Пізно, це, як каже народна мудрість, усе ж краще, ніж ніколи. Така оцінка намірів уряду «посилити» захист прав власності, хоча і містить елемент критики, але все ж таки радше позитивна. Тому що з ЦИМ (!) потрібно щось урешті-решт робити. Пам’ятається, ще восени минулого року, під час візиту до Донецька, прем’єр-міністр Віктор Янукович, відповідаючи на запитання «Дня» про те, як уряд боротиметься з рейдерами, які атакують Україну, пояснив, що коріння цього явища потрібно шукати в Росії (це явище широко поширене і в так званих цивілізованих країнах, але там воно не має таких потворних форм. — Авт. ). А наші сусіди вжили проти нього ефективних заходів, тож тепер полем для діяльності цих нових зловмисників усе частіше стає Україна. Як сказав тоді Віктор Федорович, в українському уряді знають про цю проблему і приділяють їй увагу. А вирішувати її будуть насамперед за допомогою змін до законодавства, яке має поставити надійний заслін любителям поживитися за чужий рахунок.
На жаль, різких змін у вітчизняному антирейдерському законодавстві поки що непомітно. Відповідно і рейдери часто-густо почувають себе сьогодні в Україні господарями життя. А от уряд, після тривалих роздумів, мабуть, обрав інший шлях боротьби з цим явищем, що роз’їдає економіку.
Учора в Києві засідала міжвідомча комісія з питань протидії протиправному поглинанню і захопленню підприємств. І її голова — перший віце-прем’єр, міністр фінансів Микола Азаров заявив про те, що її робота буде направлена на те, «щоб кожен суддя, який приймає незаконне рішення, знав, що за результатами роботи комісії його персональну справу обов’язково розгляне Вища рада юстиції, а потім Верховна Рада, і наша антикризова коаліція ухвалить рішення про статус цього судді. — Потім «головний антирейдер країни» додав: Щоб кожний діяч, який замахнувся на чужу власність і спровокував захоплення, також знав, що всі його дії обов’язково отримають оцінку, а власність буде надійно захищена». Комісія збиратиметься, як мінімум, один раз на два тижні, тобто двічі на місяць. Таким чином віце-прем’єр, мабуть, визнав, що рейдерство становить реальну загрозу для країни та її економіки. І того ж дня на брифінгу повідомив про перші результати роботи комісії: «Прийнято конкретне рішення щодо всіх п’яти підприємств (як повідомив помічник віце-прем’єра Віталій Лук’яненко, це масло-екстракційний завод «Бунге-Україна», Київська фабрика технічного паперу, львівська фірма «Провесінь», кіровоградський центральний універмаг і київське науково-виробниче підприємство «Сатурн». — Ред. ), які були незаконно захоплені завдяки рейдерським зусиллям» (першочерговість розгляду визначена, за словами Азарова, резонансом, який супроводив ці захоплення). За словами першого віце-прем’єра, в плані роботи комісії розгляд ситуації ще на 30 об’єктах, рішення з приводу яких ухвалять протягом півроку. От це справжня оперативність, якої так не вистачає нашим судам!
Але тут є кілька нюансів. Найближчим часом комісію збираються розширити за рахунок представників вищого поверху судової надбудови. Але дивним чином до участі в її роботі не залучені поки саморегулюючі громадські організації, які заявили, що вважають своєю метою боротьбу з рейдерством. І тут уже одне з двох: або ці організації насправді є не більш ніж лобістами певних рейдерських структур, або ж цю роль насправді взяла на себе саме вищезгадана комісія, яка, варто визнати, надто вже швидко приймає рішення.
Річ у тому, що в будь-якому випадку рейдерство — це, за великим рахунком, усе ж таки не що інше, як корпоративні конфлікти. І мав рацію прем’єр, коли найнадійнішим способом для їхнього запобігання і ліквідації називав удосконалення законодавства. Аж тут раптом долю власності береться вирішувати не судова, а отже, не дуже в цій справі професійна комісія з невідомими статусом і повноваженнями. Скільки б ми не проголошували нищівних лозунгів на здоров’я українського, а тим більше — радянського суду, але лише судова гілка влади уповноважена ім’ям України вирішувати ці та інші конфлікти.
І тут ми, звичайно, опиняємося в глухому куті, оскільки рівень корупції громадян, які посіли на цій гілці, широко відомий і, на жаль, дуже високий. В інтернеті можна знайти не лише детально розписані рейдерські схеми і вартість кожної відповідної силової операції, але й тарифи послуг з «умовляння» суддів... І все ж іншого шляху, крім вдосконалення законодавства і судової системи, в демократичному суспільстві немає. Ніякі «трійки», «п’ятірки», «десятки» і «двадцятки», що створюються поза судовою системою, вирішити цю проблему неспроможні вже тому, що їм, а також уряду, який створює їх, не уникнути докорів у заангажованості.
