Учора перший віце-прем’єр українського уряду знову постав перед пресою як головний оптиміст країни. Деякі підстави для цього є. Внутрішній валовий продукт за півріччя виріс на 7,5% (за напрочуд низької — для цінового сплеску на продовольчому ринку — інфляції). І, мабуть, пiднiматиметься й надалі, оскільки за червень зростання становило 8,2%. Радує пiдвищення зарплати у бюджетників, пенсій і стипендій, істотне скорочення боргів уряду в соціальній сфері, включаючи навіть заборгованість перед чорнобильцями. Словом, Україна стоїть на дуже сильних фінансових позиціях, що забезпечують, зі слів Азарова, «непохитну» економічну ситуацію. І навіть «тінь» стала трохи коротшою (внаслідок зниження прибуткового податку з громадян щомісяця на мільярд гривень зростає виплачувана через банки зарплата).
І все ж щось у цьому потоці урядового самовихваляння невловимо насторожує. Можливо, оцінка так званої продовольчої кризи, внаслідок якої зросли ціни? У цьому, мовляв, винні якісь невідомі діячі, котрі розголосили народу дані про невдалий урожай, замість того, щоб доповісти уряду і виклопотати у нього потрібну для усунення цього лиха суму... Або спересердя кинута фраза, що «недооцінка дій уряду здатна викликати політичну короткозорість»? Або засудження різночитань і полеміки у публічних висловлюваннях урядових чи банківських чиновників? «Населення не повинне знати» про негативні тенденції в економіці, таке, отже, кредо. Пам’ятається, саме така ідеологія вже колись панувала в нашій країні...
Питали пана Азарова і про те, який курс гривні передбачається на майбутній рік. Погодьтеся, тема для суспільства важлива. Треба сказати, що напередодні журналістам стало відомо про пропозицію Нацбанку пiдвищити середньорічний прогноз курсу національної валюти на 2004 рік до 5,4 грн. за долар (хоч попередній прогноз на цей рік був гіршим — 5,52 грн. за долар). Звичайно, прогноз — річ невдячна. І навіть у тому випадкові, коли він дуже обережний. (До речі, джерела «Дня» твердять, що і це передбачення НБУ грішить песимізмом). Але чи варто, знаючи про все це, відмовлятися загальними фразами про повагу до думки Нацбанку? Чому, при відсутності інфляції, позитивному сальдо торговельного балансу, різкому зростанні ВВП (причому все це пролонгується в усіх прогнозах і на наступний рік) курс національної валюти має падати? Якщо уряд мовчить, то як відповіді на ці запитання народжуються чутки. А їхню силу вже показала урядова криза.
А потім ми ще дивуємося, що попри добрі макропоказники, проблема довіри до фінансової політики уряду як усередині країни, так і за її межами все ще існує.
