Спори про історичне коріння та співвідношення тоталітарних режимів ХХ століття (насамперед, сталінського та гітлерівського), про шляхи подолання їхньої вибухонебезпечної історичної спадщини в наші дні — ці суперечки, схоже, остаточно залишили вузькі рамки академічних, кабінетних дискусій «чистих» істориків, і стали активним, дійовим чинником поточної політики. Адже необхідно розібратися з мінами (досить часто — уповільненої дії), залишеними нам у спадок вождями, що маніакально жадали влади.
Знаковою подією щодо цього є рішення, ухвалене в середу, 1 липня, комітетом із демократії Парламентської асамблеї Організації з безпеки та співробітництва в Європі, засідання якого проходило у Вільнюсі. До тексту резолюції «Возз’єднання розділеної Європи: заохочення прав людини та цивільних свобод у регіоні ОБСЄ в XXI столітті», включено, з ініціативи делегацій Литви та Словенії, положення, що зрівнює сталінізм і нацизм, й закликає до рішучого міжнародного засудження злочинів проти людства, скоєних тоталітарними режимами. Від Росії, як учасника ОБСЄ, резолюція, крім цього, вимагає відмову від демонстрацій у славу радянського минулого та позбавлення від структур, «що прикрашають історію» (явний підтекст тут — горезвісна «комісія з протидії фальсифікаціям історії», створена указом президента Медведєва). 23 серпня — день підписання пакту Молотова — Ріббентропа — відзначатиметься як міжнародний День пам’яті жертв нацизму та сталінізму, — йдеться в резолюції (міра й політично, й етично абсолютно виправдана, тільки для повної об’єктивності було б добре пригадати й іншу дату: 29 вересня 1938 року, день Мюнхенської змови, що підштовхнула Гітлера до агресії).
На підтримку документа висловилися 30 депутатів із 14 країн світу. Наступним кроком стане розгляд резолюції на пленарній сесії, після чого вона стане офіційним документом ОБСЄ. Зрозуміло, що ставлення до ухваленого документа, м’яко кажучи, надто неоднозначне; так, високопоставлені представники Росії вже виступили із заявами, в яких резолюція постає «новим політичним демаршем, що має антиросійську спрямованість», «новим образливим випадом» і «насиллям над історією».
«День» звернувся до шановних експертів газети з проханням прокоментувати документ парламентської асамблеї ОБСЄ.
КОМЕНТАРI
Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор, заступник директора Інституту історії НАН України:
— Я вважаю, що сталінізму як такого не існує, тому що і ленінізм, і сталінізм об’єднується єдиним поняттям «більшовизм». Те, що Ленін не встиг зробити, зробив Сталін. Ленін зробив перший комуністичний штурм, створивши командну економіку, а Сталін здійснив другий комуністичний штурм, створивши основи комуністичної системи. Роль Сталіна у становленні Радянського Союзу колосальна, але називати весь цей період сталінізмом нема підстав. Оскільки нічого нового Сталін теоретично не вклав в те, що до нього оголосив Ленін. Єдина схожість нацизму, більшовизму і фашизму в тому, що вони є тоталітарними режими.
Я розумію, що 2009 рік — це черговий ювілей пакту «Рібентропа-Молотова», але вважати відповідальною за це Росію неможливо. Ясна річ, що більшовизм народився в Росії, але він був підтриманий і в України, і в інших країнах. Тому, не думаю, що справа дійде до матеріального відшкодування з боку Росії. На рівні культури наші країни рівні. Загалом же, рішення ОБСЄ підтверджує український погляд на історію. Звичайно, у Росії своє бачення історії, але Європа в черговий раз підтвердила свою підтримку Україні.
Владимир ПАНЧЕНКО, доктор філологічних наук, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія»:
— Я думаю, що це дуже важлива подія, тому що сталінізм — це той випадок, коли мертвий хапається за ноги живих. З одного боку, сталінізм став, начебто, фактом радянської історії, хоча він має типологічні явища і в багатьох інших посткомуністичних країнах, з іншого — відійшовши в історію, залишився в психології суспільства. Сталінізм корениться у постулатах марксизму і ленінізму — це логічне продовження того, що можна прочитати, наприклад, у маніфесті комуністичної партії Маркса-Енгельса. Дозвіл на терор було дано практикою Володимира Ілліча Леніна. Тому, на мою думку, правильніше було б ставити в одну площину комунізм і нацизм, а сталінізм є лише різновидом цієї комуністичної практики.
Для України — це певний сигнал і велика моральна підтримка. Ми повинні задуматися над своїм прощанням із сталінізмом. Адже, у нас продовжує існувати парламентська політична сила — Комуністична партія України, яка нічого, ніколи не засуджувала. КПУ ніколи не відрікалася від сталінізму. А якщо є ті, які обирають до парламенту таку партію, то це означає, що сталінізм живий в українському суспільстві.
