Приводом для цього інтерв’ю стала стаття Тетяни Поліщук «Незакінчена п’єса» («День», № 61), в якій ішлося про непросту ситуацію навколо Театру російської драми. Перевірка господарської діяльності театру частиною трупи трактується мало не як політична розправа над керівником театру М. Рєзниковичем. У колективі відбулися вельми емоційні збори, на яких представники Міністерства культури та мистецтв не були присутні. Сама ж міністр у ці дні перебувала у відрядженні. Після виходу матеріалу до редакції зателефонувала радник міністра Оксана Мельничук і запросила на зустріч з Оксаною Білозір. Слід визнати, що Оксана Володимирівна не уникала зустрічей із журналістами, хоча про роботу ввіреного їй міністерства сьогодні в ЗМІ говорять мало не щодня. І часто — вельми критично. «Це означає, що суспільство реагує на нашу роботу, — вважає Оксана Білозір. — Ми не приховуємо своєї позиції з жодного питання». Але перед тим як говорити про конфлікти ми повели розмову на більш приємну тему: про відкриття 11 квітня Року України в Польщі. Яку культурну програму представить наша країна польським глядачам?
— Головна ідея Року України в Польщі полягає в презентації національної культури і мистецтва — від скіфських скарбів до українського модерну початку ХХ ст. та фотодокументів помаранчевої революції. Будуть представлені різні жанри і різні колективи, митці. Програма розпочнеться гала-концертом у Національній опері у Варшаві. У виконанні Національно оркестру України та капели «Думка» (диригент — В. Сіренко) прозвучать твори Лятошинського та Людкевича. А у фойє театру буде розгорнено виставку «Помаранчевий сезон», яку після варшав’ян побачать ще і у Кракові. У «Замку ксьонза» (у місті Валжбих) глядачі побачать фотороботи на тему «Прекрасний Львів». Сучасна українська музика буде представлена під час гастролей оркестром «Леополіс» та хором «Глорія» у м. Любліні та Варшаві (у травні). До уваги польської публіки ми представимо духовну музику, її виконає капела «Трембіта», яка виступить у червні у Кракові та Перемишлі. Впродовж трьох місяців на 50-му Варшавському книжковому ярмарку працюватиме український стенд, а також виставка робіт український випускників Краківської академії мистецтв «Український модерн».
— І яка ж позиція міністерства щодо ситуації навколо Російської драми?
— Є така приказка: «Де тонко — там і рветься». У мене таке враження, що в театрі щось є дуже тонке, бо реакція на те, що в театр з перевіркою прийшла Генеральна прокуратура, — дуже бурхлива. Театр ім. Лесі Українки — державне підприємство, й цілком природно цікавитись, у якому стані перебуває це господарство. Коли до нас, а Мінкульт теж не застережений від цього, прийдуть представники Генпрокуратури, ми будемо зобов’язані надати їм усі документи. До речі, наше міністерство до перевірки Російської драми прокуратурою не має ніякого відношення! Є розпорядження уряду про проведення перевірок у різних напрямках діяльності закладів культури, коефіцієнту їхньої корисної дії та інше.
Ненормально те, що за 80 років існування Російської драми колектив ніколи не перевіряли! У цьому я бачу пасивне відношення та неувагу держави до театру, який є державною власністю. А може, там треба чимось їм допомогти? А може, чогось в театрі не вистачає?
Ще нема остаточних висновків цієї перевірки. А тому, якби я прийшла на збори колективу, то чи правильно б вчинила: один державний орган (прокуратура) виконує свої прямі функції, а приходить представник іншого державного органу (я як міністр) і питає: що вони там роблять? Це ненормально…
— На зборах трупи пролунала інформація про театральну реформу, яку найближчим часом готує Мінкульт. Ходять розмови про те, що репертуарні театри закінчать своє існування, тепер гроші на постановки будуть давати лише під конкретні режисерські та продюсерські проекти. Усіх чекає своєрідна переатестація (з кимось підпишуть договори, а з кимось — ні). Яка доля спіткає провінційні театри? З ким ви консультувалися перед початком реформування?
