Протягом кількох років ми вели дискусії щодо можливості, доцільності та бажаності приїзду папи Івана Павла II до України. Прибічники й супротивники візиту сходилися на тому, що візит Римського папи в Україну — то подія історично безпрецедентна, неординарна, інтригуюча, а головне — обтяжена серйозними наслідками. Але скільки дивних речей було сказано як проти, так і на користь цього візиту, які тільки докази не наводилися! Почало вже здаватися, що приїзд Римського папи так і потоне у бурхливому словесному потоці.
Бо як можна допустити приїзд до країни людини, яка — на думку опонентів — за 5 днів «нанесе непоправні збитки українському православ’ю», «утвердить в Україні католицизм», «об’єднає православних з уніатами», «осквернить наші національні святині», а ще — «запродасть країну Заходу»? Перед візитом, за наказами архієреїв у деяких храмах УПЦ Московського патріархату перед іконами святих та Божої Матері почали день і ніч служити молебні. Як це прийнято робити у годину нашестя ворога чи іншого лиха. А коли вже трапилося і «туфля папи ступила на землю Малоросії», Московський патріарх суворо закликав вірних до пильності, загрозливо натякнув Риму на можливість незворотних наслідків. (Між іншим, саме через агресивний опiр російської православної ієрархії візит Папи до України набрав таких гіпермасштабних рис). Тим самим московське священоначаліє поставило свою українську паству у вельми невигідне становище — в опозицію владі та більшій частині суспільства, прирекло вірних УПЦ КП на гірку поразку. І офіційний представник Ватикану з питань преси Хоакін Наварро Вальс мав підстави сказати в інтерв’ю італiйським ЗМІ: «Російська Православна церква, виступаючи проти візиту Папи Римського в Україну, відстає від поїзда історії» (www.smi.ru). Не поступалися у рішучих прогнозах також ті з нас, хто вітав приїзд Івана Павла II до України. Ось тільки деякі очікування, пов’язані з візитом: «примирення розколотого православ’я», «загальне поліпшення міжрелігійної ситуації», «новий рівень миру і злагоди у суспільстві», «радикальна трансформація міжнародного іміджу України», «кращі перспективи надання кредитів». І ще багато конче нам необхідного, чого ми самі не змогли — чи не захотіли? — зробити. Так, звичайно, не буває.
Одним із найбільш важливих заходів у ході візиту стала зустріч папи Івана Павла II з членами Всеукраїнської ради церков і релігійних організацій, де він нагадав, що істинна свобода людини неможлива без свободи совісті, і продемонстрував екуменізм у дії. Бо спілкувався Римський папа з представниками різних релігій і сповідань — православними, протестантами, мусульманами, іудеями. Не були дискриміновані й так звані неканонічні православні церкви України — Папа не вагався прийняти привітання від митрополита невизнаної світовим православ’ям УАПЦ Мефодія та патріарха УПЦ КП Філарета, на якого Московська патріархія поклала анафему. Від чого Апостольський престол багаторазово й рішуче застерігала Московська патріархія. Відзначимо, що невелика але смілива промова патріарха Філарета справила неабияке враження — він, по суті, закликав до радикальних змін у православно-католицьких вiдносинах.
Судячи з усього, візит папи Івана Павла II став дійсним струсом для нашого суспільства, струсом глибинним як на історичному рівні, так і на рівні психіки нашого народу. Піде в небуття — не зразу, не завжди помітно, але обов’язково — ще одне старе пошарпане пугало, винайдене, аби тримати Україну подалі від сучасних магістральних шляхів людства. Численні соціологічні опитування свідчать, що всього 5% українців налаштовані проти візиту Папи. І це при тому, що православні складають приблизно 51% віруючих країни. Іншими словами — тільки незначна частина пастви УПЦ Московського патріархату поділяє думку свого священоначалія. То ж сьогодні, завдяки приїзду папи Івана Павла II, ми фактично проголосували за відкритість і терпимість у релігійному житті, проголосували проти середньовічної замкнутості й хуторської обмеженості. Ці результати — дійсна радість для всіх нас. Радість і надія.
Кілька років тому папа Войтила, гуманіст, філософ, вчитель життя, сказав своїм землякам: «Свободу не можна просто мати — її треба постійно утверджувати... Іспит мого народу на людяність, національну гідність, на європейськість триває. Не гайте часу! Не бійтеся!» До того ж він постійно закликає й українців.
