Із самого ранку Юрій Віталійович зібрав журналістів і заявив про свій намір залишити посаду голови МВС.
— Я став жертвою побутової ситуації, що вилилася в політичний скандал і я не збираюся його продовжувати, — підкреслив міністр.
На прес-конференції міністр виклав свою версію подій у Франкфуртському аеропорту. Мовляв, коли його зупинили через підозру в сп’янінні, він вимагав від німецьких правоохоронців представитися. Однак через деякий час прибула поліція, і один із поліцейських схопив за шию його сина. Луценко підкреслив, що його син був прооперований близько року тому. «Я всіляко намагався припинити насильство стосовно свого сина. Я захищав свого сина як батько», — додав міністр.
Потім, за його словами, на місце інциденту прибули адвокати, консул, і сам Юрій Луценко запропонував німецькій поліції два варіанти подальшого розвитку подій: або він подає заяву в прокуратуру на дію німецьких поліцейських, зокрема, щодо застосування ними сили, або ж німецька поліція вибачається перед ним. «Я прийняв ці вибачення», — зазначив голова МВС, додавши, що після вибачень інцидент був вичерпаний, і була проведена перереєстрація на наступний рейс. Тепер Юрій Віталійович збирається судитися з німецькою газетою Bild за поширення неправдивої інформації стосовно нього та його сина.
Варто зауважити, заява про відставку Луценка дуже сильно відрізняється від недавньої заяви екс-міністра фінансів Пинзеника. Віктор Пинзеник дійсно хотів піти у відставку, а ось Юрій Віталійович явно йти не збирається. І нині парламентська більшість на його боці — за відставку Луценка готова проголосувати лише фракція Партії регіонів. Учора регіонали розвісили плакати і заблокували трибуну. Мовляв, хочемо негайної відставки міністра-п’яниці. Всі інші фракції також заявили... що хочуть негайного розгляду питання.
— Регіони не чекали, що ми також захочемо розглядати питання про відставку Луценка. Вони зараз у смішному становищі. Ми говоримо: «Давайте розглядати. Що ви блокуєте?» Вони не знають, що їм тепер робити, — зазначив у розмові з «Днем» лідер БЮТ Іван Кириленко.
— Як відомо, БЮТ не збирається голосувати за відставку Луценка. Ви вважаєте, що скандал у Франкфуртському аеропорту — це вигадка німецьких журналістів?
— У хворого сина після важкої операції величезні дози спиртного? А німецька сторона не надає жодних підтверджуючих документів, незважаючи на ноти МЗС? На підставі чого судити? Німецька сторона вибачилася за інцидент. У нас більше нічого немає, — резюмував Кириленко.
Лідер НУ-НС Микола Мартиненко також зазначив, що очолювана ним фракція не голосуватиме за жодне питання, яке було витягнуте з жовтої преси.
Примітно, що навіть комуністи не хочуть голосувати за відставку Луценка. На перший погляд, позиція комуністів здається «дивною». Насправді все дуже просто: заступник міністра внутрішніх справ Василь Мармазов — син комуніста Мармазова.
Ще одне цікаве питання: чому БЮТ так одностайно встав на захист Юрія Віталійовича? Адже зовсім недавно депутати-бютівці з групи Портнова були не проти «прибрати» міністра. Нещодавно вони зареєстрували новий законопроект у пику міністру, що передбачає зниження штрафів за порушення ПДР у середньому в чотири рази, а також скасування системи «Візир», введеної Луценком. Насправді, тут також все дуже просто. Персонально Луценко Тимошенко не потрібен. Тут діє чинник збереження коаліції. Представники групи «Народна самооборона» вже заявили, що якщо частина БЮТ проголосує за відставку Юрія Луценка, це свідчитиме про підготовку до створення широкої коаліції між БЮТ і Партією регіонів.
На думку безпартійного Тараса Чорновола, якби коаліція не висіла на волосині, голосування для БЮТ та «Нашої України» могло б пройти у вільному режимі.
— Ми б побачили, що крім голосів Регіонів були б і голоси блоку Литвина (Ігор Куль судиться з Луценком ще з 2005 року. — Авт.), проголосувала б у БЮТі так звана група «юристів». А так сьогодні коаліція тримається на волосині, — вважає Чорновіл.
А поки що обов’язки голови МВС виконує перший заступник міністра внутрішніх справ Михайло Клюєв. Але складається враження, що робитиме він це дуже недовго...
Від редакції. Викликає здивування, коли не смуток, те, що у численних коментарях ситуації навколо міністра не прозвучало те, що, здавалося б, просилося — серйозного аналізу стилю та звичаїв українських політиків. Може тому, що нікого внутрішньо вся ця історія не надто покоробила, а фракційні та коаліційні інтереси геть заглушили етичні сумніви.
До речі, свіжий приклад про стиль і звичаї. Позавчора на www.esho.msk.ru було опубліковано інтерв’ю (в програмі «Особое мнение») Ольги Журавльової з публіцистом Леонідом Млєчіним, який напередодні був учасником програми Савіка Шустера. Ось невеликий витяг із їхньої бесіди.
