Ті, хто свого часу зробив своєю професією захист Вітчизни, знали, що їм доведеться нелегко. Постійні переїзди, життя в казармі, обід і сон за розкладом, готовність в будь-який момент ризикнути життям заради своєї країни... Але навряд чи будь-хто з них міг собі уявити, що і під старість доведеться животіти по чужих кутках, в тих самих казармах і гуртожитках. Сьогодні ми говоримо, що Незалежність України дісталася нам майже «на блюдечці», без жертв. Але жертви є. Це, зокрема, офіцери колишньої Радянської Армії, які все своє життя віддали служінню Батьківщині, і яким ця Батьківщина не встигла віддати свій борг. Вони чекають своєї черги на гідне життя. Разом з ними реалізації права на житло чекають тисячі «безквартирників» вже Української армії. Коли ці люди знайдуть дах над головою? І чи не краще надати їм шанс заробляти гроші, отримувати кредити, купувати квартири? Як захистити систему фінансування житла для військових від розкрадання? На ці та інші запитання за «круглим столом» в редакції «Дня» відповідали люди, покликані розв’язувати проблему «безквартирних офіцерів». Це начальник управління з питань оборонної політики і військово-технічного співробітництва Департаменту оборонної, оборонно-промислової політики і військово-технічного співробітництва секретаріату Кабінету Міністрів України Борис КОСТЕНКО, голова Національного координаційного центру адаптації військовослужбовців, звільнених в запас або відставку, і конверсії колишніх військових об’єктів Олександр ШИКАЛОВ, директор державного підприємства «Укрконверсбуд» Володимир ЛАЗАРЄВ, радник глави НКЦ Тамара ТУРИЧЕНКО, директор Департаменту капітального будівництва і управління фондами Міністерства оборони України Сергій ВЕЛІЖАНСЬКИЙ і представник військової громадськості глава Всеукраїнської спілки громадських організацій «Всеукраїнська спілка військовослужбовців кадру і запасу» Геннадій КУРДАКОВ.
ВАЖКИЙ СПАДОК
— Як сталося, що з житлом у військових — діючих, у запасі або відставці — склалася така ситуація? Який комплекс законодавчих, фінансових заходів можна здійснити, щоб зрушити цю проблему радикально?
Сергій ВЕЛІЖАНСЬКИЙ: — Щоб уявити собі масштаб цієї проблеми, слід сказати, що сьогодні в українській армії нараховується 46 тисяч безквартирних офіцерів. Із них 14 тисяч чоловік у гуртожитках, 21 тисяча — на приватних квартирах. За останні 12 років з часу створення Збройних Сил України 56 тисяч сімей військовослужбовців отримали квартири. Проте проблема залишається гострою. 1999 року Кабінет Міністрів своїм рішенням затвердив Комплексну програму забезпечення житлом військовослужбовців і членів їхніх сімей. Цю програму затвердив Президент України. Відповідно до неї передбачено будівництво 54 тисяч квартир протягом 7 років: з 2000 по 2006 рік. За попередні 4 роки програму було виконано на 56%. Побудовано та придбано 15 тисяч 100 квартир. Однак проблема загострилася у зв’язку з реформуванням ЗС і скороченням чисельності ЗС.
Олександр ШИКАЛОВ: — До 1995 року діяв наказ міністра оборони України, згідно з яким при скороченні чисельності ЗС офіцерів, прапорщиків звільняли без надання житла Міністерством оборони. Таким чином, люди закінчували службу, не маючи квартир. У цей період в Україну повернулося близько 14 тисяч сімей військовослужбовців українського походження, які служили в різних регіонах колишнього Радянського Союзу. Більшу частину з них було поставлено на квартирний облік за місцем прописки. З 1995 року діє наказ міністра оборони України №20, згідно з яким офіцери і прапорщики, які звільняються, або отримують житло, або залишаються в гарнізонних чергах.
Таким чином, проблема розділилася на дві частини: до і після 1995 року. Слід зазначити, що загальна кількість безквартирних залишалася незмінною впродовж кількох років, і, з іншого боку, держава намагалася вирішувати цю проблему під тиском громадських організацій, які об’єднують звільнених безквартирних офіцерів. 1996 року уряд виділив 20 млн. грн. для вирішення цієї проблеми. Звісно, це мізерна сума, проте її було вписано в бюджеті та профінансовано на... 6 млн. грн. 1997 року під цю ж проблему було передбачено 6 млн., профінансоване лише 2 млн. На 1998 рік було заплановано 2 млн., профінансовано — нуль.
