«День Незалежності — це свято не нової або старої влади, а всього народу. І тих, хто голосував за нову владу, і тих, хто — за її опонентів...» Так висловився один із експертів «Дня», яким наші журналісти запропонували поділитися враженнями від святкування 14-ї річниці Незалежності загалом і виступу Президента Віктора Ющенка на Майдані зокрема ( див. стор. "NB" ). Цей перелік можна продовжити: ...тих, хто живе на заході країни, і тих, хто — на сході; киян і мешканців глухих сіл, розташованих удалині від столиці...
Чи об’єднав нинішній День Незалежності всю Україну? Чи вдалося свято?
Урочистості в столиці, як і обіцяла влада, відрізнялися від попередніх Днів Незалежності меншою помпезністю. Простий люд радувала відсутність загороджень і урядових трибун на Хрещатику. Для політичного ж класу головною новиною дня стали політичні сигнали, які подав Президент. Насамперед — про «другу хвилю» кадрових змін, а також «надія» В. Ющенка на те, що «нинішній Верховній Раді вистачить патріотизму збільшити прохідний бар’єр» на парламентських виборах майбутнього року. До речі, судячи з досить різкої реакції представників багатьох партій, вони аж ніяк не сповнені готовності виправдати очікування глави держави...
Але варто було нашим кореспондентам від’їхати від Києва на десяток кілометрів, як стало зрозуміло: там у святкуванні Дня Незалежності майже нічого не змінилося. Майже — бо в нинішнього свята була своя особливість: «викинули» цукор із Держрезерву. За 3.30 — замість звичайних 5.50 за кілограм ... А в Києві Рік села — черговий — пообіцяли оголосити в 2006-му.
Є побоювання, що до наступних виборів об’єднання цих двох різних Україн також не станеться. Навпаки, передвиборна кампанія, як і попередня, посилить наявні відмінності. А вона, схоже, де-факто з дня на день розпочнеться. Ось і виступ Президента більшість експертів практично одностайно розцінили як передвиборний...
Володимир ФЕСЕНКО, голова правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента»:
— Я, внаслідок специфіки моєї професії, як і багато моїх колег, і більшість політиків, звернув особливу увагу на один пасаж із промови Президента, який став, за великим рахунком, єдиним і головним сюрпризом. Це теза про необхідність підвищення виборчого бар’єру на виборах до Верховної Ради.
До початку виборчої кампанії залишилося всього три місяці. І от, після того, як нова редакція закону не лише прийнята, але і підписана Президентом, Ющенко виступає з цією новацією. Звісно ж, це буде сприйматися, з одного боку, критично, а з іншого — розглядатися як елемент політичної технології. У мене таке відчуття, що сама ця ідея виходить не стільки від Президента, скільки від політтехнологів «Нашої України». І тут треба враховувати кілька принципових обставин. Перше — підвищення виборчого бар’єру на 1-2%, нічого істотного до розкладу політичних сил Верховної Ради майбутнього скликання не внесе. Це може призвести до того, що до парламенту не потрапить максимум одна-дві політичні сили, які на сьогодні мають шанси на рівні 3%.
Мені здається, що тут є ще один мотив. Він пов’язаний із тиском на націонал-демократичні партії, які раніше входили до блоку «Наша Україна» і зараз мають лише теоретичні шанси на подолання бар’єру в 3%. Це і ПРП, і УНП, і НРУ. Думаю, що це засіб тиску на ці партії, щоб вони швидше визначилися — або вступити до складу партії «Наша Україна», або стати більш зговірливими в процесі переговорів щодо формування єдиного блоку на підтримку Президента.
Ну і, нарешті, якщо оцінювати загалом, то ініціатива Президента практично спрямована на те, щоб надати майбутній виборчій кампанії конфігурацію четвертого туру президентських виборів. Тоді за місця у Верховній Раді будуть, з одного боку, змагатися політичні сили, що підтримують Президента Віктора Ющенка, а з іншого — нова опозиція. Підвищення виборчого бар’єру може привести до того, що з так званої нової опозиції до парламенту зможе потрапити лише Партія регіонів, або блок, очолюваний В. Януковичем. Ну і комуністи.
