Після довгих канікул депутати зберуться під куполом. Втім, багато парламентарів провели ці літні місяці в Києві, під Печерським судом. Безперервні судові процеси, перманентні мітинги на Хрещатику... Літо було зовсім не нудним. Можна сказати, що як такого «мертвого сезону» й не було.
Що чекає на нас восени? Практично всі політологи погоджуються з думкою, що новий сезон буде жорстким і вирішальним. Українська влада буде змушена визначатися щодо долі розпочатих реформ: пенсійної і земельної. Почнуться баталії щодо нового закону про вибори парламенту. «Якщо говорити про серйозні документи, які планується прийняти, то в першочерговому порядку розглядатимуться питання, які пов’язані з виборами, і порушуватиметься питання Закону «Про вибори у Верховну Раду», — відзначив голова фракції ПР Олександр Єфремов.
Схоже, Україна знову повернеться до мішаної системи — в новому законопроекті буде 50% за партсписками, 50% — за мажоритарними округами. Втім, політолог Дмитро Видрін бачить у цьому деякий позитив. Мовляв, вперше за багато років виникає соціальний «ліфт», який називається мажоритарний сегмент. «Цим «ліфтом» кандидати можуть підніматися, минувши партійні списки, партійні офіси й партійні хабарі на самий «верх». Ці вибори винесуть на поверхню багато такого, про що ми не здогадувалися. Гадаю, з’явиться кілька яскравих людей з регіонів, які зможуть істотно змінити політичну картину. Чекатимемо. Це наша надія на оновлення», — вважає політолог.
Також відзначимо, що багато політиків, яким загрожує повістка в прокуратуру, можуть балотуватися у Верховну Раду по мажоритарних округах. Серед таких політиків — мер Києва Леонід Черновецький і багато представників його молодої команди. За даними ЗМІ, екс-секретар Київради Олесь Довгий нібито вже створює штаби в Дніпровському районі Києва, а політик Михайло Бродський веде роботу в Шевченківському районі.
За даними політолога Вадима Карасьова, в Харкові в одному з округів може зав’язатися цікава боротьба — проти екс-губернатора, Арсена Авакова («Батьківщина») від Партії регіонів можуть висунути екс-міністра оборони Олександра Кузьмука.
А щодо прохідного бар’єру (4 або 5%), то з цього приводу досі точаться дискусії. Регіоналам належить вирішити, наскільки важливі для них в наступному скликанні комуністи. Чи не буде їм самотньо в компанії «Батьківщини» і «Фронту Змін»? Адже 5-відсотковий бар’єр вірним ленінцям ніяк не подолати.
Також в новому сезоні очікуються відставки в уряді — точкові зміни серед міністрів. Головними претендентами «на виліт» називають міністра охорони здоров’я Олександра Аніщенка й міністра освіти Дмитра Табачника. Відставку останнього минулого тижня ледь не спрогнозував голова Адміністрації Президента Сергій Льовочкін. У ЗМІ відразу почали вдаватися до гіпотез і версій, стали обговорювати нові кандидатури... Але потім з’ясувалося, що Сергія Володимировича неправильно зрозуміли. «УНІАН» додало до своєї інформації невелику уточнюючу поправку. Усього декілька слів, але сенс новини змінився на протилежний: «На запитання, чи буде звільнено міністра освіти Дмитра Табачника, Льовочкін відповів: «Поза сумнівом, так», — маючи на увазі, що кожного міністра врешті-решт буде звільнено».
Але, судячи з усього, першим пунктом осіннього порядку денного буде все-таки закінчення суду над Юлією Тимошенко. Говорять, що вирок може бути винесено найближчими днями. Але якщо ще два тижні тому Тимошенко гарантовано давали тюремний термін від шести до восьми років, то зараз прогнози змінилися, виникли деякі сумніви щодо того, яким буде цей вирок. Можна сказати, що деяким чином спрацював європейський чинник.
Минулого тижня відбулася зустріч президентів України і Польщі — Віктора Януковича і Броніслава Коморовського. Як заявив потім польський лідер, він попередив Януковича, що процес над Юлією Тимошенко є серйозною перешкодою на шляху України до євроінтеграції. Причому попередив він про це не лише від імені Польщі: «У багатьох країнах процес сприймається як політичний, а не кримінальний. Я чекаю, що найближчим часом ми дізнаємося, як українська влада вирішить цю проблему».
В суботу міністр закордонних справ Франції Ален Жюппе також підтвердив цю тезу. Мовляв, «думка більшості в Євросоюзі», що угода про асоціацію України з Євросоюзом не набере чинності до зняття з Тимошенко всіх звинувачень.