Ситуація стала критичною 1999 року, коли стихійно почали об’єднуватися безквартирні офіцери, які себе називали «бездомними офіцерами». Тоді ж уряд України запропонував Національному координаційному центру цю проблему взяти під свою юрисдикцію для вирішення її на державному рівні. 1999 року уряд прийняв програму, яка передбачала протягом наступних чотирьох років надати 23 тисячі квартир цій категорії громадян України. Але у зв’язку з тим, що програма передбачала джерела фінансування, які не могли бути використані, оскільки це не було відображено законодавчо, то до 2000 року черга досягла майже 32 тисяч безквартирних офіцерів. З 2000 року з’явилося єдине джерело фінансування програми — 1,5% податку на прибуток. Цю суму розподілили між усіма місцевими радами. Не хотів би вдаватися в подробиці, як еволюціонувала ця проблема останніми роками, лише зазначу, що на сьогодні ці 1,5% трансформувалися на субвенцію, що становить близько 2 млн. грн. на цей рік. У планах на наступний рік ця субвенція буде 197 млн. грн. Було побудовано житло, проведено дуже велику роботу з упорядкування черг, і на 1 січня поточного року черга безквартирних офіцерів зменшилася до 18 тисяч 43 осіб.
Нещодавно повернувся з Луцька, де ввели в експлуатацію красень-будинок на 59 квартир. Із них 27 квартир отримали ветерани, яким уже за 60 років, 4 офіцерськi вдови та 10 воїнів-інтернаціоналістів. Цього року в Луцьку плануємо побудувати ще один будинок. Нині черга у Волинській області — менше 200 осіб. Люди реально відчули, що проблема вирішується.
Однак останнім часом черга безквартирних офіцерів починає дещо зростати — за рахунок офіцерів, які залишаються в гарнізонних чергах, мають право «займати» і чергу за місцем проживання. Зараз черга за місцем проживання збільшується приблизно на 450 осіб за рік. Є ще одна категорія військовослужбовців, за рахунок яких найближчим часом черга може збільшитися. Це офіцери, які залишаються у залишених військовими військових містечках. Позбавлені життєвих зручностей і роботи, вони також прагнуть обзавестися житлом. Усього цього року за всіма джерелами фінансування ми можемо реально розраховувати на отримання 2,5—3 тисяч квартир.
— А чим відрізняються черги в 46 тисяч безквартирних офіцерів від черги, в якій 18 тисяч чоловік? О. ШИКАЛОВ: — 46 тисяч — це ті офіцери, які стоять у гарнізонних чергах. Це діючі військові та ті військові, які, будучи на пенсії, залишаються в гарнізонній черзі та безпосередньо підпадають під комплексну програму для діючих військовослужбовців. А ті 18 тисяч, про яких я говорив, стоять у черзі за місцем проживання. Це ті військовослужбовці, яких звільнили до 1995 року. Тобто до 46 тисяч треба приплюсувати 18 тисяч.
— А ці черги дублюються певною мірою?
С. ВЕЛІЖАНСЬКИЙ: — Військовослужбовці мають право стояти у двох чергах. На мій погляд, це незначна цифра. Є різні джерела фінансування програм будівництва житла. Кабмінівська програма, про яку я говорив, стосується тільки гарнізонної черги Міноборони, і кошти на виконання цієї програми отримує безпосередньо міністерство. Національний координаційний центр займається будівництвом, придбанням житла для тих, хто стоїть на черзі в місцевих радах.
О. ШИКАЛОВ: — У нашій черзі близько 300 людей старших за 70 років. Був і «рекордсмен» — полковник Жило в Одесі досяг 80-річного віку. На щастя, його проблему вирішено. А ось полковники, капітани першого рангу, підполковники у віці 79 років — це не дивина в нашій черзі. Тому на вирішення цієї проблеми часу обмаль, і ми її повинні цілком вирішити в найкоротші терміни. В Україні не повинно бути офіцерів, звільнених у запас, без квартири.
