«ЛОМКА» ОПОЗИЦІЇ
В літній період політичного затишшя, коли бурління в політичних казанах фіксують тільки «датчики» політологів і аналітиків, четверо з них — президент Центру економічного розвитку Олександр ПАСХАВЕР , директор Київського центру політичного досліджень і конфліктології Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ , директор політико- правових програм Українського центру економічних і політичних досліджень Ігор ЖДАНОВ , заступник директора Міжнародного центру перспективних дослід жень Г ліб ВИШЛIНСЬКИЙ — поділилися з пресою своїми поглядами на результати минулого політичного сезону. Найбільш значними подіями в період, який бере початок від виборів Президента, аналітики практично в один голос називають створення парламентської більшості і реформи, які проводить уряд. Михайло Погребинський відзначив так само проведення р еферендуму і його результати.
Парламентську більшість Ігор Жданов охарактеризував як ситуативне, недовговічне і неоднорідне за своєю природою. Головне, що представники деяких фракцій більшості не представлені в уряді, отже, не несуть відповідальності за його дії і можуть його не підтримувати. Внутрішні протиріччя в парламентській більшості виявилися в боротьбі, що розгорілася навколо поста міністра по паливу і енергетиці.
Михайло Погребинський не прогнозує восени корінних пертурбацій у парламентському житті на зразок розпуску і дострокових виборів. Імплементація результатів квітневого референдуму, на його думку, пройде успішно, хоч і не виключено, що вона затягнеться у часі до наступної сесії через можливі додаткові зміни до Конституції. Прихід у парламент таких помітних політиків, як Сергій Тігипко та Ігор Бакай також істотно не вплинуть на теперішню диспозицію політичних сил. Те, що Бакай не визначився до кінця з вибором фракції, теж не таїть у собі істотної інтриги. З точки зору політолога, Бакай «вирішуватиме це питання залежно від точок зору багатьох відомих людей і, як людина зважена, ні на які революційні кроки не піде».
Ігор Жданов, прогнозуючи м’який варіант імплементації, виходить з практики останніх років, коли опозиція «завжди ламалася» і програвала всі принципові для неї голосування в парламенті, виправдовуючи це потім якимись обставинами, міжнародним престижем держави і подібними «всього лише словами». Політологи зійшлися на думці, що осінь більшою мірою буде гарячою не для парламенту, а для уряду. І ось чому.
«ЧУЖИЙ» ПО-УКРАЇНСЬКИ
Олександр Пасхавер виділяє декілька аспектів «несхожості» нинішнього уряду з колишнім. Кабінет Ющенка показує, а ще частіше говорить про свої наміри встановити правила і грати виключно за ними, а не за договорами чи разовими проханнями, як це відбувалося до нього. Тобто уряд змінює технологію керівництва, що зачіпає інтереси основних груп впливу, і ці групи, ясна річ, чинять опір зміні порядку, усталеного за десятиріччя.
Коли змінюється порядок, вважає Пасхавер, бажано мати розроблену стратегію у всіх напрямах змін, якої в уряду не спостерігається. Особливо, коли йдеться не про загальні напрямки, а про довгострокову технологію. Якщо взяти паливно-енергетичний комплекс та енергетику загалом, то уряд не показує нам, як передбачається в найближчі десять років вирішити проблеми енергетики. Змін в організації розрахунків у ПЕК недостатньо для рішення багатьох проблем, накопичених там, які вимагають для свого рішення мільярдів доларів і кількох років. «Але уряд не пояснив нам, що ці його нинішні дії — лише перші кроки, і в цьому сенсі важко оцінити, вони хороші чи погані». Отже, суспільство має вимагати від уряду, а уряд має намагатися працювати саме над стратегією своєї діяльності.
Гліб Вишлінський, навпаки, вважає, що Кабінет Міністрів не тільки має стратегічну концепцію своєї діяльності у вигляді програми, а й успішно реалізовує її у ряді напрямків. Наприклад, досить успішно реформовано урядову машину прийняття рішень, що призвело до колегіальності та послідовності, на відміну від рішень на користь окремих інтересів, які приймали в «доющенківський» період.
Також успіхом Кабінету Ющенка експерт вважає забезпечення фінансової стабільності, без якої неможливе економічне зростання, більш ефективне управління бюджетом, його переорієнтацію з підтримки неефективних галузей на соціальний напрям. Водночас політика скорочення взаємозаліків уможливило поліпшення якості витрат, оскільки взаємозаліки, практиковані раніше, нав’язували дорогі та неефективні витрати центральному й місцевим бюджетам.
Найслабкішим місцем уряду виявилися розвиток підприємницької ініціативи громадян, стимулювання приватної ініціативи і захист бізнесу. Прикладом цьому є закон про використання контрольно-касових апаратів, який в нинішній редакції перекреслює всі досягнення спрощеного оподаткування.
«Ми побачили, що уряд обмежив створення нових перешкод на шляху бізнесу. Однак поки що йому не вдалося скоротити перешкоди, накопичені до його приходу», — вважає Вишлінський. Висновок: завдяки наявності в уряді значної волі до змін проведено реформи, які були найбільш очевидними і провести які було простіше від усього. Зараз же стоїть завдання дещо складніше: проведення реформ у складнiших секторах, які вимагають розгляду альтернативних варіантів, вироблення продуманої стратегії. А цьому уряд тільки вчиться.