Як відомо, арешт Юлії Тимошенко спровокував справжню бурю в закордонних ЗМІ. Мабуть, головне питання в цій ситуації: наскільки важлива для Віктора Федоровича реакція світової спільноти? Вочевидь, у владі немало людей, які хочуть покарати Тимошенко. Чи підуть вони до кінця? Буде це умовний термін або тюремне ув’язнення? На всі ці запитання відповість осінь-2011.
КОМЕНТАРI
«КОЖЕН МАТИМЕ СВОЮ ПРИЧИНУ «ВЕСЕЛИТИСЯ»
Ігор ГУЛИК, політичний експерт, Львів:
— Думаю, що осінь-2011 буде не менш веселою, ніж літо. Ось тільки кожен матиме свою причину «веселитися». Якщо влада вважатиме підставою для переможних реляцій звинувачувальний вирок для Тимошенко й Луценка, то велика частина громадян України матимуть на це власний погляд. Коли ж станеться навпаки, і якесь диво врятує нинішніх в’язнів Лук’янівки від тюремних термінів, тоді доведеться владі перейматися своєю долею на наступних виборах.
Якщо режим зможе розв’язати проблему емвеефівських кредитів, то, ясна річ, для уряду вони стануть аргументами на користь надійності вітчизняної економіки для потенційних інвесторів. Зате для споживачів комунальних послуг і газу, для майбутніх пенсіонерів така перемога означатиме моральну й матеріальну депресію. А без грошей МВФ сумно буде всім (разом згадаємо 2008-й).
Якщо зовнішньополітичне відомство разом із Президентом дотисне-таки Брюссель у справі укладення угоди про асоційоване членство в ЄС, то, певна річ, офіційний Київ не втомлюватиметься розповідати про видатний прорив. І це буде справді проривом — важко заперечити протилежне. Однак поступливість Європи для тих, хто справді цінує демократію, стане ще одним свідченням двоїстих стандартів у підходах до цієї ж демократії з боку європейського чиновництва.
Тобто, на мою скромну думку, кожен тішитиметься, як умітиме. Нічого нового під сонцем не трапиться. Навіть наближення виборів до парламенту, видається, стане звичним дежавю для держави, яка ще недавно перманентно жила виборчими перегонами. Ті ж алярмові зміни правил гри, ті ж заяви про ймовірні фальсифікації, той же адмінресурс, а внаслідок — Верховна Рада зі знайомими до болю обличчями.
Якби ця осінь дала хоч найменший натяк на те, що в країні насправді хтось хоче докорінних змін, що в середовищі інакодумців з’являться нові лідери, не переобтяжені минулим, якби вона, ця осінь, була останньою в сенсі безладу, який супроводжує Україну ось уже 20 років, тоді, можливо, ми мали б нагоду для спільної надії. А вона, звісно, — чудовий мотиватор для всіх.
«БУДЬ-ЯКИЙ ПОДАЛЬШИЙ ХІД ПРИЗВОДИТЬ ДО ПОГІРШЕННЯ СИТУАЦІЇ»
Орест ДРУЛЬ, аналітик Західної аналітичної групи, Львів:
— Цугцванг. Якщо одним словом, то саме ним можна охарактеризувати перспективи української влади на цю осінь. Найкраще для неї було б лишити ситуацію як є, тобто лишити все набуте і без відповідальності за це набуте. Але «власність зобов’язує», як каже навіть українська Конституція в ст. 13, а власність владних повноважень зобов’язує ще більше. Виборами влада тільки легалізується в суспільстві, соціальну ж легітимність вона здобуває лише своєю ефективністю. А з цим у нас сутужно.
Спочатку, як за кожного дебюту, було багато різних варіантів розвитку ситуації. Так багато, що могло породжувати відчуття «роблю, що хочу», але далі з кожним невдалим ходом можливість вибору наступних неухильно звужується аж до цугцвангу — ситуації, коли будь-який подальший хід призводить до погіршення ситуації. Етапним стало незворотне (інакше смерті подібний для лідера сигнал «Акела промахнувся?!») рішення печерського судді. Росія поєднала це рішення з натяками калузького прем’єра (що антиросійською риторикою почав конкурувати з Тягнибоком) про стокгольмський суд і образилася. Європа не зрозуміла незалежного українського судочинства і теж образилася. Політичну ізоляцію влада, може, й пережила б, але ж не ці образи мають економічний вимір.
Загальне правило: гірше для влади — краще для опозиції. Але не для вітчизняної. Усупереч семантиці цього поняття для суспільства вона не видається альтернативою до наявного стану речей. І в цьому її основна трагедія. Шанс свій — за майже дозрілою українською традицією — опозиція бачить винятково у владних помилках. Чи зможе вона бачити власні, тобто чи стане Комітет опору диктатурі (КОД) точкою біфуркації, побачимо, чи буде з того створена виконавча структура цього об’єднання. І в цьому шанс не лише для партій опозиції, але — як це не парадоксально — і для влади: бо лише тоді щораз більше суспільне невдоволення може бути каналізоване в політичне русло.