Борис КОСТЕНКО: — Я готовий висловити свій погляд як експерт у цьому питанні. Я хотів би, щоб було розуміння, що ситуація, яку ми зараз маємо, — це не зла воля когось конкретного, хто захотів зробити погано військовослужбовцям. По-перше, це важка спадщина. Таке угруповання військ, яке було на момент здобуття незалежності України, не було виправдане жодними об’єктивними причинами — воно було непотрібне. Але волею долі ці люди жили тут, в Україні. І країна не могла вчинити інакше — ми мусили прийняти тих, хто живе тут. Друге — ми також не могли відмовити нікому з тих, хто хотів би повернутися на свою історичну батьківщину. У результаті, таку кількість військовослужбовців, таку кількість військової техніки й озброєння, таку кількість проблем, які отримала у спадок Україна, не мала жодна держава у світі. І житло — не єдина проблема. У нас таких проблем безліч. Це й боєприпаси, й надлишкова військова техніка, і цілі надлишкові військові організми, надлишкова інфраструктура. Тобто є цілий пласт соціальних проблем, пов’язаних зі Збройними Силами.
Чому ж так вийшло? Адже якщо ми бачили ці проблеми, то мусили і якось їх вирішувати. Але маючи таку кількість проблем, уряд був змушений визначати пріоритети та займатися спочатку вирішенням першочергових проблем. І такою першочерговою проблемою в армії виявилося те, як нагодувати й утримувати ту кількість військовослужбовців, які волею долі опинилися в Україні. І коли дійшла справа до розподілу бюджету, то тут вступили в права об’єктивні реалії, певні правила та закони економіки. Наприклад, жодна держава не спроможна виділяти на ЗС без збитків для національної економіки суму, більшу 2—3% від ВВП. Винятки допустимі тільки в одному випадку, — якщо країна веде бойові дії. Отже, якщо взяти ці 2% і виділити їх у повному обсязі на ЗС, то виявиться, що тих грошей, які могла виділити Україна та які вона виділила протягом останніх 10 років, вистачало тільки на те, щоб просто утримувати армію. 80% бюджету витрачається на утримання армії. Тобто фактично це проїдання бюджету. Саме тому, що армії багато. А далі починають нашаровуватися проблеми. Військова організація держави — це не лише Збройні Сили. Це ще дуже багато інших структур. Є структури, які у зв’язку зі своїм спеціальним статусом, винятковістю функцій, що на них покладені в той або інший історичний період, мають той або інший ступінь впливу на правлячі кола. І отримуючи можливість створення якихось ексклюзивних умов для їхньої діяльності, починається робота із забезпечення добробуту конкретних структур, наприклад, готуються рішення про підвищення зарплати. Захотілося СБУ підняти відповідні платежі — підписали відповідний указ. Але вони такі самі військовослужбовці, як й усі інші. Тому завтра таке ж бажання виникає в міліції. З’являється проблема з Тузлою, ми йдемо назустріч прикордонникам і підвищуємо їм зарплату. Зрештою, військовослужбовці приходять: мовляв, подивіться, в усіх зарплата от яка, а ми відстаємо. Підіймають зарплату і їм. У результаті, за 12 років цю проблему загнали ще далі. Якщо у 1994— 95 рр. було 80% проїдання бюджету, то зараз — 92%. 8% — на розвиток, із них 4% — погашення боргів минулих років. Тобто ми дійшли до того, що лише 4% військового бюджету йде на розвиток армії, на бойову підготовку, на відновлення втраченого ресурсу техніки тощо. На що було важливіше витратити ті гроші, які виділялися: нагодувати голодних солдатів або все ж таки будувати житло офіцерам? Офіцери — найсвідоміша, найстійкіша частина армії. І тому було прийнято рішення: офіцери потерплять, вони свідомі, вони розсудливі люди, вони — офіцери, їм честь не дозволить. Так офіцери залишилися без житла. Звісно, цю проблему слід вирішувати. І я з великим задоволенням можу повідомити, що цей рік у даному сенсі відрізняється від того, що було раніше. Минулого року вже серйозно змінилися підходи до вирішення цієї проблеми, і все те, що було обіцяно ЗС, профінансовано на 100%. Цього року ми намагаємося зробити те саме. І поки що кошти, заплановані на цей рік, виділяються стовідсотково. Ми маємо підстави сподіватися на те, що докорінно спробуємо змінити ситуацію з