Сергій підкреслив, що враження, яке спонукало його зняти цей фільм, пов’язане зі стрімкою деградацією та вимиранням простору, який говорить мовою «Котловану» Андрія Платонова.
— Ми з оператором, — продовжує режисер, — хотіли створити ілюзію документальної зйомки. Використовували ручну камеру й характер освітлення, близький до природного. Я шукав акторів, спроможних також абсолютно природно існувати в кадрі. Мені цікаво було працювати з непрофесіоналами. Історія, яку можна прочитати на обличчі, дорого коштує й завжди унікальна. На жаль, акторські обличчя, шліфуючись у професії, інколи втрачають цю індивідуальність.
Сценарій і знятий матеріал — дуже тонка, стильна й сучасна робота, яка не замикається на географічній прив’язці, де існують герої картини, а виходить на дуже болючий і довірчий рівень розмови про загальнолюдські цінності. Залишається побажати успіху фільму і його творцям, які дуже гідно репрезентують нашу країну. Тим паче, що в іншій програмі фестивалю бере участь ще одна робота продюсера Олега Кохана. Це теж копродукція Україна — Франція, — нова стрічка легендарного Отара Іоселіані «Шантапа». Сподіваємося, що слідом за Каннським екраном ці стрічки побачить і український глядач.