А в іншому ніяких принципових новацій у промові Ющенка не було. Були філософські роздуми про зв’язки між становленням незалежності України й ідеєю свободи для українських громадян. Ну і друга ідея — знов-таки філософського плану — це ідея об’єднання країни, становлення єдиної нації, подолання політичних, етичних, мовних розколів. Про це Президент говорив і раніше. І на День Незалежності просто ще раз зробив на цьому акцент.
На мій погляд, нова форма святкування Дня Незалежності — більш громадянська, більш народна. Стало менше офіціозу. І це правильно. Взагалі, у мене відчуття, що мимоволі (а швидше, звісно, усвідомлено), нова влада формує і нову політичну традицію. Зокрема, Майдан стає місцем спілкування влади і народу. Традиція прямого звернення Президента до народу була започаткована з моменту інавгурації і зараз продовжується. Тим самим як би підкреслюється контраст між попереднім президентом, який або звертався до народу з телеекрану, або спілкувався з політактивом у Палаці «Україна».
Стосовно ще однієї «святкової» новини... Звичайно ж, я сприйняв інформацію про присвоєння Георгію Гонгадзе звання Героя України неоднозначно. Владі потрібно визначитися з чіткими критеріями: хто і за які заслуги отримує це звання. У цьому випадку, думаю, це символічний акт: тим самим відзначається внесок усіх журналістів, які, незважаючи на будь-які ризики, боролися за свободу слова в Україні. Однак тут є й негативний момент. Юридично справу Гонгадзе не закінчено. І присвоєння журналісту звання Героя України, що виглядає як зарахування його до певного «лику «святих» України, може деформувати саму ситуацію навколо справи Гонгадзе і взагалі ставлення до цієї надто складної історії, до якої залучено чимало представників політичної еліти України. Певний офіціозний глянець накладається й на саму особистість Георгія. І ця особистість — яскрава, непроста, неоднозначна — може бути змінена цим глянцем...
Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог, керівник соціологічної служби «Український барометр»:
— Відчувається, що на підготовку виступу Віктора Ющенка було кинуто всі інтелектуальні сили, щоб представити промову, гідну Президента. Завдяки пафосу і добрій роботі літераторів стилістика виступу — на високому рівні.
Але якщо говорити про політику, то тут усе набагато складніше. По-перше, незважаючи на акуратність та відшліфованість тексту, є маса моментів, які примушують задуматися. Наприклад, як можна говорити про боротьбу з бідністю, а потім згадувати, що основа боротьби з бідністю — це багатство нації? Цікавою здалася і пропозиція держави щодо партнерства замість тиску. Також прозвучала дуже принадлива думка про те, що, окрім людей, близьких до нової влади, є ще достатньо порядних і чесних професіоналів. Цей акцент — перехід від людей, які свято вірять у Президента, до людей, які добре вміють робити свою справу, — дуже важливий. Подивимося, наскільки цього балансу буде дотримано. Дещо несподіваною і навіть двозначною є оцінка уряду. Так — молодий, енергійний... Але більше за все дивують слова не про якісь його результати, а про те, що він упевнений у собі. Окрім того, речення про те, що наступний рік стане роком села, також дещо двозначне. Оскільки, якщо селу присвячувати один рік, це сумно може для нього закінчитися. Окрім того, ми пам’ятаємо про те, що витягнути країну з кризи через піднесення хоча б частини аграрних районів намагався й більш сильний уряд. 30 років тому СРСР нарівні з космічною програмою затіяв амбіційну програму за назвою «Підняття Нечорнозем’я». Я б не хотів, щоб величезні гроші, яких і так не вистачає в українському бюджеті, було кинуто в чорну діру такого проекту.
Окрім того, незрозуміло, чому Президент виніс до зони мовчання політреформу. Адже від нього чекали на серйозне ставлення до цього процесу.
А в основному, святкування 14-ої річниці нашої Незалежності було добре. Звичайно, воно різко відрізнялося від тих прорадянських і промосковських святкувань, які були раніше. Може, дійсно варто експериментувати. По-моєму, суміш молодіжного свята з майданізацією виглядала непогано.
Олесь ЛІСНИЧУК, політолог:
— Президент оголосив перед Майданом і країною зразковий святково-передвиборчий текст. В урочистому виступі тісно переплелися текст і контекст, символічні та суто прагматичні настанови. І в цьому, в принципі, немає якоїсь особливої аномалії.
