Конституційний процес в Україні набирає обертів і з такою самою швидкістю ростуть занепокоєння в колах правознавців щодо наслідків прийняття Основного Закону. З одного боку, усі розуміють, що Конституція 1996 року спочатку містила у своєму тексті досить багато неточностей, протиріч, недомовленостей і посилань на закони, що досі не прийняті і доля їхня покрита темрявою невідомості. До цього додалися зміни, прийняті під впливом політичного моменту наприкінці 2004 року. З іншого боку, спостерігається надто небезпечна тенденція політизації процесу розроблення та прийняття Конституції. Цією справою намагаються займатися політики й політтехнологи замість юристів і правознавців. Як наслідок — виникла ситуація дещо тупикова. Нинішня Конституція не цілком задовольняє суспільство й це погано, але інший варіант може бути ще гірший. Фактично ледве прикрита юридичним одягом політична боротьба, що триває, відбувається на фоні надто низького інформування суспільства про її суть і проблеми конституційного процесу.
ВІД ЗЕЛЕНОЇ КНИГИ ПРОТИРІЧ ДО БІЛОЇ КНИГИ ПРОПОЗИЦІЙ
У Дніпропетровському регіональному інституті Національної академії державного управління при Президентові України пройшов круглий стіл: «Нова Конституція — чому? коли? як?» У ньому взяли участь провідні вчені-юристи: голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко, професор кафедри цивільно-правових наук Національного університету «Києво-Могилянська академія» Віктор Мусіяка, завідуючий кафедрою державно-правових наук Національного університету «Києво-Могилянська академія», суддя Конституційного Суду у відставці, професор Микола Козюбра, а також учені ВНЗ міста, представники політичних партій.
У своїх виступах учасники виклали свої погляди на проблеми нинішньої конституції і процесу можливого її прийняття. На думку багатьох доповідачів, головною і до сьогодні невирішеною проблемою є неясність того, що пропонується приймати: нову Конституцію, нову редакцію нинішньої Конституції, зміни й доповнення до діючої Конституції. Хоч як це парадоксально, але в статті Президента, що відкрила дискусію і, власне, сам конституційний процес, ці терміни використовуються неодноразово і як синоніми. Хоч з юридичного погляду за ними стоять абсолютно різні поняття. Ця термінологічна плутанина несе в собі велику небезпеку втрати орієнтирів і заважає чіткій постановці проблеми в суто правовій сфері.
Другою дуже важливою проблемою є слабка інформованість суспільства про конституційний процес. Для того, щоб заповнити цей пропуск, за словами Ігоря Коліушко, і проводяться такі круглі столи. До його проведення організатори підготували Зелену книгу, де сформулювали проблеми й суперечності в діючій Конституції і запропоновані певні шляхи їхнього подолання. Подібні круглі столи вже пройшли в низці міст і викликали великий інтерес наукової громадськості. Зауваження й пропозиції, висловлені на таких обговореннях, будуть уміщені в Білу книгу, якою зможуть скористатися учасники конституційного процесу.
Незрозумілість мети породжує труднощі самого процесу розробки Основного Закону і як наслідок — процедури його прийняття. До цього потрібно додати суперечки, які розгораються щодо форми державного устрою: президентська, парламентська або змішана. Багато в чому, на думку багатьох учасників, списи ламаються абсолютно марно. Кожна з таких форм цілком демократична й має право на існування. Однак за суперечками про форму держави втрачається така найважливіша складова як чітке розмежування повноважень гілок влади, їхнього взаємного балансування. Якщо такі механізми створені й реально діють, то форма державного устрою багато в чому є вторинною. Про це свідчить європейський досвід. На нашому континенті є країни з парламентською й парламентсько-президентською формою правління. У Франції, наприклад, успішно діє президентсько-парламентська форма.
На жаль, юридична й правова проблема переноситься в політичну площину. Керівник обласної організації КПУ Віктор Борщевський виступив з обгрунтуванням проекту Конституції, розробленого його партією. Головним, на його думку, є ліквідація посади президента або надання їй суто представницьких функцій. «Нехай вішає ордени, як англійська королева», — запропонував лідер місцевих комуністів. Із ним не погодився професор Національного гірничого університету Віктор Пушкін. Такий підхід, на його думку, свідчить про нерозуміння важливої ролі президента: «Англійська королева й президенти в європейських парламентських демократіях виконують найважливішу функцію гаранта прав і свобод, арбітра під час виникнення політичних криз». Сказане добре ілюструє роль бельгійського короля в розв’язанні найгострішої політичної кризи, що виникла після парламентських виборів улітку минулого року. В країні майже сім місяців політичні партії не могли сформувати коаліцію і в результаті — був відсутній уряд. Саме завдяки королю криза зрештою була благополучно розв’язана.
ЯК ПРИЙМАТИ?
Вельми дискусійним залишається питання про хід конституційного процесу й процедуру прийняття Конституції. На цьому детально зупинилися професори Віктор Мусіяка і Микола Козюбра. Європейський і світовий досвід свідчить, що найкращим є шлях розроблення та прийняття Основного Закону спеціально уповноваженим на це органом. Ним можуть бути Конституційні або Законодавчі збори (асамблея), конвент тощо. Так розроблялися і приймалися конституції переважної більшості демократичних країн. Склад такого органу повинен обиратися на основі загального права таємним голосуванням. Надалі розроблена конституція приймається парламентом. Проведення референдуму після цього виглядає вельми сумнівним із погляду доцільності. Адже поставлене запитання про форму державного устрою, президентську та парламентську республіку схоже питанню: ви за більшовиків чи комуністів? Переважна більшість виборців не прочитає проекти, що пропонуються, а якщо набереться терпіння, то йому буде дуже складно розібратися в тексті наповненому спеціальної термінології. Не випадково в практиці демократичних країн такі референдуми проводяться дуже рідко. До того ж процедура проведення референдуму не відпрацьована. Закон про референдум приймався ще в УРСР і нині безнадійно застарів.
Багато учасників круглого столу вважають, що конституційний процес надто політизований. На думку голови громадської організації «Асоціація аналітиків політики», кандидата історичних наук, доцента Владислава Романова, триває найгостріша політична боротьба за прийняття зручної для однієї з протиборствуючих сторін форми конституції. А фактично — за владу. Всі хочуть максимум влади. У тому числі й через проведену якимсь чином свою Конституцію. При цьому всі поспішають. Потрібно встигнути до президентських виборів і в цьому весь камінь спотикання.
Тут випадок, коли поспішиш — людей насмішиш. Основний Закон повинен прийматися не з кон’юнктурних міркувань політичної доцільності, а бути повноцінним юридично вивіреним документом з урахуванням досягнень світового правознавства, з найсуворішим дотриманням усіх передбачених юридичних процедур. Адже Конституція повинна бути головним документом держави, принаймні, на десятиріччя.
