Чому Кримський содовий завод, що виробляє близько 90% соди в Україні, виявився «нікому не потрібним»?
Красноперекопськ сповнений чутками: содовий завод знову «не купили». Так дійшли до людей підсумки чергових торгів щодо продажу українських підприємств, серед яких були й акції ВАТ «Кримський содовий завод». Виявилося, що замість передбачуваних 14 заявок на купівлю, у ФДМ надійшла лише одна, й тому акції заводу було знято з торгів. У чому ж річ? Адже приїжджали у Красноперекопськ і німці, і бельгійці, і росіяни, і болгари, і турки, і американці — дивилися, прицінювалися, виступали по місцевому телебаченню, обіцяючи розвивати виробництво далі. А тепер такий швах! І знову навколо продажу содового заводу, історія якої є тривалою й суперечливою, з новою силою закипіли пристрасті…
Першим противником продажу заводу виступає його дирекція. Голова правління ВАТ Кирило Трандафіл не згоден ні з механізмом продажу, ні із самим фактом. За його словами, ФДМ відсилає в уряд інформацію, що абсолютно не відповідає реаліям, про те, що содовий завод знижує випуск продукції і йому загрожує банкрутство: продаж затіяно нібито, щоб цьому запобігти. Насправді завод за останнє півріччя збільшив випуск кальцинованої соди на 30,4%, рентабельність підприємства зросла на 2,5%, в 2,5 рази зросли виплати заводу до бюджетів усіх рівнів. Завод скорочує реалізацію продукції за бартером — ці операції знизилися до 15 %, на 3,2% зросла частка реалізації продукції за «живі» гроші, на 3,5% зріс заводський експорт продукції. Кирило Трандафіл дивується — чому таке, на його думку, успішне підприємство, яке виробляє стратегічну сировину, треба віддавати з державних рук, тим паче іноземцям, коли поряд багато справді «лежачих» виробництв, що потребують для свого відродження іноземних інвестицій?
Друга причина незгоди — обов'язкова втрата заводом, у разі його приватизації, багатопрофільної «соціальної сфери», створеної колективом заводу, — теплиць, лимонарію, лікувально-оздоровчого комплексу, спортивних споруд. Пропаде все це без заводу, вважає він. І третя причина полягає в тому, що, за логікою, новий власник заводу немовби отримує на додаток (виходить зовсім безкоштовно!) всю сировинну базу Красноперекопського хімічного комплексу — незчисленні багатства Сиваша, а це віддати іноземцям взагалі не можна, вважають у Красноперекопську.
Проти продажу заводу, як і раніше, виступають також Рада міністрів Криму та Верховна Рада автономії, які вважають, що від цього 3,5- тисячний колектив підприємства, який нещодавно відзначив 25-річчя від дня випуску першої продукції, та й весь Крим можуть лише програти…
Розберімося, однак, у всьому по порядку…
Кримському уряду відновити содовий завод у Красноперекопську коштувало чималої праці. І справа, головним чином, була не в тому, щоб забезпечити виробництво сировиною — всі його «комплектуючі» містяться у водах озера Сиваш, поруч з яким розташовано завод, а там уся таблиця Менделєєва. Навпаки — перспективи заводу майже безмежні — його сировинна база становить 2000 кв. км. і 1,5 млрд. т хімічних речовин, які можна переробляти ще не одне сторіччя. Люди, тобто робочий персонал, також на місці. Енергією, хоч і ледь-ледь, але завод забезпечується. Іншого аналогічного виробництва немає в усій Україні — Красноперекопськ дає від 80% до 90% української кальцинованої соди, а це сировина для сотень заводів хімічної, металургійної, целюлозно-паперової, харчової, скляної та інших видів промисловості. Це в Україні. Крім цього кримська кальцинована сода реалізується в усьому СНД, в країнах Європи, Азії, Африки, Америки. За великим рахунком Кримський содовий — найсильніший конкурент, якщо не у всесвітньому, то в європейському масштабі точно. Тому й зі споживачами проблем не було. Але тільки-но запустили виробництво — посипалися пропозиції про купівлю підприємства. Відмовилися — і в підозрілій, досі не розслідуваній катастрофі загинув директор підприємства. Внаслідок загальних тенденцій приватизації при акціонуванні підприємства Фонд держмайна України продав на ринку 10,53% акцій заводу, трудовий колектив зміг викупити 2,68% акцій. Вільними залишилися 86,79%.
Минулого року Кабмін України закріпив за державою 50% плюс 1 акцію терміном на п’ять років. Таке рішення було прийнято 1 квітня 1999 року, але вже 19 травня Кабмін прийняв розпорядження № 433-Р про достроковий продаж 25% акцій, а раніше на торги були передані 26% акцій, таким чином це й становить 51% власності заводу. У Криму захвилювалися, навели свої аргументи — і це розпорядження було скасовано. У листопаді 1999 року пакет акцій Кримського содового був відданий в управління Укрсоцбанку.