Від попередніх звернень попередніх президентів нинішнє відрізнялося не тільки відсутністю трибуни для VIP- діячів та військового параду. Попередні приходили на Майдан, Ющенко ж туди повернувся, повернувся туди, звідки пішов у кабінет глави держави. Те, що «Ющенко повернувся на Майдан», так само важливо, як і те, що «Президент країни публічно оголосив святкову промову». Питання: чи відчув він там, хоч 24 серпня, дещицю тієї енергетики, яка наповнювала центральну площу країни в революційні дні?
Спостерігалися і деякі, теж цілком зрозумілі, відмінності між виступами лідера в дні революції та його святковою промовою. В розлогих монологах Віктора Андрійовича перед революційним Майданом власне конкретний зміст його слів грав далеко не основну роль. Важливим був сам факт його щоденного спілкування з прихильниками. Нині ж ця магічність заміщується прагматичністю — громадянам важливо знати, що саме говорить Президент, що він збирається робити безпосередньо.
У цілому, у виступі було кілька цікавих сюжетів. Наприклад, образ свободи, використаний у виступі для смислової інтерпретації подій Помаранчевої революції, виглядає найбільш точним. Проте, на мій погляд, найсильнішою тезою виступу стало визнання: «У владі змінилося багато облич, але обличчя влади змінилося мало». Це досить серйозний діагноз і, водночас, самокритика. Президент фактично визнав, що нова владна еліта не подолала конформізм представників колишньої влади, який перетворився на головний айсберг, що з ним зіткнулася нова владна еліта.
Були й тези, які викликають певну тривогу. Наприклад, необережна категоричність в оцінці можливої ролі поки неіснуючої Помісної Української Православної Церкви. Президент фактично задекларував особливий інтерес влади до цього проекту в такій чутливій, делікатній і конфліктогенній царині як релігійно-конфесійні відносини. І це щойно по завершенні багатообіцяючого поліконфесійного молебню в Софійському соборі…
Ряд інших тез — і визнання плідності діяльності Кабміну, і обіцянки масштабного реформування від політичної сфери до житлово-комунальної, і сподівання на підвищення виборчого бар’єру, цілком вписуються в логіку передвиборчого маневрування.
У самому ж святкуванні найбільше впало в око сусідство національного прапору із прапорами Євросоюзу на вулицях столиці. Особисто мені ця ідея цілком симпатична, хоч я і розумію, що вона може виявитися неоднозначно сприйнятою громадянами. Мало хто інформований, що наша країна як член Ради Європи має повне право на використання європейської символіки.
Сергій КРИМСЬКИЙ, доктор філософських наук:
— Незалежність України, безсумнівно, є найважливішим і найзначущішим святом, що демонструє радикальну зміну в долі країни. Річ у тому, що держава Україна була історично вибудована всім ходом її суспільного розвитку. Важко знайти в історії інший приклад здобуття незалежності, що нараховував би століття боротьби за неї. По- друге, незалежність України — мабуть, найрідкісніший випадок історичної події, що була підготовлена духовно. За духовною підготовкою з нами може порівнятися хіба що незалежність Індії. Уся українська культура, починаючи зі «Слова о полку Ігоревім» — це безперервний ланцюг мотивування духовної цінності державного суверенітету. Безсумнівно, звертає на себе увагу те, що на завершальному етапі боротьби не була пролита кров. Відомо, що кров — найгірший свідок істинності.
Звісно, вчорашнє свято суттєво відрізнялося від попередніх. І, безперечно, воно сподобалося мені більше — зверненням влади до народу, до Майдану, до святинь української історії.
Але свято мало й суттєвий недолік. Сьогодні ми спостерігаємо колосальний культурний присмерк. Ми котимося до шоу-бізнесу, що зовсім не причетний до культури. І цей процес підтримується зверху, підтримується владою. Майдан перетворився на сцену для шоу-бізнесу. У День Незалежності не тільки на майдані Незалежності, а й на інших площах музичне оформлення було просто жахливим.