житлом. Звісно, проблему не вирішити за один рік. Але цього року МО профінансовано на 304 млн. грн. на будівництво житла для військовослужбовців у рамках фактично захищеної статті — це вперше. Ніколи таких коштів із бюджету не виділяли. Ексклюзив, на який за пропозицією НКЦ пішов уряд, експеримент, в якому НКЦ дали право вперше використати новий механізм фінансування житла — це ще 100 млн. Є й інші пропозиції НКЦ, які допоможуть залучити додаткові кошти. Має пропозиції Міністерство оборони стосовно залучення додаткових ресурсів — їх же власних, які вони спробують організувати. Тобто я не скажу, що все так погано. Навпаки, є надія цього року докорінно змінити проблему з погляду похідних. У зв’язку з цим я хотів би ще наголосити на такому моменті: дійсно, та команда, яка зараз працює над цією проблемою, об’єдналася, і ми зараз працюємо на одну мету — спробувати переламати ситуацію, дати тенденцію до зменшення черг. Але заважають найбільше політичні спекуляції на цьому питанні, постійні обвинувачення, перевірки — це забирає багато часу й сил. Треба просто дати людям працювати — вони знають, що робити.
Геннадій КУРДАКОВ: — Житло колишнім військовослужбовцям надається потроху. Але нас турбує той факт, що часто житло отримують не ті, хто стоїть у черзі з 1989 року, а ті, хто записався в неї 1994, 1995 року. Адже багато офіцерів не можуть дозволити собі навіть знімати житло й живуть із батьками. Останнім часом, щоправда, ми почали отримувати листи, в яких наші люди стали дещо оптимістичніше оцінювати ситуацію. Вони побачили, що відбулися зміни в ставленні влади до цієї проблеми і нарешті почали виділятися гроші.
Слід також розуміти, що офіцери у відставці живуть на свою мізерну пенсію. Вони не можуть дозволити собі купити квартиру. А ті, хто ще не досяг пенсійного віку, але кого звільнили зі служби, часто не мають роботи. Адже це дуже освічені, кваліфіковані люди. Що, наприклад, робити звільненому військовому льотчику? Йому вкрай складно знайти роботу за спеціальністю, а жити якось треба. Ці люди навіть не можуть розраховувати на свій город, наприклад. Їм просто не дають землю.
ДЖЕРЕЛА ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМИ
— Тут йшлося про кілька джерел фінансування будівництва житла, але все ж таки повної картини немає. Які джерела вже є, які ще знаходять Міністерство оборони та ті організації, які тут представлені? Як зараз виглядає ця ресурсна база?
С. ВЕЛІЖАНСЬКИЙ: — Я розповім про ті джерела, які існують на сьогодні в Міністерстві оборони. У державному бюджеті на цей рік передбачено на будівництво житла для військовослужбовців 304 млн. грн., з яких 30 млн. — це кошти Спеціального фонду, та інші гроші — це кошти загального фонду бюджету. Спеціальний фонд — це ті гроші, які були отримані від реалізації зайвого військового майна. 304 млн. — це досить великі гроші, і якщо ми їх ефективно використаємо, то можемо отримати непоганий результат.
Цього року заплановано отримати 5168 квартир для безквартирних військовослужбовців. І основні підходи, якими ми керуємося, щоб отримати необхідну кількість квартир, такі. По-перше, це завершення будівництва будинків, яке було розпочато в минулі роки. Сьогодні Міністерство оборони має «незавершенки» на 207 млн. грн. Це також ресурс, це раніше вкладені гроші, і цього року ми дуже активно почали підбирати всі незавершені об’єкти і закінчувати їх будівництво. Друге — максимальне залучення в будівництво житла військово-будівельного комплексу. Маємо досить потужний будівельний комплекс у Збройних Силах, який будує на 10—15% дешевше, ніж усі цивільні організації, які ми наймаємо. Бюджетний розпис цього року зроблено таким чином, що в першому півріччі Міноборони отримало із 304 млн. грн. 14 мільйонів, а решту коштів планується виділити у другому півріччі. І сьогодні силами військових будівельників вдалося виконати робіт на 59,2 млн. — тільки завдяки тому, що це наші відомчі будівельники, завдяки тому, що вони дисципліновані. Хоча, звісно, ми змушені були наростити борги військовим будівельникам із заробітної плати. Але з липня, коли почнеться інтенсивне фінансування, ми розрахуємося з цими боргами.