Вся справа в тому, що 30 червня 1999 року Світовий банк виділив Україні $100 млн. доларів третього, заключного, траншу кредиту за проектом EDAL-2. У його рамках Україна взяла на себе зобов’язання продати на конкурсах контрольні пакети акцій 10 підприємств, зокрема й ВАТ «Кримський содовий завод». І тепер Світовий банк, як заявив його представник в Україні Грегорі Еджейчак, розцінив це як порушення однієї з умов за проектом EDAL – 2. Тому 11 січня 2000 року акції знов були виставлені на продаж. Як повідомляли інформаційні агентства, за уточненими даними після 15 лютого 2000 року Фонд держмайна України збирається протягом року виставити на тендер 89,5% акцій, тобто весь держпакет…
У чому ж річ? Чому в держави немає єдиної тактики? Що поганого в залученні нових інвесторів шляхом продажу акцій?
Наполягати на збереженні основного пакету акцій в державній власності у підприємства, здається, резони переконливі. На думку Кирила Трандафіла, держава, яка хоче виручити від продажу заводу якихось 160—180 млн. грн., разом із втратою управління заводом багато чого втрачає. Кримський содовий завод і так працює успішно й уже за минулий рік отримав понад 20 млн. грн. прибутку. За рік виробництво продукції на підприємстві зросло на 19,7%. Таке унікальне підприємство продається дуже дешево. У липні минулого року весь пакет акцій було оцінено в 45 млн. грн., пізніше його вартість була піднята до 181 млн. Таким чином, весь завод може бути проданий за «смішну» ціну — якихось $16 млн., тоді як, за оцінками самих заводчан, ціна йому не менше, ніж $300 млн. При цьому Кирило Трандафіл вважає, що, якщо врахувати умови, тобто практично невичерпні запаси сировини в Сиваші, вже наявні транспортні шляхи, газові й електричні мережі, родинні й обслуговуючі підприємства, розташовані поряд, то реальна вартість підприємства перевищить один мільярд доларів! Вартість соціальної сфери — мережі магазинів, бази відпочинку, підсобного виробництва — взагалі ніхто не враховує.
Але головне — навіщо іноземці хочуть купити содовий завод? Розмірковуючи над цим питанням, голова правління ВАТ і фахівці заводу дійшли одностайного висновку — оскільки сода на світовому ринку не є дефіцитом, а тим більше не є легко ліквідним товаром, іноземці навряд чи планують інвестувати в розширення виробництва, а будуть намагатися придбати підприємство для того, щоб перепрофілювати його або закрити. Під удар потрапляє великий трудовий колектив, 1000 осіб на головному підприємстві і 2500 працівників — на суміжних. Таким чином, практично все місто Красноперекопськ втрачає робочі місця, джерела для життя.
Наскільки ймовірним є розвиток подій саме за таким сценарієм?
Проблему вивчав уряд автономії. Голова Ради міністрів Сергій Куніцин сказав: «Ми спочатку були не проти приватизації чи продажу акцій Кримського содового заводу з метою залучення іноземних інвесторів для розвитку виробництва. Однак, як показало вивчення ситуації, потенційні покупці мають намір придбати контрольний пакет акцій заводу зовсім не для розвитку виробництва, а для його згортання з метою усунути перспективного конкурента з європейського ринку соди. Тому продаж заводу було призупинено й контрольний пакет акцій закріплено за державою. Тепер долю підприємства вирішує Кабінет Міністрів України. Наша позиція з цього питання не змінилася».
Обговоривши питання ще на лютневій сесії, Верховна Рада Криму звернулася до Верховної Ради України й Президента країни з проханням зняти з продажу пакет акцій Кримського содового заводу, оскільки, говорилося в зверненні, «реалізація цього пакету може призвести до значних збитків держави, оскільки завод має стратегічне значення для економіки України». Бюджетні платежі заводу становлять 60% надходжень до місцевого бюджету, продукція, яку він випускає, вже відповідає світовим стандартам, використовується в оборонній промисловості, у виробництві спеціальної продукції, постачання якої передбачено міжнародними контрактами. Колектив заводу висуває свою схему приватизації, яку підтримує уряд і парламент Криму. Суть її полягає в тому, щоб держпакет акцій передати в управління Кримської автономії, а потенційним інвесторам запропонувати пакет в 39,5% акцій. Як свідчить Кирило Трандафіл, є російська газова компанія, яка готова спільно з Кримом побудувати на півострові, де виробляється лише 8% споживаної електроенергії, теплову електростанцію. Українська сторона як свій внесок в майбутнє енергогенеруюче СП могла б запропонувати саме 39,5% акцій, зберігши за собою контроль над підприємством. Додаткова вигода цього проекту полягає в тому, що содовий завод міг би використати надмірне тепло, яке виробляється на електростанції. Таку пропозицію передано Раді міністрів Криму, але її реалізація, підкреслює Кирило Трандафіл, залежить цілком від доброї волі Києва.
Які ж висновки можна зробити з невдачі тендера? Стало очевидним, що для залучення великих інвестицій недостатньо продати навіть 90% акцій. Для заводу треба шукати не просто інвестора, готового віддати гроші ради примарної можливості отримати відсотки, а перспективного власника, здатного поставити виробництво на сучасну основу. Інвестор, який бере на себе матеріальну відповідальність за підприємство, завжди прагне бути впевненим в його майбутньому. А майбутнє Кримського содового заводу цілком залежить від того, в чиєму розпорядженні буде ропа Сиваша. Купувати такий завод без сировинної бази навряд чи хтось стане. Тому успішний продаж Кримського содового до розв’язання проблеми власності на сировинну базу навряд чи можливий взагалі…