Якщо ж ні — то із законів термодинаміки знаємо, що за сталого об’єму під час підвищення температури збільшується тиск. Суспільна температура зростає, а всі відомі канали стравлювання зайвої пари влада герметично закупорює. Отже, прорве в невідомому і, може, цілком несподіваному місці. На те, що десь прорве, указує весь історичний досвід, зокрема найновіший. Це питання часу. І наслідків.
«ВЛАДА НА СЬОГОДНІ НЕ МАЄ АДЕКВАТНИХ «МАЯТНИКІВ»
Вадим СЛЮСАР, доцент кафедри філософії Житомирського державного університету імені Івана Франка, кандидат філософських наук:
— Недавні свсвідчення в суді колишнього начальника зовнішньої розвідки УМВС Олексія Пукача можуть серйозно вплинути на подальшу долю голови Верховної Ради Володимира Литвина в плані його політичного майбутнього. Щодо іншого — жителі України, з одного боку, мають змиритися, що це влада, а тому мають визнати закони, які вона встановлює, насамперед внутрішньо. Що утверджені нові правила гри, нехай вони не дуже відрізняються від тих, що встановлені впродовж попередніх 20 років. Втім влада хоче показати, що це йде від неї. Від опозиції очікувалися певні дії, й те, що відбувалося, є закономірним. Тому на наступний політичний сезон — осінь-весна і зрештою парламентські вибори через рік — це буде з одного боку утвердження владою нових законів, нових рішень, зокрема в пенсійній реформі, в земельній реформі. Опозиція буде реагувати і має два шляхи — бурхлива реакція на деякі попередні події й для порятунку Юлії Тимошенко, або інший варіант, коли знайдуться серйозні люди і зможуть очолити опозицію та структурувати її. Щоб це була системна дія на владу. За останні п’ять років маятник влади постійно коливався — сьогодні хтось при владі, а завтра в опозиції. В Україні поширений такий підхід: потрібно отримати прибутки від влади сьогодні, й великі. Відповідно ми говоримо про політичну нестабільність. Назріває проблема — в опозиції мають визнати, що перебуватимуть у такому становищі десятки років. Можна нав’язати владі певні правила, яких вона б дотримувалась, але та їх зараз не бачить. Опозиція суттєво і кардинально чогось не пропонує, а потрібне серйозне ставлення. Щоб опозиція на всіх рівнях — і на державному, і в регіонах — постійно тиснула на владу, а та сприймала б її як серйозного гравця. Якщо опозиція буде структурованою, керівництво країни буде змушено це робити. Ніяка влада сама не захоче поступатися своїми позиціями. Інструмент тиску, наприклад, — закон «Про звернення громадян». Має бути закон про опозицію, який визнає права меншості та її роль під час прийняття і певних політичних рішень.
Щодо плюсів влади, то вона вміла грати м’язами, але утримується від застосування сили. Якщо вона на це піде, то опозиція отримає таке ж право. Тоді неможливо передбачити перебіг подій, і влада може втратити все. Тому її перевага, що змогла втримати все під контролем. Мінус у тому, що елементом політичної системи є обов’язок влади бачити потреби громадян і адекватно на них реагувати. Більше того, коригувати. Якщо люди хочуть вийти на мітинг на День Незалежності, то цьому потрібно всіляко сприяти. Але якщо вони при цьому хочуть вимагати звільнення Ю.Тимошенко, то потрібно встановити діалог і запропонувати свою модель: за незалежність виступайте, а ось з іншим... Влада на сьогодні не має адекватних, умовно кажучи, маятників, які будуть вимірювати настрої народу — це мінус. Будуть адекватні рішення — таких конфліктів буде менше, не буде такого неспокою. Плюсом опозиції є те, що вона намагається висловити свою думку. Але мінус у тому, що вона неорганізована. Треба, щоб люди побачили, чого вона конкретно хоче. Ніхто реально не відстоює реальні соціальні потреби.
Щодо нового виборчого закону, то він має пройти ще експертизу Венеціанської комісії. Тому необхідно, щоб він був максимально наближеним до європейських стандартів. Думаю, що буде повернення до змішаної виборчої системи, щоб можна було отримати представників від мажоритарних округів. Опозиція, на мій погляд, зможе протистояти таким змінам у цьому законі, які повинні полегшити певні маніпуляції. Тому що діятиме принцип самозбереження, оскільки у даному випадку вона втратить все. Під загрозою втрати депутатських мандатів її представники можуть зорганізуватися й домогтися, щоб ці законопроекти не пройшли.
Вважаю, що частково влада зможе відстояти ті закони, що прийняті, або пропонуватимуться нею. Вона спеціально ставить високі планки, щоб був певний запас, коли буде тиск із боку народу, опозиції, тоді чимось зможуть поступитися. Це не лише дія влади, а й соціальне правило.
