Історія відносин Європейського Союзу з Україною — це історія драм, котрі найчастіше закінчувалися добре. Цього разу, однак, багато що вказує на те, що може бути інакше. Європейська сторона протягом кількох тижнів каже своє, політики Партії регіонів — своє, українські дипломати можуть тільки повторювати інструкції з МЗС, а міністр Грищенко вже вкотре приїжджає у Брюссель без нової, чітко сформульованої позиції. Не дали також результату місії доброї волі: президента Польщі Броніслава Коморовського та колишнього президента Александра Квасневського. У той час, коли пишу ці слова, ще не відомо, чи в останній момент не буде скасовано візит Віктора Януковича у Брюссель. Натомість час невблаганно спливає, а повторювання цих самих фраз обома сторонами суперечки нагадує хори в грецькій трагедії, в якій, здається, вже не уникнути поразки, тобто колапсу переговорів про асоційоване членство, а в результаті, мабуть, також і регресу у відносинах ЄС з Україною. Невже й тепер, як і під час попередніх криз на цьому шляху, вдасться уникнути проблем? Ще невідомо...
Перед нами три пункти: парафування договору, далі, уже після перекладення на 23 мови Європейського Союзу, — підписання, а потім — ратифікація. Перше може відбутися ще в грудні і має, по суті, технічний характер. Прискорення переговорів відбулося після введення у гру навесні цього року віце-прем’єр-міністра Андрія Клюєва, який приїжджав у Брюссель із відповідною політичною волею для ухвалення рішень. Учасники переговорів від імені ЄС вели себе згідно з мандатом, який надали їм країни-члени євроспільноти. Тепер ми можемо сказати, що договір вже узгоджено. Але перешкодою для парафування є зміна української позиції останніми днями: Київ, за чітким дорученням Президента Януковича, став наполягати на забезпеченні Україні перспективи членства в ЄС. Це стратегія змушує задуматися. Україна має рацію, що вимагає такої перспективи, але дотепер обов’язковою з її сторони була прагматична лінія, згідно з якою важливішими за обіцянку членства мали бути конкретні економічні зобов’язання. Унаслідок підписання договору Україна буде в економічному сенсі на 85% інтегрованою в Євросоюз. Для порівняння: Польща в своєму договорі про асоціацію з ЄС від грудня 1991 року, який на той час називали європейським, гарантій членства не отримала, а його економічний зміст був набагато убогіший за зміст нинішнього договору з Україною. Документ містив лише односторонню декларацію міністра Кшиштофа Скубішевського про те, що Польща сприймає договір як відкриття дороги до повної інтеграції. У минулому був час на порушення питання перспективи членства в ЄС, і я сам багатократно говорив, що треба було рішучіше наполягати на ній. Тому сьогоднішню спробу поставити це питання руба сприймають саме як спробу затягнути переговори.
Загострення переговірної стратегії України збігається із засудженням до семи років ув’язнення колишнього прем’єр-міністра цієї країни — Юлії Тимошенко. Важко зрозуміти, чи це означає тактику, що має на меті отримання якоїсь поступки в справі «відкритих дверей до ЄС» для України замість позитивного вирішення справи колишнього прем’єр-міністра, чи це підготовлений текст, щоб документ не парафувати, бо за оцінками влади в Києві договір не є надто корисним. Немає навіть упевненості в тому, що в Україні є центр, який контролює цю крихку ситуацію.
Якщо договір не парафують в грудні цього року, це означатиме серйозний регрес в єесівсько-українських відносинах. На практиці це означатиме, що ведені з такими зусиллями переговори на завершаться на останній прямій, і важко сказати, коли буде закінчено цей перерваний процес. Наступні президентства не будуть, як Польща, наполягати на закінченні переговорів, а сам договір може загубитися серед інших питань через кризу в ЄС та загальне погіршення відносин з Україною. Виграш України здається ілюзорним: альтернативне рішення означає відновлення близьких відносин із Росією, які спираються не на партнерство, а на патерналізм Великого Брата — бо так треба розуміти пропозиції для Януковича, що линуть із Кремля.
Отож, сьогодні наймудріше рішення має полягати в тому, щоб прийти до парафування договору без створення нових перешкод, а потім обидві сторони, ЄС і Україна, задумуються, що з цим робити далі. Європейські установи не можуть закривати очі на ситуацію над Дніпром. Але найкращий момент на позитивне розв’язання питань політичних прав настане в Україні після парафування угоди, коли розпочнеться період підготовки до її підписання й ратифікації. По суті, останній етап матиме особливе політичне значення, і Україна змушена буде прихилити до себе парламентаріїв з окремих країн ЄС. Справа Тимошенко не є справою тільки колишнього прем’єр-міністра. Хоче того українська дипломатія, чи ні, Тимошенко є символом серйозних політичних проблем, симптоми яких щораз помітніші в Україні. Парадоксально, договір про асоціацію мають парафувати саме для того, щоб українська влада не мала в руках аргументу, нерідко, до речі, правдивого, про цинізм єесівської політики. У момент, коли Партія регіонів і Президент Янукович вирішуватимуть подальшу долю України, європейська пропозиція має вже давно лежати на столі, хоча б тому, щоб керівництво України не могло сказати своїм громадянам, що воно не мало вибору.
У житті кожної країни є моменти важливих тактичних і стратегічних рішень. Розрізнення цих двох порядків — це одна з основних рис доброго політика. Воно дозволяє оцінити, хто є лише партійним діячем, а хто — державним мужем. Тимошенко, перебуваючи в тюрмі, підтримує парафування договору з ЄС, і це добре про неї свідчить, бо вона розуміє, що без парафування документа сьогодні на Україну можуть чекати серйозні пертурбації в майбутньому. Вона також знає, що час для політичних розрахунків і визначення нових умов настане пізніше. Чи будуть державними мужами інші актори найновішої української трагедії, дециденти (ті, хто відходить. — Ред.) в Києві та європейські політичні еліти? Невже основним стратегічним рішенням пожертвують заради короткострокових тактичних і політичних розрахунків окремих політиків? Невже деякі європейські політики схочуть скористатися з нагоди, щоб остаточно розірвати мережу відносин України і Європи, яка народжується і якої не було в цілій спільній історії? Знатимемо про це вже за кілька тижнів.
