Нурсултан Назарбаєв, за попередніми даними, здобув підтримку 78,3 відсотка казахстанців, які прийшли позавчора на президентські вибори.
Конкретна цифра може ще коригуватися, проте очевидно, що він ще принаймні 7 років буде легітимним лідером однієї з найбільших пострадянських країн. Його головний опонент (з числа допущених до виборів) лідер комуністів Серкбальсин Абдільдін зібрав 13,5 процента голосів.
Казахстанські, а слідом за ними і російські, мас-медіа подають президентські вибори як торжество демократії, наголошуючи на широкій підтримці казахстанцями свого лідера. Втім, західні спостерігачі, як повідомляє АП, звертають увагу, що в деяких випадках демократичну процедуру було порушено.
Робоча група ОБСЄ, яка спостерігала за виборами, обіцяє дещо пізніше винести вердикт — чи були ці порушення настільки масовими, що могли суттєво вплинути на результати голосування. Проте всі відзначають м’яко кажучи не надто демократичне положення казахстанського закону про вибори, яке не дозволяє особам, що притягалися до відповідальності за адміністративні правопорушення, бути зареєстрованими кандидатами у президенти. Користуючись цією нормою центральна виборча комісія не допустила до виборів колишнього прем’єр-міністра Акежана Кажелільдіна, якого вважали найсерйознішим суперником Назарбаєва — за півроку до виборів його було визнано організатором несанкціонованого мітингу й оштрафовано.
Наскільки результати голосування відбивають підтримку Назарбаєва широкими верствами виборців, а наскільки є результатом тиску владних структур, точно сказати мабуть не зможе ніхто. Але зрозуміло, що тут діяли обидва чинники. Економіка Казахстану справді стабільніша від економік багатьох країн СНД. З іншого боку контроль влади за суспільством там сильніший, ніж, наприклад, в Україні чи Росії. Леонід Кучма, на якого «випробування», подібне до назарбаєвського, чекає восени цього року, навряд чи зможе використати для перемоги такий козир, як економічну стабільність. А ось інша частину досвіду свого казахстанського колеги — силовий вплив на результати народного волевиявлення — він цілком може взяти на озброєння. На жаль.