«ЮНАЦЬКИЙ МАКСИМАЛІЗМ»
Скільки часу в уряду Ющенка — ось що цікавить практично всіх iз самого першого дня призначення нового прем’єра. Михайло Погребинський вказує на те, що насправді Ющенко може не встигнути доробити свої реформи не тому, що йому хтось заважає, а тільки тому, що проводитиме неадекватну політичну лінію. Просто чекати на зміну політичної ситуації неможливо, якщо вона змінюватиметься, то не на користь уряду, тому політичне й урядове довгожительство прем’єр-міністр має кувати своїми руками. Щоправда, досі це йому не вдавалося. Після призначення Ющенка і демонстрації волі до нового порядку прем’єр не скористався жодним із можливих шансів для створення в парламенті своєї підтримки, і вона формувалася тільки під тиском Президента (як це було в разі ухвалення програми уряду).
Якщо прем’єр не зрозуміє необхідності формування політичних умов для свого існування, створення політичної опори в парламенті, то і Погребинський, і Жданов схиляються до негативної оцінки урядових перспектив. При цьому політологів насторожує, що уряд не думає про компроміси не тільки в політичних питаннях, а й в економічних. Наприклад, абсолютно ігнорує альтернативні запропонованим віце-прем’єром Юлією Тимошенко моделі реформування енергоринку. А коли політичної волі до компромісів на кожному з напрямків немає, то це й спричиняє невизначеність у прогнозах експертів.
«НЕТЯМУЩИЙ» НАРОД
Народ поки що нічого не зрозумів і не особливо відчув на собі результати реформ, вважають політологи. Навіть більше, 60 відсотків опитаних соціологами респондентів вказують на значне погіршення свого матеріального становища порівняно з січнем 2000 року. Пом’якшувальною обставиною такому результатові може бути хіба що те, що зрушення на макрорівні не можуть за півроку «опуститися» на мікрорівень, якими б могутніми очікуваннями народу від уряду «останньої надії» вони не були підкріплені. Ігор Жданов підкреслив, що, згідно з даними соціологічної служби УЦЕПІ, у квітні дії Ющенка повністю або частково підтримували 57% населення, в липні ця підтримка поменшала на 10%, причому розчаровані 10% громадян «плюс» змінили на «мінус», поповнивши ряди тих, хто не підтримує нинішнього прем’єра. За первинно завищеного кредиту довіри до прем’єра — це не катастрофічна тенденція, до того ж цей кредит довіри завжди згодом падає, про який би уряд не йшлося. Однак, вважає Жданов, якщо восени ніяких позитивних подій на мікрорівні народ не відчує, відбудеться обвальне падіння довіри до Ющенка, а завищені очікування можуть перетворитися на соціальну апатію, розширивши провалля відчуження між владою і народом.
Однак оцінки експертів дещо відрізняються. Зміна порядку, навіть при заміні «поганого порядку» на «хороший», на думку Олександра Пасхавера, завжди призводить до такого проміжного стану, коли за цілою низкою параметрів настає позірне погіршення. І цю об’єктивну обставину треба враховувати, оцінюючи суперечливий період трансформацій.
Тим часом він звертає увагу на те, які суперечливі та різноспрямовані наслідки перших кроків реформ: зростання валового продукту спостерігається на фоні високої інфляції, зменшення зовнішнього боргу компенсується зростанням внутрішнього, зарплата не росте, а грошові прибутки за п’ять місяців виросли на 11,8%, у зовнішній торгівлі зростає оборот, а імпорт перевищує експорт, і збільшується негативне сальдо. Олександр Пасхавер дає дуже обережне пояснення всьому цьому: «Мені здається неправильною схема оцінки уряду, за якою позитивні тенденції приписують діяльності попередників, а негативні залишаються на совісті нинішнього. У глибинному сенсі є передумови для того, щоб економіка стала стабільною: виникли конкурентні ринки, приватизація почала показувати себе. Але багато пов’язано з тим, наскільки послідовно уряд зуміє реалізувати заплановані реформи, наскільки швидко навчиться і як довго йому дадуть це робити».
МВФ: А МОЖЕ, НУ ЙОГО?
При обговоренні одного з найвужчих місць урядової діяльності — відсутності кредитів від МВФ, якою тільки лінивий не докоряв Кабінетові Ющенка, експерти несподівано дійшли висновку, що назріла суспільна дискусія на тему: а чи потрібні нам взагалі ці кредити. Волею-неволею, але пересохлий потік міжнародної допомоги навчив нас жити без допінгу. Країна зменшила зовнішній борг відсотків на 15, при цьому справно обслуговує відсотки позик, які залишилися, що само по собі є досягненням. Пасхавер вважає більш оптимальним, щоб Україна взагалі не брала боргу. Як наслідки безкредитного існування названо і жорсткість позицій України, яка з’явилася на переговорах з МВФ: «Чим довше МВФ думає, давати чи не давати нам гроші, тим стійкіші позиції України», — вважає Жданов. А Вишлінський відзначає виникнення елементів нової політики, адже до припинення кредитування фактично МВФ був єдиним джерелом хоч якоїсь продуманої стратегії економічного розвитку, а українські уряди не були спроможні зробити власні пропозиції.
Єдина незручність, однак, полягає в тому, що кредити МВФ — це не тільки гроші, а й відчинені ворота для всіх видів капіталів — як приватних, так і міжнародних організацій. Хтось вдало сказав: мовляв, нам би добре мати кредит від МВФ розміром в один долар; це означало б, що МВФ схвалює дії інвесторів. Осінь покаже, чи буде цей «долар».