Що ж до промови Віктора Ющенка, то вона звернула увагу на себе нестандартною стилістикою, позбавленою надлишку парадності, показухи. Президент продемонстрував спокійне та досить гідне обговорення проблеми. Суттєве визнання слабкості, недостатності результатів діяльності правлячих сил, делегованих помаранчевою революцією. І разом із тим — рішучість довести до кінця реалізацію обіцяного на Майдані. Насторожує деяка віра в конструктивну силу кадрових перестановок, захопленість якими нагадує стратегічну сліпоту, характерну для реформ Хрущова й Андропова. Несерйозна традиція, треба працювати з тими людьми, які є.
Безсумнівно, привабливим у промові Президента був моральний пафос, що відповідає запитам політики ХХI століття. Опора на мораль завжди була ознакою соціального здоров’я нації.
Юрій ШАПОВАЛ, історик:
— Для мене найважливішою частиною виступу Віктора Ющенка стало підтвердження тієї лінії, що була проголошена ще до того, як він став Президентом. Лейтмотив: «оранжеві» обіцянки, дані народу на Майдані, будуть виконані, Президент і його команда не мають наміру відступати. Я дуже хотів це почути.
Що ж до манери проведення свята, то вона сподобалася мені набагато більше, ніж традиційні високі трибуни, з яких бюрократи махають ручками робітникам, які знаходяться далеко внизу. На 60- річчя Перемоги державі все ж довелося прийняти традиційну, покриту мохом, квазірадянську форму святкування. А День Незалежності пройшов уже набагато цивілізованіше, гуманніше.
Ще мені дуже сподобалося, що у своїй промові Президент апелював до тих символічних фігур, яких на подібних урочистостях ніколи не згадували. Скажімо, прозвучало ім’я Миколи Хвильового.
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— В цьому виступі Президента досить логічно прокладена нова ідеологія влади, яку можна визначити як соціал-національну ідеологію. Для цієї ідеології є характерною повторна установка на відродження, ідея єдності, ідея спадкоємності історії. І в центрі ідеології (ця риса властива всім ідеологіям молодих націй 19-20 ст., які будуються на основі соціал-національної ідеологеми) — ідея деякої тривалої колективної дії. Починаючи з часів Володимира, хрещення, ми є свідками і учасниками деякого історичного і колективного дійства, що переходить з епохи до епохи. Цій дії властиві кілька базових рис — прагнення до свободи, незалежності, до збереження базових цінностей. Цей концепт був закладений в гуманітарну частину виступу Президента. Природно, розглядати цей виступ як деяку стратегію, немає сенсу. Це, швидше, виклад в образах саме тієї утопії, яку намагається сповідувати нова влада на основі соціал-національної ідеології.
Однак, я звернув би увагу на те, що там закладено кілька ідей, які однозначно можна розглядати як ідеї передвиборної програми майбутнього блоку, який підтримуватиме Президента. Це ідея другого етапу кадрових змін і реального народовладдя (розвитку демократії, боротьби з корупцією). На цьому засновувалися його трактування і політичних перетворень, і судової реформи. Другий момент пов’язаний з пакетом соціальних програм і ініціатив (охорона здоров’я, освіта і т.п.). Це звучало і як завдання уряду, і, одночасно, як передвиборний хід.
Я б іще відзначив один момент, який «зашитий» в ідеологію виступу Ющенко. Це відродження соціал-національного патерну, образу справедливої народної національної держави, яка бере на себе всі соціальні витрати і працює на випередження від імені і за дорученням народу. Ця формула не була прописана в доповіді, але вона звучала в загальному трактуванні того, як має діяти держава, і як громадянин має контролювати таку державу. Нова версія патерналізму, на мій погляд, і властива новій владі, і може стати популярною ідеєю на фоні критики старого режиму, який використав владу для придушення та інших негативних явищ. Таке трактування патерну може стати серйозною конкурентною ідеєю відносно традиційних класичних лівих ідеологій.