— Мінкульт видав розпорядження, щоб до 15 квітня всі театри подали нам свої зміни в статуті про те, що посади художнього керівника й директора вони розмежували. Тепер в усіх колективах працюватиме окрема людина, яка займатиметься менеджерською діяльністю (це директор-менеджер), а творчими питаннями опікуватиметься худкерівник. Саме він прийме рішення, чи є перспектива, потенціал у акторів. А може, треба когось ще долучити до колективу. Я не бачу проблеми в тому, коли гроші — окремо, а творча робота ведеться окремо. Як професійна артистка вважаю, що це єдиний вірний варіант.
Хоча мені не дуже подобається слово «реформа», бо в мистецтві реформи проводити неможливо. Ми не проводимо реформу, а створюємо можливості для максимального поліпшення роботи у театрах. У нас були проведені круглі столи з театральними критиками, режисерами, науковцями, театрознавцями, експертами. Ми акумулюємо різні пропозиції, виносимо на їхній розгляд наші ініціативи, потім знаходимо якесь консенсусне рішення, і лише потім Мінкульт остаточно приймає рішення та робить реальні кроки.
У нас є й друга частина реформування. Це створення в театрах «ради театру» як дорадчо-консультативного органу. Він може збиратися раз на місяць або частіше, якщо це потрібно, і там актори будуть обговорювати всі свої проблеми (економіки, політики, стратегії, бізнесу, творчої роботи). Чому ми сьогодні позбавили актора можливості говорити про те, що його хвилює, йому болить? Ті, хто досі сидів на двох стільцях, самі вирішать, що їм ближче — адміністративна чи творча робота. Це стосується й Михайла Рєзниковича. У минулу суботу ми з Михайлом Юрійовичем зустрічалися. Він приніс заяву, що просить відпустити його поїхати у відрядження до Німеччини, бо там збирається ставити виставу. Запрошував мене прийти в Російську драму, подивитися «Камінного господаря», якого він поставив за Лесею Українкою. Але я пошкодувала, що не зможу прийти, бо їду у відрядження на Хортицю. А про те, що на вівторок у його театрі скликано збори колективу і що на них запрошені представники ЗМІ, Рєзникович мені навіть півслова не сказав! От вам і ситуація...
До нас був надісланий лист від актриси Російської драми Ольги Сумської, й ми на нього дали офіційну відповідь. Про те, що на посади, які будуть звільнені, призначення відбуватимуться на конкурсній основі. Ми спеціально хочемо зробити це відкрито й публічно, щоб різні люди проявили свої амбіції, якщо хочуть працювати в цьому театрі та мають конкретні плани й цікаві ідеї. Я хочу підкреслити, що призначення на керівні посади більше не будуть відбуватися у кабінеті міністра культури, а лише через конкурс. Рішення ухвалить компетентна рада, до якої ввійдуть представники не лише Мінкульту та митці, а й спеціалісти з Мін’юсту, Мінекономіки.
Що стосується театрів, які є в комунальної власності, то ми не можемо щось диктувати або закривати ці колективи. У невеликих містах дуже часто театри фінансуються з місцевих бюджетів, і ми не маємо на це ніякого впливу. Ми можемо лише з ними концептуально працювати, щось радити...
Хай люди працюють спокійно — ніхто не збирається закривати репертуарні театри. А що саме ставити в театрах? Це будуть вирішувати керівники, «ради театрів» і актори. Кого запрошувати ставити вистави — теж прерогатива самих театрів.
— Після того, коли на ювілеї Театру ім. І. Франка не було жодної першої особи, в театральних колах столиці почалися розмови, що тепер нова влада візьметься за франківців. Не секрет, що провідні актори цього колективу Богдан Бенюк і Анатолій Хостікоєв майже в кожному інтерв’ю говорять про свої претензії до керівництва театру й особисто до Богдана Ступки.
