На перший погляд, вибори ректора у Національному медичному університеті ім. О. Богомольця були подією очікуваною, і для тих, хто не носить білого халата, не видатною. Згідно із законодавством, обирати голову вищого навчального закладу зі статусом «національний» повинні не рідше одного разу на 7 років. Уже колишній ректор Медуніверситету Євген Гончарук цей пост займав аж 19 років, і, крім того, саме зараз закінчився термін його контракту з власником ВНЗ — Міністерством охорони здоров’я. Якби все відбувалося за звичним сценарієм виборів ректора, то зрозуміло, за якими критеріями його б обрав колектив. Як показує практика подібних заходів, головою вищого навчального закладу такого рівня стає один із найіменитіших, найконтактніших і найвірніших йому співробітників. Тим більше, що такі серед п’яти кандидатів були. Узяти, наприклад, Василя Бардова — відомого не тільки в Україні гігієніста і фахівця з метеочутливості, який, якщо враховувати і студентські роки, присвятив Медуніверситету ні багато ні мало — 37 років. Чи Володимира Мішалова — заслуженого лікаря України, фахівця з грудної і судинної хірургії. Не менш знакові фігури на медичному терені і Володимир Широбоков — відомий мікробіолог і вірусолог, а також Дем’ян Горбатюк — учень відомого українського хірурга К. Кульчицкого і фахівець у галузі трансплантології та штучних органів.
Але головною і найгучнішою інтригою нинішніх виборів став, на жаль, інший кандидат. «Від влади», як називають колишнього міністра охорони здоров’я Віталія Москаленка у комітеті ВР із питань охорони здоров’я, материнства і дитинства. Проте він також не без регалій у вигляді вчених ступенів і заслужених звань. Хоч в інтерв’ю «Дню» голова профільного комітету ВР Микола Поліщук відкрито піддавав сумніву професійні здібності екс- міністра. Мовляв, за вже надто короткий міністерський термін йому вдалося стати і професором, і членом-кореспондентом, і академіком двох академій (інженерної й економічної кібернетики). Проте у біографії Віталія Федоровича лікарський стаж усе ж присутній, а крім того — і досвід роботи у керівництві ВНЗ. Наприклад, чотири роки він займав пост проректора з лікувальної роботи Харківського інституту удосконалення лікарів. А щодо його стажу як практикуючого лікаря, то після служби у лавах радянської армії військовим медиком В. Москаленко працював у клінічній лікарні Харкова. Де піднявся службовими сходами від рядового лікаря до завідувача інфарктного відділення.
Чому раптом навколо Москаленка вирували такі пристрасті? Причин, щонайменше, дві. По-перше, небажання Медуніверситету повторити сумну історію міністерства. Нагадаємо, що діяльність МОЗ за Москаленка Верховна Рада оцінила незадовільно. Пригадуються історії із закупівлею простроченої вакцини проти грипу і видачею ліцензії ВАТ «Фармак» на виробництво інсулінів, які в Україні асоціюються лише із заводом «Індар». Ну й, зрозуміло, неприємні результати перевірок Рахункової плати стосовно нецільового і довільного використання бюджетних коштів.
По-друге, незрозуміле неприкрите лобіювання Мінохорони здоров’я кандидатури В. Москаленка. Притому, що він, не будучи співробітником Медуніверситету, був миттєво призначений проректором із навчальної роботи. А незабаром — також миттєво — виконуючим обов’язки ректора. Тоді як у Законі «Про вищу освіту» чітко прописано, що власник вищого навчального закладу не має на це права до початку першого конкурсу — хіба що після двох турів плюс повторний, які не відбулися.
Щоправда, зважувати «за» і «проти» вже, схоже, дещо пізно. 80% трудового колективу висловилися за те, щоб бачити на посту ректора саме Віталія Федоровича. У своїй передвиборній промові останній був стриманий, упевнений і діловитий. Не збентежила його і спроба відомого хірурга Валерія Івасюка (він брав участь в упізнанні «таращанського «тіла») «допитати» екс-міністра у справі Гонгадзе, що щиро розвеселило присутніх 206 чоловік-співробітників Медуніверситету. Та й загалом, порівняно з «передвиборними перегонами», кульмінація виглядала цілком спокійно. Звісно, не обійшлося без того, щоб, ігноруючи таке поняття, як лікарська таємниця, пригадати з трибуни про недуг того чи іншого кандидата. Але у принципі, всупереч очікуваним пристрастям, усе виглядало цілком цивілізовано.
А щодо вищезгаданого Василя Бардова, то, як не дивно, у кулуарах перевагу віддавали саме йому. Проректор з питань надання платних послуг у своїй промові проявив себе професійним менеджером і економістом. Щоправда, за його списком «що зроблю» можна було подумати, що живемо ми щонайменше у Швейцарії, але кожен пункт В. Бардов супроводжував описом можливого джерела отримання коштів. Більш того, він навіть пообіцяв, що ректорська зарплата буде всього на 20% вищою, ніж у завідувачів кафедр. Тоді як інші кандидати, по суті, говорили однією мовою: «зміцнити», «відродити», «реконструювати»... Червоною ниткою пройшла ідея про перехід кузні медичних кадрів до самоврядування — заробленими грошима вищий навчальний заклад повинен мати право розпоряджатися на власний розсуд.
А що насправді станеться із задекларованого — конкретно сказати складно. Якщо головний опонент новоспеченого ректора — профільний комітет ВР — не оспорюватиме результати виборів, то Віталій Москаленко, згідно із законодавством, керуватиме стратегічно важливим медичним об’єктом 7 років. Проблематика Медуніверситету не різниться з труднощами інших вищих навчальних закладів — це і низька стипендія, і неадекватна оплата праці співробітників, і застаріла матеріально-технічна база. Природно, виступаючи перед аудиторією, В. Москаленко пообіцяв усе це виправити. Проте його промова істотно не відрізнялася від тієї, яку виголошував на «презентації» Москаленко як міністр...