Загалом я думаю, що Ющенко цим виступом відкрив коридор для нової гуманітарної дискусії про нову ідеологію. Але, з іншого боку, у виступі дуже багато білих плям. Залишилася відкритою і доля політичної реформи, і проблема власне економічної стратегії, яка, видно, віддається тільки на відкуп міністрам і депутатам (що погано). І, на мій погляд, найскладніше і найсуперечливіше, що прозвучало у виступі, — це не зовсім завершений геополітичний концепт. У промові Президента прозвучало те, що зараз обговорюється як ініціатива Каспійсько-Чорноморсько-Балтійської співдружності. Головна проблема цього концепту — це контраст до ідеології соціал-національного розвитку. Тому що за своєю суттю ідея Каспійсько-Чорноморсько- Балтійської співдружності — це євроазіатський проект. І за характером, і за культурним наповненням, і за геополітичною роллю. І як «коня и трепетную лань», тобто цю геополітичну інтригу і завдання соціал-національного розвитку нова влада має намір зшивати — сказати важко, я не бачу тут виходу із ситуації. Більш того, цей конфліктний стан, який може призвести до дуже серйозного напруження з нашим північним сусідом. Та і з Європою також.
Загалом же я вітаю новий підхід до святкування Дня Незалежності. Оскільки мобілізаційні радянські паради, де є трибуна правлячого класу — і плебс, який дивиться видовище і чекає потім безкоштовного хліба, — це соромно і негідно. А те, що нарешті почався пошук форм свята як народного гуляння, тобто спілкування плюс карнавал, — це правильно. Не знаю, чи варто надалі продовжувати практику доповідей на мітингу, — тут треба подумати. Але сам підхід вірний. Думаю, що він сподобається більшості наших співвітчизників.
Інформація про присвоєння Георгію Гонгадзе звання Героя України викликала у мене дуже суперечливі почуття. Мені здається, це той випадок, коли не нагороди треба роздавати, а просто вирішити цю справу — і в юридичному плані, і в моральному, і в політичному. Мені здається, це буде краща нагорода й родичам Георгія, й людям, які були дружні з ним, любили його. А в тому, що влада таким чином намагається ніби розділити цей моральний авторитет, цей символ, є щось негуманне, показне...
Михайло НЕМОВ, голова Хмельницької міської спілки підприємців і промисловців:
— Вітаю той факт, що Президент, як кажуть, пішов у народ, разом із киянами і гостями столиці святкував День Незалежності. Передусім, звернув увагу на слова Віктора Ющенка про продовження зміни кадрів. Вважаю, що цей процес затягнувся. Саме те, що подекуди на місцях залишилися знайомі осоружні обличчя, й спричинило до певних розчарувань у суспільстві. Хоча, на жаль, не всі нові кадри належно відповідають на виклики Майдану... Президент не відповів на питання про те, що має бути надалі із горезвісним квотним принципом. До певної міри можна зрозуміти Віктора Андрійовича: застарілі, засуджені громадськістю підходи — і з боку представницької влади. Її представники продовжують безкарно гендлювати із земельними ділянками, не сприяють розвитку підприємництва, залученню інвестицій. Віктор Ющенко висловив слушну думку про необхідність підвищення прохідного бар’єру у парламент. Та , на жаль, нічого не сказав про органи місцевого самоврядування, де найбільше корупціонерів, які, прикрашаючись правильними гаслами, продовжують своє робить.
Олександр ФОРМАНЧУК, політолог (Крим):
— Промову Президента на святкуванні Дня Незалежності я загалом оцінюю як позитивне явище, яке свідчить про його наміри продовжити курс, намічений ним у період виборів і під час інавгурації. Важливо те, що Президент критично оцінює досягнення нової влади, проте, він не розчарований, а, навпаки, демонструє щире бажання надати процесам оновлення в країні нового імпульсу. Це можна вітати, хоча в самій промові є деякі суперечності внутрішнього плану, що свідчать про те, що сам формат нинішньої влади також потребує вдосконалення. Я гадаю, що Президент розуміє це, і його заява про необхідність подальшого пошуку нових кадрів говорить як про визнання того, що добір кадрового складу для нових завдань, які повстали перед країною після виборів, не така проста річ, так і про намір все ж вирішити це завдання.
