Чи довіряють нам після цього? Чи до кінця використовує Київ шанс розвивати співпрацю з Радою Європи — нашим «вікном у західний світ»? Про це — розмова «Дня» з Постійним Представником України при Раді Європи Олександром КУПЧИШИНИМ.
— Олександре Михайловичу, то чи виникають в України проблеми при співпраці з РЄ?
— Проблеми є. Адже не можна ставити Україну на один щабель із розвинутими країнами, що мають більший досвід демократії. Зараз впроваджено нову систему моніторингу, що відстежує, як держави-члени виконують свої зобов’язання перед РЄ. Звичайно, претензій до нових членів — держав, що взагалі нещодавно стали на шлях демократії, більше, ніж до традиційних демократичних країн. Але я як Постійний Представник весь час намагаюсь проводити таку лінію в РЄ: немає й не може бути в РЄ учнів і вчителів, професорів і студентів. Ми й самі відчуваємо свої недоліки, але ми виступаємо проти менторського тону, який інколи тут трапляється.
— У січні цього року порушувалося питання, що Україну за невиконання зобов’язань щодо смертної кари треба позбавити членства в Парламентській Асамблеї РЄ. Чи стоїть це питання сьогодні?
— Питання полягає в тому, щоб наша Верховна Рада прийняла законодавчий акт, який би де-юре встановлював мораторій на виконання смертних вироків або ж взагалі скасовував смертну кару як вид покарання.
На останній сесії ПА це питання не стояло, наступного разу Україну розглядатимуть у січні 1999-го. Моя думка така: РЄ має бути байдуже, на чому базується мораторій на встановлення смертних вироків. Важливий результат, а в Україні мораторій на виконання смертних вироків діє півтора року. Тому вимога РЄ прийняти юридичний акт про скасування смертної кари не досить коректна, до інших держав її не висувають. Майже два десятки країн (скажімо, Британія, держави Балтії) не виконують смертні вироки, але ніяких законів із цього приводу не існує. Ніхто їм нічого не каже. А нам не довіряють — в Україні півтора року після вступу до РЄ продовжували страчувати людей. Я думаю, що якщо тепер винести 6-й Протокол до Європейської Конвенції з прав людини на ратифікацію ВР, то його не буде схвалено. Тому що суспільство в нас розколоте з приводу скасування смертної кари. Краще почекати, ніж провалити ратифікацію шостого протоколу, як сталося декілька місяців тому в Латвії.
У ситуації з Україною її парламентську делегацію теоретично можуть тимчасово позбавити права голосу в ПА. Про позбавлення членства в організації не йдеться — це вирішує Комітет міністрів РЄ. Декілька місяців тому нам удалося на Комітеті міністрів провести рішення про відкриття спеціального відділення рахунку в РЄ на допомогу Україні в скасуванні смертної кари. Гроші підуть на будівництво нових тюрем, на утримання довічно ув’язнених. Поки що він наповнюється не дуже швидко. Але декілька країн вже обіцяли допомогу. Тут справа навіть політична — якщо РЄ пішла на те, щоб відкрити цей рахунок, то вона все ж таки довіряє Україні, вірить, що мораторій там діє. І якщо після відкриття цього рахунку в нас буде виконано хоча б один смертний вирок, ситуація для України може серйозно ускладнитися.
— Перед вступом України до РЄ про це дуже багато писали. Чому нині так мало говориться про співпрацю Києва й Страсбурга?
— Здається, три роки тому ми дещо підмінили поняття інтеграції поняттям вступу. Вважали так: треба вступити в РЄ, а там хоч трава не рости. З моєї точки зору, вступ тільки створює умови й підвалини для справжньої інтеграції, це — початок роботи. У нас же подекуди думають, що вступ — це завершення інтеграції. Саме тому про РЄ сьогодні в Україні говорять менше. Але саме повноправне членство в тій чи іншій організації, в даному випадку в РЄ, відкриває справжню палітру можливостей для інтеграції. Я не думаю, що можна інтегруватися в ЄС, НАТО, ОБСЄ, а РЄ відсунути вбік. Інтеграція в усі європейські структури — це різношвидкісний рух в одному напрямку. Не можна сказати, що три роки тому нам була потрібна РЄ, а сьогодні нам потрібен ЄС, а, приміром, 2005 року — НАТО. Співпраця з усіма цими структурами нам потрібна сьогодні одночасно, бо всі вони мають свій вимір, свою нішу в системі європейської безпеки. Однак жодна інша організація, крім РЄ та ще ОБСЄ, не відкриває для України таких можливостей співробітництва. Адже ми маємо право голосу, можемо порушити якесь питання згідно з нашими інтересами, як повноправні члени просуваємо наших людей в секретаріати (їх, щоправда, нині можна порахувати на пальцях однієї руки). Вдасться нам вступити в ЄС через 10 років чи через 20 — невідомо. Будемо ми взагалі в НАТО чи ні — теж питання. А в РЄ ми вже є, й треба це використовувати.
— Чи не повторюється в РЄ оонівська проблема з несплатою внесків?
— До останньої хвилі вступу країн такої проблеми взагалі не існувало — це був закритий клуб західних демократій і внески сплачувалися регулярно. І тепер навіть наша держава Україна при всіх складнощах фінансової ситуації регулярно сплачує внески — майже 15 млн. французьких франків на рік (менше $3 млн.). Не хочеться бути першою державою, яка б створила в РЄ такі проблеми.
Страсбург—Київ
№199 17.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