Наступний напрям — це придбання житла. У тому числі на вторинному ринку. Воно має сенс по всій країні, за винятком Києва та обласних центрів, — де вартість житла на вторинному ринку нижча, ніж вартість новозбудованого житла. На придбання житла в нас передбачені кошти, і ми цим дуже серйозно займаємося.
Один із вельми істотних аспектів — це обмін військового майна на житло. Це досить складне із правового погляду питання, багатоходове, бо зрештою договір за цим обміном підписується в нотаріуса. Проте вдалося оптимізувати цей процес, сьогодні набув чинності наказ міністра оборони, який значно спростив ситуацію. І ми вже почали перші об’єкти міняти на житло.
Наступний напрям — це спільна забудова за кошти інвестора. У Міністерства оборони сьогодні залишилося досить багато майданчиків для забудови. Ми власними коштами не в змозі всі ці майданчики забудувати. Тому ми домовляємося з інвесторами про спільну забудову, і там, де Міністерство оборони не вкладає жодної копійки, ми отримуємо 25% житла від загальної кількості квартир. Зокрема, ми цього року за рахунок цього джерела вже отримали 500 квартир.
У принципі, якщо говорити про те, за рахунок яких джерел буде побудовано 5168 квартир (а я сподіваюся, що ми цей план виконаємо), то 3150 квартир — це ті недобуди, які ми повинні закінчити, 1331 квартира — це пайова участь з іншими забудовниками, 387 квартир ми маємо купити в тих гарнізонах, де немає сенсу будувати (або черга дуже маленька, щоб зводити цілий будинок, або вартість житла на вторинному ринку менша, ніж вартість новобудов) і 300 квартир цього року ми плануємо отримати за обміном військового майна на житло. Володимир ЛАЗАРЄВ: — Очевидне те, що в будь-які періоди державні структури, покликані вирішити це непросте завдання, були орієнтовані на пряме надходження грошових коштів із бюджету. З огляду на це планувалася робота з виконання державної програми будівництва житла для військовослужбовців, і, якщо говорити про НКЦ — з будівництва житла для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку. За таких темпів спрямовування коштів на вирішення житлової програми її кінцевий термін відсувається в невизначене майбутнє. При цьому, як зауважив Борис Олександрович, пріоритети не до кінця складені щодо цих програм — є в уряду й інші програми, які потребують невідкладного рішення. Тому минулого року Національний координаційний центр ініціював роботу в абсолютно іншій площині: в державі сьогодні є гроші, які можна спостерігати не в прямому рядку бюджету як прибуток, а як, наприклад, конфісковане майно й товари, що сьогодні знаходяться у відомстві Митного комітету України, інших правоохоронних органів. Цей конфіскат можна спрямувати для безпосереднього розрахунку з підрядними організаціями, що здійснюють будівництво житла для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку. Таке рішення уряд прийняв. Це постанова №1340. Додатково в серпні минулого року прийнято постанову Кабміну №1086, якою визначено механізми роботи з конфіскатом — як засобом розрахунку за житло. Передбачається, що впродовж цього року обсяг цього джерела фінансування становитиме 20—30 млн. грн. Подивимося, наскільки ефективно цей напрям розвиватиметься, цей чинник не до кінця досліджувався і тут ще дуже багато роботи.
Другий напрям — це Державний резерв України. Держрезерв зберігає товарно-матеріальні цінності на площах понад 1900 підприємств. Ця статистика відома всім, хто займається цією проблемою. Обсяг дебіторської заборгованості — приблизно 7,5 млрд. грн. У які періоди і якими правовими інструментами цю заборгованість буде стягнуто з дебіторів — нікому не зрозуміло. Постановою Кабінету Міністрів №361 від 24 березня поточного року прийнято рішення про проведення в Україні економічного експерименту з використання частини дебіторської заборгованості Держрезерву для забезпечення фінансування житлової будівельної програми для військових. Обсяг — 122 млн. грн.