— Ніхто Богдана Сильвестровича не збирається знімати. Це питання взагалі не стоїть. У франківців посади худкерівника і директора розмежовані. Колективу лише потрібно буде створити «раду театру». І саме «рада» буде давати оцінку роботі своїх керівників, а не міністерство цим має займатися. З мого кабінету ніякі авторитарні рішення виходити не будуть!
А що стосується того, що мене не було на ювілеї франківців, то в той же день відкривався Рік Грузії в Україні. Цей захід проходив на державному рівні й за протоколом я як міністр повинна була бути присутня на концерті-відкритті. Дуже шкода, що ці дві важливі події збіглися в часі й я не змогла прийти до Театру ім. І. Франка на свято. Про відкриття Року Грузії всі знали ще кілька місяців тому, а ювілей колектив театру міг перенести на будь-яке число. Я особисто шаную високопрофесійний колектив українського театру й люблю франківців.
— Ще одне болюче питання про Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник. Чому він закрився?
— Є Державна служба охорони пам’яток і спадщини, яку очолює Микола Максимович Кучерук. Є директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника Сергій Павлович Кролевець. Саме директор повинен розповідати про стан справ Державній службі охорони пам’яток і спадщини, повідомляти про те, що в нього виникли проблеми. У п’ятницю моя секретарка цілий день розшукувала директора музею. Бо він порушив всі процедури та просто закрив музей, не попередивши нікого. А це є порушенням. Ні листа, ні оголошення про закриття, ні пояснення, що потрібно провести ремонтні роботи, бо відвалилася якась частина штукатурки, — нічого директор не зробив. Він просто закрив музей, щоб відразу збурити інтерес громадськості та представників ЗМІ й говорити про те, що немає фінансування на Лавру. Але ж це неправда! Дійсно, в першому кварталі закладам культури було важко працювати. Прийшов новий уряд, який поставив найперше завдання — забезпечення соціальних гарантій для суспільства. Тому різні капіталовкладення, ремонтні та реставраційні роботи були перенесені на наступний квартал. Хоча з 12 квітня на реставрацію Києво-Печерської лаври виділено 900 тисяч гривень. Але в мене виникають запитання до директора Національного музею: якщо у тебе такі серйозні проблеми і ти знав, що Мінкульт готував зміни й доповнення до бюджету; і що знадобляться більші кошти, ніж ті, що заплановані (тим більше, що борг у тебе є за минулий рік), то ти повинен був бити на сполох. Треба було б хоч раз прийти до мене і розказати про проблеми музею. Ми б усе порахували і, я впевнена, гроші б знайшли. Але цього не зроблено. Тому у мене складається враження, що директор музею спеціально спровокував цей конфлікт. Наприклад, за минулий рік він отримав за те, що працював музей, надходження на спеціальний фонд 5,5 млн. грн. А мені тепер цікаво знати: як він розпорядився ними? Бо частина тих коштів могла б піти на ремонтні та реставраційні роботи. Чому, заробляючи кошти, музей тільки чекає на бюджет, який у першу чергу повинен забезпечити соціальні програми держави? Я була в Лаврі. Бачила на власні очі, що там робиться. Ремонтні роботи будуть зроблені, і з цієї неділі музей знову відкриє свої двері.
— Микола Томенко пропонує скасувати звання «народних», «заслужених» тощо. Народна артистка Оксана Білозір із цим згодна?
— Звання — це наша традиція. Артист повинен знати, що його побачили, відзначили. Він ще з більшою енергією готовий працювати далі. Нині ми розробляємо стратегію і концепцію культурної політики України. 20 квітня відбудуться парламентські слухання з цих питань. Разом із комітетом ВР з питань культури та духовності ми запропонуємо суспільству нетрадиційне й несподіване бачення розвитку та існування саме культури в нашій країні. Мета наших новацій — створити процес децентралізації, щоб із Києва нарешті побачити місцеві еліти й підняти їхню роль, статус і значення.
