Тиждень, що спливає, сучасні українські літописці мають право назвати «чорним», хоча ні природу, ні громадян не уразив якийсь особливо великий катаклізм. «Відзначилась» економіка, й відповідальність за це громадяни можуть покласти на владу, й насамперед на уряд.
Що ж сталося? У середу ввечері Держкомстат оприлюднив індекс споживчих цін у січні, або інакше — рівень інфляції. За перший місяць року вона становила 2,9%. Теж мені, новина. Будь-хто, кому доводиться ходити на базар і в магазин, знає, що ціни на продовольство регулярно зростають. Більше того, наш покупець з цим значною мірою вже змирився — на базарі лише зрідка можна почути, як торгуються покупець з продавцем — ринок невблаганний. Але згадана цифра далеко не дрібничка. Вона занепокоїла дуже багатьох.
Серед них і нашого Президента, який, взагалі, й став відомим країні як досвідчений і навіть успішний фінансист. Він назвав січневу інфляцію в Україні «першим дзвоником, але надзвичайно серйозним». За словами Президента, такої інфляції Україна не мала за попередні 7—8 років. Учора він дав вказівку уряду в п’ятиденний термін підготувати програму антиінфляційних дій, і вчора ж про неї вже розповідав журналістам міністр фінансів Віктор Пинзеник, якого по праву можна назвати фахівцем у цій сфері. Гадаю, він знає, що робити.
У четвер також провів відкриті антиінфляційні слухання парламентський комітет у справах фінансів і банківської діяльності. Там були присутні різні люди — і ті, хто, як кажуть, усі зуби з’їв на фінансах, і студентська молодь. Здивувало відверте занепокоєння, висловлене наймолодшим, напевно, народним депутатом нашого парламенту Лесею Рябець (НУ-НС). Вона не без хвилювання в голосі повідомила, що за таких темпів до кінця року індекс споживчих цін, за її розрахунками, може сягнути й 35%, «якщо уряд змарнує час і не дослухається до вказівок Президента». Показавши себе, незважаючи на молодість, зрілим політиком і економістом, Рябець запропонувала при цьому заходи, які, на її думку, не дадуть інфляції наблизитися до вказаного нею небезпечного рубежу.
Більш розширені й поглиблені варіанти антиінфляційних заходів наводили у своїх виступах й інші учасники слухань. Але мало хто сьогодні впевнений у тому, що вони виявляться дієвими.
Річ у тім, що майже одночасно Україна зазнала й другого удару. Росія оголосила про мільярдні українські борги за використаний російський (саме російський) газ і навіть пригрозила, що перекриє газовий кран. Чим закінчиться газове протистояння, ініційоване прем’єр-міністром усупереч чіткій позиції Президента? Того ж таки четверга на одному з телеканалів, відповідаючи на запитання, чи вважає він заяви «Газпрому» реакцією на відповідні заяви українського уряду, глава держави сказав: «По суті, так. Я боюся, що на український газовий ринок великою порцією допускається політика». Він також зауважив, що «політична балаканина про зміни умов транзиту обернеться для нас тим, що ціна українського газу зросте відсотків на 30%».
Чи можна об’єднати ці дві, здавалося б, не пов’язані між собою події й вважати їх наслідком або відображенням якихось об’єктивних, незалежних від керівництва країни обставин? На жаль, швидше навпаки. Міжнародна фінансова криза до нас ще практично не докотилася, хоча зміна на світовому ринку деяких цін, зокрема на продовольство й метал, на нашій ситуації, безумовно, позначилася. Однак, схоже, далеко не так значно, як те, що ми робимо зі своєю країною й суспільством самі.
З одного боку, це нескінченні розмови про соціальні ініціативи, часто не підкріплені елементарним арифметичним розрахунком, а з другого — надмірна задерикуватість у розмовах про газові проблеми. Недарма всі серйозні економісти намагаються не робити публічних прогнозів. Але у своєму середовищі вони нерідко дають волю словам. Навіть народний депутат (БЮТ) Юрій Полунєєв, обгрунтовуючи антиінфляційні заходи, кинув у четвер фразу про можливість у країні фінансової кризи й кризи ліквідності банківської системи. А дуже стриманий і обережний зазвичай академік і директор Інституту економічного прогнозування Валерій Геєць сказав, що інфляція в Україні відроджується внаслідок того, що «політика й економіка стали заручницями одна одної». Він запропонував гілкам влади, Нацбанку й опозиції підписати меморандум, що захищає країну від заходів інфляційного характеру, й попередив, пославшись на досвід сучасної Угорщини, що інакше все закінчиться дуже жорсткими заходами, які призведуть до втрати навіть нинішнього рівня життя населення. Добре було б, якби це був не прогноз фахівця, а всього лише його емоції...
Продовження теми на стор. « Е К О Н О М І К А»