Народний депутат України, член комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки й оборони Доманський виступив 14 січня поточного року із законодавчою ініціативою, якою запропоновано використати заборгованість НАК «Нафтогаз Україна» перед бюджетом з податку на прибуток. Сума такої заборгованості перед бюджетом, різними фондами — понад 4 млрд. грн. Законопроектом №4469-1 ініційовано, що частину неплатежів буде віднесено на будівництво житла для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку. Парламент України проголосував цей законопроект, і 100 млн. грн. із прибутку НАК спрямують на житлову програму. Таким чином, у найкоротший термін Національним координаційним центром і народними депутатами ініційовано три додаткові джерела без безпосереднього збільшення фінансування програми. Вважаю, це дуже істотно. У всіх випадках ініціативи прийняті Кабінетом Міністрів, Верховною Радою України.
Б. КОСТЕНКО: — Якщо говорити про можливі джерела пошуку коштів на будівництво житла, то я хотів би відзначити ще кілька напрямів. Наприклад, цього року прийнято постанову Кабінету Міністрів про введення порядку кредитування житла для будівництва військовослужбовців. Йдеться про те, що військовослужбовці, які стоять у черзі, але не хочуть чекати звільнення, можуть побудувати житло в кредит. Це безвідсоткове кредитування (виплату відсотків бере на себе держава), розтягнуте на тривалий період.
Цього року також, як тут уже казали, буде випробувано ще один механізм — це обмін надмірної нерухомості та рухомого майна Збройних Сил на житло. Це досить потужне джерело вирішення проблеми. Але існують певні труднощі з нормативною базою в забезпеченні такого обміну. Наприклад, є якийсь привабливий об’єкт нерухомості, але ніхто у ЗС не займався оцінкою його реальної вартості. З одного боку, бо це не було потрібно, а з іншого — бо на це також не було грошей. Тому, коли постає питання про обмін цього об’єкта, то той, хто зацікавлений у тому, щоб його поміняти на житло, не зацікавлений у визнанні реальної вартості об’єкта ЗС. І на етапі оформлення документів інвестор намагатиметься усіма можливими способами зменшити вартість цього об’єкта. Це колізія, яка потребує юридичного аналізу й документального закріплення. І Міноборони зараз цим займається, але потрібен час. За найскромнішими оцінками, нерухомість і взагалі ті надмірні ресурси, які має армія (це, зокрема, непридатна для використання військова техніка), можуть дати ще 150—200 млн. за рік. Вважаю, що десь до 2006 року ми зможемо використати цей ресурс на 100%.
ГАРАНТІЇ ВІДПОВІДАЛЬНИХ ЛЮДЕЙ
— Тут йшлося про те, що Міноборони має військових будівельників, послуги яких обходяться дешевше. А яка думка НКЦ щодо цього? Питання, хто будуватиме, важливе. У Києві, наприклад, повна монополія цивільних будівельних організацій, які диктують монопольні ціни й умови. Які є ще можливості будувати якісно, швидко й недорого?
Тамара ТУРИЧЕНКО: — Це проблема настільки велика, настільки стара й настільки складна, що для її вирішення потрібна консолідація зусиль усіх зацікавлених органів центральної виконавчої влади, всіляке сприяння на всіх рівнях, включно з органами місцевого самоврядування. Щоб наблизитися до вирішення цієї проблеми, необхідно провести ревізію всіх наявних можливостей — і фінансових, і організаційних, і структурних. Ми проаналізували стан незавершених об’єктів житлового будівництва, які існують в Україні взагалі. За два роки в рамках держпідприємства «Укрконверсбуд» і його 32 філіалів практично в усіх великих містах, ми подивилися, що ще можна добудувати в нашій державі. І з’ясували, що 2/3 незавершених об’єктів добудовувати немає сенсу — вони морально застаріли, вони стоять у віддалених місцях, де немає комунікацій, це старе планування. І виходить, що обсяг незавершених об’єктів будівництва, які можна було б добудувати в рамках цієї програми, — не такий уже великий.
