Невелика за чисельністю, але надзвичайно потужна інтелектуально громадська організація Рада конкурентоспроможності України наполегливо впроваджує у свідомість співгромадян свої оптимістичні ідеї, що виходять з того, що Україна має побудувати конкурентну економіку, економіку знань. Вчора на влаштованому нею круглому столі йшлося про те, що альтернативні джерела енергії, підвищення енергоефективності вітчизняної економіки — це шлях не тільки до енергетичної безпеки нашої держави, а й до регіональної безпеки.
Втім, завдаючи тон дискусії, головний доповідач і голова ради конкурентоспроможності Юрій Полунєєв був вимушений вдатися, за його ж висловом, до «страшилок», які не надто добре гармонують зі словом «оптимізм». Розповідаючи про те, що таке енергоефективність, або, вірніше, «неенергоефективність» України, він вказав, що до цієї проблеми нашій державі слід ставитися як до національної безпеки, прищеплювати громадянам культуру енергозбереження, але цього, на жаль, не робиться. Полунєєв продемонстрував ту ціну, яку ми платимо за відсутність серйозного прориву і прогресу на цьому напрямку. Як підрахували науковці, що опікуються українською конкурентоспроможністю, кожний долар з ВВП України з'їдає у 2-4 рази більше енергії, ніж у європейських країнах. Світові рейтинги конкурентоспроможності також свідчать про те, що Україна є надмірно енерговитратна країна, яка споживає енергії на одиницю продукції та одиницю ВВП значно більше навіть у порівнянні з колишніми республіками СРСР.
За словами Полунєєва, це означає, що мешканці України та її бізнес платять додатковий податок на розвиток. Він зумовлений монополізацією енергопостачання та відсутністю диверсифікації джерел енергопостачання країни, корупційним інституційним середовищем, відсутністю послідовних грунтовних змін у секторі енергетики, а також втратами енергії практично на всіх етапах її використання, пов'язані з відсутністю сучасних технологій або дуже повільними темпами їхнього впровадження. За підрахунками експертів, вартість ресурсів, які щороку перевитрачаються в Україні, тобто розмір додаткового податку на розвиток, становить $15—17 мільярдів. Полунєєв закликає вдуматися у ці цифри і відзначає, що це — 17—18% валового продукту України.
Структура цього податку, як вказує Полунєєв, складається з монопольної та корупційної ренти, а також із витрат на підігрівання атмосфери. Це — ціна, яку платить українське суспільство за існування нинішньої економічної моделі.
Що в цих умовах чекає на нашу країну? Враховуючи, що ціни на енергоносії (вичерпуваний ресурс) зростатимуть, цей компонент у системі додаткового податку збільшуватиметься. Відсутність серйозної боротьби з корупцією і структурних змін в енергетиці також додаватиме зростання відповідному компоненту. Але найбільшу шкоду може завдати відсутність прогресу у впровадженні енергозберігаючих технологій. Це, на думку Полунєєва, призведе до того, що протягом 15—20 найближчих років Україна заплатить ще більшу ціну за кліматичні зміни. Ресурси, які витрачатимуться на ліквідацію наслідків екологічних змін, можуть сягати 10% ВВП. І якщо наше суспільство не усвідомить, що це є проблема його виживання, проблема національної безпеки, про яку слід говорити буквально на кожному кроці й щодня щось у цьому напрямку робити, то додатковий податок на розвиток може досягти 20% ВВП. Як пояснює Полунєєв, для усіх нас це буде означати зменшення доходів, для бізнесу — прибутків, для держави — бюджету. При цьому Україна також невиправно відстане від інших країн за всіма показниками конкурентоспроможності.
Як вважає Полунєєв, шлях подолання цієї кризи — енергоефективний прорив. На цю справу потрібно мобілізувати інвестиції для модернізації енергосектору, що вимагатиме реструктуризації, відкритої та конкурентної приватизації, прозорого ринкового середовища та передбачуваної регуляторної політики держави. А головне: в Україні треба беде відмовитися від дешевого популізму, набратися політичної волі та сміливості, бо справжня енергоефективність потребуватиме, в першу чергу, підвищення внутрішніх цін на енергоносії, що можливо лише за умови довіри народу до влади та посилення соціальної відповідальності капіталу. Власне, вже наприкінці цього місяця всі ми дізнаємося, чи реально створити у нашій державі такі умови...