«О. ЖУРАВЛЬОВА: Хотілося б іще і трохи внутрішніх тем обговорити. Але коли заговорили про міжнародну, то ось кілька питань. Багато хто спостерігав, що ви були в Україні нещодавно. Ви брали участь у телепередачі, присвяченій Другій світовій війні, якщо я правильно розумію. Дуже багато реплік стосуються цієї передачі. Але найголовніше, що всіх цікавить, — почути вашу думку, якою Україна вам здалася збоку, питає, наприклад, Сергій Сатрехін із Харкова.
Л. МЛЄЧИН: Я нічого не бачив, бо я був там приблизно добу. Я прилетів, трошки прогулявся залюбки сонячним Києвом. Чудове, тепле місто для життя. Потім була ця шалена дискусія, яка тривала чотири години. Чотири години йде дискусія політична в Україні. Чотири години я у прямому ефірі.
О. ЖУРАВЛЬОВА: У прямому ефірі чотири години.
Л. МЛЄЧИН: У Шустера програма чотири години, у прямому ефірі вона йде.
О. ЖУРАВЛЬОВА: Там також із демократією щось недобре.
Л. МЛЄЧИН: У цьому сенсі все цілком у порядку. Дискусія була присвячена історії, вона до 8 травня була приурочена, до 9 травня, по-нашому. Там брали участь переважно українські політики, депутати Ради, багато хто з них — ненависники Ющенка, постійно робили закиди президенту й обзивали його останніми словами, ледве не лайкою. На що ведучий м’яко, інтелігентно говорив: «Зараз ми не про президента говоримо. Я розумію, що ви маєте претензії. Але все-таки зверніть увагу на те, що є нагода все це при ньому висловлювати по телебаченню, і взагалі вас ніхто не обмежує». У цьому сенсі стосовно політичної свободи висловлення на Україні все нормально.
А дискусія була така, що прокляв усе на світі, сказав, що більше взагалі в цьому не братиму участі. Це неможливо. Ось сидять депутати Верховної Ради. Нічим не відрізняються від наших депутатів, нічим абсолютно. Противники Ющенка, союзники Ющенка, за радянську владу, проти радянської влади. Жоден не має поняття про історію навіть на рівні шкільного підручника. Я, каюся, втратив над собою контроль, я їм почав казати: «Хлопці, — я вже просто озвірів, — даруйте, я завжди думав, куди діваються ті, хто у школі зовсім не вчився. Бачу в депутати йдуть. Ви бодай шкільний підручник читали? Хоч якесь маєте уявлення мінімальне про історію?» Нічого нема. Я як шкільний учитель, як ваш Альоша Венедиктов у юності, тільки в мене указки не було, підхоплювався й говорив: «Це ж не так. Боже мій, це навіть в енциклопедії написано».
О. ЖУРАВЛЬОВА: Це антирадянщина з поглядом на Велику вітчизняну війну?
Л. МЛЄЧИН: Ні. Та що ви? Там половина, навпаки, дотримувалася... того, що раніше називалося коротким курсом історії ВКП(б), вони на цьому рівні були. Але вони навіть і цього не знали. Ні-ні, позиції там розіклалися як за Сталіна, так і проти Сталіна. Річ не в позиції. Річ у тім, що яку б позицію людина не захищала, вона зовсім нічого не знає. І нічого, крім фантастичних міфів... у мене просто очі на лоб лізли. Уявляєте собі клас двієчників. Але звичайні двієчники — вони ж мовчать, натомість ці повсякчас говорять і висловлюються з повною впевненістю. Уявляєте, клас двієчників. Ось у них така Рада. А у нас, по-моєму, Дума, судячи з тих побажань...
О. ЖУРАВЛЬОВА: Ви просто не мали нагоди порівняти з нашою групою громадян.
Л. МЛЄЧИН: Колись, коли я вів ток-шоу в нас у країні, до мене також приходили депутати Державної Думи, я також дивувався з їхніх знань історії. Але, судячи з тих законів, які зараз хочуть прийняти щодо того, що не слід вивчати історію, в цьому сенсі... А там один депутат говорив: «І не треба нам цього нічого знати». Він відвертий. Я кажу: «Який ви молодець. Хоча б чесно сказали».
Цікаво, цей погляд збоку змусить наших політиків краще працювати над собою, може, самоосвітою зайнятися? Чесно кажучи, є великі сумніви.
Тут ми повертаємося до того, з чого почали (і про що «День» не перший рік пише) — якість наших політиків і, відповідно, політики. Не можна не визнати: за такий добір гравців — чи то депутати, чи то чиновники Секретаріату або інших владних структур — несуть відповідальність ключові фігури. Втім, не варто забувати і «заслуги» їхніх попередників до 2004 року. Та хіба від цього легше?
КОЛИ ВЕРСТАВСЯ НОМЕР
Німецька поліція стверджує, що Луценко бреше...
У Міністерстві внутрішніх справ федеральної землі Гессен спростували заяву міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка про офіційні вибачення на адресу українського чиновника. «Віце-президент земельного управління поліції Гюнтер Гефнер не вибачався перед Луценком», — сказав спікер МВС землі Гессен Міхаель Бусер. Для вибачень, за словами спікера міністерства, не було жодних підстав. Як пояснив Бусер, віце-президент земельної поліції прибув до дільниці до Юрія Луценка виключно для з’ясування обставин інциденту, «оскільки цього від пана Гефнера вимагали службові обов’язки».
