Минулого тижня прокурор Подільського району Києва змінив запобіжний захід відносно членів «Самостійної України», звільнивши їх з-під арешту під підписку про невиїзд. Майже одразу колишні арештанти Лук’янiвського СІЗО провели прес-конференцію, на якій заявили про свою вимогу надати їм статусу заарештованих з політичних міркувань і політрепресованих. А у понеділок співробітниками СБУ було затримано Олександра Башука, який спочатку виступав як адвокат молодих людей, а пізніше був звинувачений в організації захоплення офісу ЦК КПУ і оголошений в розшук.
«День» звернувся до експертів з проханням прокоментувати події навколо «Самостійної України» з точки зору існуючої політичної ситуації в Україні.
Олександр ДЕРГАЧОВ, політолог, головний редактор журналу «Політична думка»:
— Для таких акцій, якщо вони розраховані передусім на суспільний резонанс, уже втрачено час. Тепер, після досить бурхливих президентських виборів і вельми специфічного референдуму, суспільство перевантажене подібними питаннями і реагує на них дуже спокійно. Підняти його реакцію суто політичними акціями практично неможливо. Воно стурбоване дріб’язковішими проблемами і є втомленим від політики. Тому ситуація із «Самостійною Україною» перетворилася на загальмований процес, в якій юридичні аспекти якщо і не домінують, то принаймні не заміщуються ідеологічними. Навіть у Києві, де населення поінформованіше і звикло, що щось має відбуватися і якась реакція на це має бути, проте далеке від того, щоб висловлювати свою позицію щодо захоплення приміщення ЦК КПУ, а тим більше захищати це. Навіть якщо такі акції можуть подобатися, то такі симпатії є настільки млявими, що скористатися ними ніяка політична сила сьогодні не може. Населення вже звикло, що за нього все вирішують. Звичайно, ми чекатимемо, що наступні вибори будуть трохи підіймати ступінь заклопотаності станом громадських справ, але все-таки меншою мірою. Гадаю, що на Україну чекає продовження експериментів у галузі суспільних технологій, які були задіяні в нас під час референдуму і в Росії на останніх президентських виборах. Пострадянські держави наввипередки пропонують удосконаленіші способи використання пасивності, неструктурованості та неорганізованості суспільства. Є дуже високою імовірність того, що в нас вибори перетворяться майже на формальність, бо втратить сенс навіть можливість агітації через засоби масової інформації. Усе вирішуватиметься кулуарно, у штабах і за домовленостями, які з якимось ступенем імовірності досягатимуться між найдієздатнішими політичними угрупованнями, потім перетворяться на баланс представництв за будь-якої системи виборів. Тому відкрите змагання за визнання стає майже неможливим через пасивність суспільства.
— Якою була б реакція влади, ЗМІ, громадськості, правоохоронних органів, якби на місці активістів «Самостійної України» були, скажімо, молоді комсомольці, які захопили приміщення РУХу?
— Вважаю, що преса реагувала б інакше. Проте владі в такій ситуації було б дуже складно реагувати. Влада, наприклад, не може офіційно відреагувати на події у Львові (йдеться про смерть Білозіра, місцеві намагання витіснити російську мову) так, щоб не погiршити своє становище. Однак владі і не обов’язково це робити, бо суспільство не сподівається, щоб влада сказала своє слово. Очевидно, що влада зацікавлена в тому, щоб усе відбувалось, якщо можливо, без суспільного резонансу, бо вона сама не має власної позиції і своїх принципових поглядів із найважливіших питань, а практичні питання вирішує на самоті.
Навіть в ідеальному суспільстві складні питання вирішуються юридично з огляду на суспільні настрої. Застосування закону — це завжди результат змагання аргументів. А в нас, коли закон не є досконалим і немає чітких механізмів із застосування, звичайно, кон’юнктурна політична доцільність може значно переважати, і над суддями зокрема. Вони шукатимуть юридичну аргументацію вже політично вирішеного варіанта згаданого питання.
Валерій ХМЕЛЬКО, доктор філософських наук, завідувач кафедри соціології Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
— Мета, яку перед собою ставили члени «Самостійної України», і те, що вони реально зробили, не збігалося в цілому. Щоб привернути увагу до себе, до своїх ідей, вони пішли на відчайдушний крок, і з правового боку це було зовсім не те, що вони пропагували. Саме тому безглуздо їм тепер намагатися подати себе як борців за політичну ідею. Якби вони влаштовували тижневі пікети і привертали увагу до себе без погромів приміщень і підпалів, їх можливо було б насправді розглядати як політичних діячів. Реальні їхні дії з політичними не мають нічого спільного.
Гадаю, якби подібний погром влаштували в РУСі комсомольці, реакція була б такою самою. Міліція та інші владні органи були б змушенi втрутитися так само. Проте комсомольців, напевно, так швидко б не випустили, бо про членів «Самостійної України» піклувалися багато шанованих у цій державі людей, а за комсомольців турбувалися б тільки комуністи, що навряд чи прискорило б (а скоріше, навпаки) звільнення їх.
Наталія ТРОФІМОВА, «День»
P.S. Як повідомили агентству Інтерфакс-Україна в прес-службі Генеральної прокуратури, Олександру Башуку висунуто обвинувачення в здійсненні злочину групою осіб (ст. 19 ч.2 КК України) і організації захоплення приміщення (ч.2. ст. 187-5 КК України).
