Адже інфляція в пострадянських країнах, як відомо, є одним зі способів перерозподілу фінансових ресурсів у суспільстві. Правда, доти, поки є що перерозподіляти. Соціальні наслідки цього захоплюючого процесу — знищення того, що в майбутньому могло б стати «середнім класом», і люмпенізація населення. А люмпен у своєму прагненні до хліба цілком спроможний влаштувати «видовище». Хоча межуюче з мазохізмом національне довготерпіння дає надію, що «бунту» все-таки не буде. Слід було б порадіти, адже мало кому кортить опинитися в епіцентрі соціального вибуху чи поруч із ним. Та щось не дозволяє радіти. Позаяк будь-який цивілізований тиск на владу також малоймовірний. Цивілізовано «тиснути» на владу можуть ті соціальні верстви, яким є що втрачати. Проте саме вони й усвідомлюють, чим може скінчитися пред’явлення якихось претензій до нинішньої влади.
Коли і не бунт, і не нормальне демократичне подолання соціальної кризи, то що ж тоді буде? Найвірогідніше, нічого, крім зростання апатії, глухого відчаю й активізації вже традиційно української форми «самооборони» населення — максимально доступного нарощування споживчих запасів. Саме таке враження складається в експертів, які прокоментували «Дню» нинішні й вірогідні в недалекому майбутньому масові реакції на фінансовий «штопор» держави.
Микола СЛЮСАРЕВСЬКИЙ, директор Інституту соціальної і політичної психології АПН, кандидат психологічних наук:
— Бунт поки що можливий лише теоретично. По-перше, ще немає різкого фінансового обвалу, а є все-таки розтягнуте в часі падіння. По-друге, ні ліві, ні праві екстремісти як не мали, так і не мають серйозної масової підтримки. Стосовно перспективи, то в майбутньому можливі два сценарії. Перший, малоймовірний, — станеться диво, і влада втримає ситуацію під контролем. Другий — падіння триватиме, довіру населення до основних інститутів державної влади буде безповоротно підірвано. А найвірогідніший розвиток подій, гірший, хоч як це блюзнірно не звучить, порівняно з «дивом» чи «бунтом» — це плавна фінансово-економічна деградація, млявоплинні політичні конфлікти при зростанні соціальної апатії населення і його зосередженості виключно на проблемі виживання.
Сергій МАКЄЄВ, керівник відділу соціальних структур Інституту соціології НАН, доктор соціологічних наук:
— У нас влада й населення існують ізольовано одне від одного. Простору і форм, де вони «зустрічалися» б і взаємодіяли, немає. Недовіра громадян до влади багато в чому пом’якшила наслідки фінансової кризи. І ось чому. У Росії люди були заспокоєні чотирма роками відносно стабільної грошової одиниці. Коли з’явилися всі ознаки катастрофи, виступив Єльцин, пообіцявши, що обвалу рубля не буде. Населення повірило йому — і втратило все. У нас не повірили запевненням В.Ющенка й інших керівників — і вилучили 300. млн. гривень з банків. Крім того, люди кинулися отоварювати гривні, у кого вони, ясна річ, були. Тобто вони, не довіряючи владі, в масовому порядку повели себе абсолютно адекватно ситуації. З приводу подальшого розвитку подій, думаю, бунт неможливий. Загалом мене насторожує легкість вживання цього слова, особливо серед політиків. Не варто гукати вовка з лісу. Нехай він там собі сидить. Либонь є інші, цивілізованіші форми тиску на владу. У нашій ситуації будуть два типи реакцій: втеча й паніка. Той, хто може виїхати й вивезти свої капітали — виїде, основна ж маса почне хапати все, доступне хапанню. Оце й увесь бунт.
Ірина БЕКЕШКІНА, експерт Фонду «Демократичні ініціативи», кандидат соціологічних наук:
— Динаміка соціальної напруженості з 1994 року несприятлива. За цей час в опитуваннях кількість людей, котрі вважають свої сім’ї родинами середнього достатку, скоротилася з половини до третини. Водночас із 23% до 38% побільшало готових активно протестувати проти погіршення рівня життя. Найпротестніша вікова категорія — люди середнього віку. За регіонами — до традиційно вибухонебезпечних Криму й Донбасу — за нашими даними додалися Дніпропетровська й Запорізька області. Звісно, готовність протестувати ще не означає «вихід на вулицю». До того ж, за останні роки напрацьовано соціальні механізми виживання — особисті підсобні господарства й неофіційна економічна діяльність. Крім того, якій-небудь політичній силі навряд чи вдасться використати масовий протестний потенціал. За нашими оцінками, ця маса дотримується різних політичних орієнтацій: частка налаштованих на активний протест практично однакова серед прихильників, приміром, компартії, Руху й навіть ПСПУ.
Нинішню реакцію на кризу тих, у кого були хоч якісь гроші, значною мірою пом’якшили події в Росії: усі чудово розуміли, що аналогічні події почнуться й у нас. А що стосується тих, в кого грошей і так не було, — їхня «реакція» ще попереду. Головна причина, яку люди називають приводом для протесту — відсутність грошей на продукти харчування. А ціни, ясна річ, зростатимуть слідом за курсом долара. До того ж, попереду зима і початок активної президентської кампанії. Зростання цін, холод у квартирах і загострення політичної боротьби, безсумнівно, погіршать соціально-психологічну ситуацію в суспільстві.
№186 30.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
