Руслан Канюка працює у «Дні» від початку 2006-го року. На шпальтах газети ви нерідко можете бачити його ім’я, а серед найкращих робіт Фотоконкурсу «Дня» — чимало його робіт. Ми не дарма кажемо, що в нашій газеті сформувалася власна фотошкола. Адже школа — це професіоналізм, якість, а найперше — люди. Тому й не дивно, що коли ми запитали Руслана про його перший фотоспогад у «Дні», він відповів...
— Леонід Дмитрович Бакка. Коли я прийшов до редакції з набором своїх робіт, він (нині вже, на жаль, покійний) подивився на них і сказав: це все дурниці, бери камеру та йди знімай! Я взяв камеру і пішов знімати, — згадує Руслан КАНЮКА. — Мій стан невизначеності завершився за півроку. Коли я повернувся з чергової зйомки, Леонід Дмитрович сказав мені: «Руслан, з тебе будуть люди!». І то було краще за будь-яку похвалу. Після цього в мене ніби крила виросли.
— У «Дні» є власна візуальна філософія: фотографія — не просто ілюстрація, а фотограф — не лише той, хто натискає на кнопку, а й людина, яка розуміє та знає свою країну. Що таке, на твою думку, — фотошкола газети «День»?
— «День» завжди вирізнявся сильними фотокореспондентами. Так було, є, і, думаю, так буде й надалі. Щодо фотошколи «Дня», то, очевидно, найголовніша її особливість у тому, що ми в газеті ставимося до фото осмислено. Для нас це не просто «клацання». Фотограф повинен розуміти, що він знімає, що його цікавить у тій чи іншій ситуації або що він прагне видобути з того чи іншого персонажа та як це потрібно подати. Фотографія — самостійний жанр, говорить наша головний редактор Лариса Івшина, і я повністю підтримую цю думку. Фото не має бути тотожним тексту, їх мають пов’язувати певні смислові мотузочки, поєднані на якомусь вищому рівні, але не на «пласкому». Передбачити, де можуть зав’язатися ці мотузочки — також завдання фотокореспондента. Ми підходимо до фотографії з розумом...
— Дивлячись на деякі фото, бачимо, що не лише з розумом, а й із душею...
— Звісно. Деякі зйомки ти буквально пропускаєш крізь себе — і крізь розум, і крізь душу.
— Кого ти вважаєш своїми вчителями?
— У певний момент доля звела мене з Борисом Корпусенком (колишній фотокореспондент «Дня». — Ред.), тож, у певному розумінні, моїм наставником був він. Але мій Учитель із великої літери — це, безумовно, Леонід Дмитрович Бакка. Він учив не лише фотографії — він учив життю.
— Сьогодні наше життя переповнюють нові технології, і це не може не відображатися на фотографії та на завданнях фотокореспондентів. Як вважаєш?
— Я тут не вбачаю жодних суперечностей. Пригадуєте скандальні фото з в’язниці Гуантанамо? Очевидно, що в той час у тому місці та за тих обставин ці кадри не міг зробити професійний фотограф. Але хтось же натиснув на кнопку в мобільному телефоні... І що, ми маємо звинувачувати його в небездоганності знімку? Так само і тепер ми з цікавістю дивимося на непрофесіональні кадри, зроблені учасниками арабських революцій. Таким є наш час, тому таке фото має право на життя. На фотоконкурс «Дня» надсилають свої роботи як любителі, так і професіонали. І мушу сказати, що часом у аматорів навіть кращі знімки, аніж у професіоналів. Учасники нашого фотоконкурсу помічають те, чого іноді не помічає наша репортерська братія. А це означає, що нам усім треба частіше озиратися довкола.