Що стосується нового сценарію святкування, то загалом прагнення відійти від традицій минулого часу потрібно вітати. Однак відчувається, що це все ж пошук, певною мірою експеримент, який потребує вдосконалення і більшої продуманості в організаційному плані. Тому при всьому тому, що відчувається щире бажання знайти нові форми, не можна сказати, що результату досягнуто, і це нове вже знайдено. Поки що можна говорити лише про елементи новизни, пошуки потрібно продовжувати…
Олександр МІЩЕНКО, політолог (Донецьк):
— Промова Президента на святкуванні Дня Незалежності, крім вітальних моментів, містила в собі також деякі пріоритетні, основні аспекти роботи Віктора Ющенка, про які він говорив і раніше. Президент продемонстрував, що він не зрадив тих принципів, які проголосив раніше, і ще раз підтвердив, що у країні, наприклад, справді працює вибудована схема боротьби з корупцією, програма підвищення життєвого рівня населення, боротьби з тіньовою економікою… Це основне. Так, у промові не було нічого нового, але в ній була цінна насамперед оця послідовність слів і справ Президента. Тепер головне, щоб усе сказане реалізовувалося в конкретних справах. У випадку з Донецькою областю, наприклад, повинні реалізуватися рішення з кадрових питань, треба вивести економіку регіону з тіні… У нас зміни поки що не помітні.
Утім, перший крок до реалізації сказаного раніше Президент зробив саме на цьому святкуванні: йому, схоже, вдалося досягнути — хай і на час — взаєморозуміння різних конфесій у релігійних питаннях. Сама ідея спільної молитви це підтверджує. До того ж, дуже символічно й те, що молитва відбувалася в Софійському соборі, який не належить жодній церкві. Усе це довело, що лідери всіх конфесій у нашій країні підтримують Президента та його прагнення до того, щоб держава не втручалася в церковні справи, не була протекторатом якоїсь релігійної структури… Це, на мою думку, один із найпозитивніших нюансів на святкуванні Дня Незалежності, який я залюбки хотів би відзначити.
А що стосується самої процедури святкування… Хоч і наголошувалося, що на святі не буде жодної «шароварщини», вона все ж була присутня, — я маю на увазі не концертну програму, а саму організацію заходу. Хоча, безумовно, усе це було не в таких масштабах, як раніше.
Олександр ГРЕСС, голова Кримської регіональної організації РПУ, депутат Верховної Ради Криму:
— Промова Президента на святкуванні 14-ї річниці незалежності України технологічно була побудована правильно. І сама форма звернення до народу, й інші його моменти сприймаються слухачами позитивно, оскільки порушені питання дуже популярні в народі. А саме: позиція відносно боротьби зі зловживаннями зі сторони ДАІ; зі злочинністю; продовження ротації кадрів; покращання підбору чиновників у регіонах. Проте цей виступ значно нагадував передвиборну промову і відповідав усім вимогам революційної доцільності часів осені—зими 2004—2005 рокiв. Думається, сьогодні народ уже більше чекав розмови про те, що зроблено, які реальні кроки зроблені владою для того, щоб народ жив краще, адже насправді в людей дуже багато скарг на те, що жити протягом останніх півроку стало значно важче і дорожче. Тому, якщо розглядати цю промову в контексті підготовки до майбутніх парламентських виборів 2006 року, — то мета досягнута, але ж зараз поки що стоять інші завдання. До виборів ще далеченько, і владі треба б наполегливо вирішувати насущні проблеми народу. Можливо, саме це для неї і буде найкращою підготовкою до майбутніх виборів…
Багатьох слухачів, наскільки можна припустити, не переконали також заклики Президента до верховенства права, до дій у рамках закону, оскільки це не відповідає тим реаліям, із якими стикається сьогодні українське, в тому числі кримське, суспільство. На жаль, закон, як і раніше, порушують, у тому числі й чиновники. На жаль, і сама нова влада, усупереч обіцянкам, не почала жити суворо згідно із законом — є і корисливі порушення, і зловживання, і відверте переслідування за політичні переконання, помста за позицію під час минулих виборів. Загалом народ, звісно, не цього чекав від нової влади.
Що стосується самої церемонії святкування, то можна схвалити пошук якоїсь новизни, однак, як мені здається, новим традиціям, упроваджуваним новою владою, до досконалості ще далеко. Головне, що треба було б не забути, то те, що День Незалежності — це ж не свято нової або старої влади, а це день держави загалом, свято всього народу — і тих, хто голосував за нову владу, і тих, хто голосував за її конкурентів. Це свято треба було б постаратися зробити ще одним кроком до об’єднання країни. Але цього, як на мене, не вийшло, і навіть прагнення до цього не відчувалося. Як пошук — це можна схвалити, але навіть той факт, що основні моменти святкування скопійовані зі сценарію інавгурації, ще не свідчить про те, що це вдалі знахідки.