Що стосується взаємодії з будівельними організаціями. Ми маємо досвід позитивного співробітництва з відділами капітального будівництва МВС, собівартість роботи яких менша. Так само, як і собівартість будівництва структур Міністерства оборони — у них власна техніка, їм не треба нічого орендувати, в МО обмежені ліміти із заробітної плати та існує певна дисципліна. Ми зараз працюємо над спільною програмою з Міністерством оборони із залучення їхніх будівельних потужностей. У малих містах є невеликі черги у НКЦ і в Міністерстві оборони. І починати в маленькому місті 100 квартирний будинок будувати самим сенсу немає — в нас там немає такої черги. У Міністерства оборони буває така ситуація, коли є черга, але немає об’єкта. Тому створення спільної бази даних з об’єктів добудування і спільного використання підрядних організацій мінімізує наші сукупні витрати.
Ми почали роботу в плані освоєння нових будівельних технологій. НКЦ вже рік працює над українсько-канадською програмою із впровадження технологій збірного домобудівництва. Ми були в Канаді, зустрічалися з представниками федеральної компанії, яка забезпечувала фінансування й розробляла механізми іпотечного кредитування після Другої світової війни в Канаді. Вони вирішили цю проблему шляхом забудови передмістя. Існує заявка НКЦ до Міністерства оборони щодо тих земель, тих військових містечок, які знаходяться в передмісті, — це програма забудови котеджів. На колегії НКЦ розглядалося питання впровадження альтернативних технологій, і при підготовці до цієї колегії ми провели опитування серед тих, кому понад 60 років: що б вони хотіли отримати — квартиру в п’ятиповерхівці або приватний котедж? За два дні ми зібрали 70 підписів за приватні котеджі. Тобто практично всі висловилися за те, що невеликий приватний котедж плюс невелика ділянка землі в передмісті для них привабливіші, ніж багатоповерхівка в центрі міста. Для молодих сімей, в яких є діти-школярі, звісно, потрібне житло в межі міста. Для пенсіонерів же — і в цьому менталітет українських жителів малих міст — привабливіші котеджні селища. Одеська адміністрація готова надати досить велику ділянку землі на березі лиману для створення такого селища. Аналогічні переговори ми розпочали ще в п’яти містах за сприяння громадських організацій. І на відміну від Росії, Міноборони якої уклало договір з тією самою канадською компанією на купівлю 10 тисяч збірних будинків, ми пішли іншим шляхом. Ми проводимо переговори про купівлю самого заводу, аби його розмістити на території України та виробляти ці будинки тут. Це, по-перше, робочі місця для тих людей, які там працюватимуть, по-друге, саме складання будинків не потребує використання дорогої техніки. Їх монтують засобами малої механізації. Ці будинки вже сертифіковані в Україні і мають 50 років гарантії. Ми передбачаємо також, що впровадження цієї альтернативної будівельної технології істотно спростить ситуацію з іпотекою, адже закласти котедж, виготовлений тут, в Україні, набагато простіше.
У НКЦ працює команда однодумців. Коли ми збираємося й відчуваємо опір, наприклад, то щораз думаємо про те, що ми не папери перекладаємо, а від нашого терпіння, мужності залежить те, чи отримають люди дім. Адже це не просто квадратні метри, про які ми тут говоримо, — це ДІМ, де народяться діти, де люди житимуть. І коли нам бракує цієї мужності, ми думаємо, для чого ми зібралися всі разом. Ми вже три роки працюємо разом в одній команді, і гострі думки й розбіжності в нас виникають лише з тими, хто «зовні». І ми раді зараз, що в Міністерство оборони прийшла команда, яка також переймається проблемами безквартирних військових. Коли ми чуємо, що є й інші пріоритети в держави, ми чудово розуміємо, що вони справді є. Але я, як жінка, в якої троє дітей, добре знаю, що таке дім. В Україні поки що єдиним мірилом добробуту для багатьох людей є власна квартира, за яку ти нічого не повинен віддавати. І коли ми обговорюємо в різних місцях вирішення житлової програми, ми відчуваємо за собою дух цих тисяч людей, які стоять у чергах і чекають нашої допомоги.
О. ШИКАЛОВ: — У нас сьогодні десятки інвесторів, які готові вкладати гроші в будівництво, але немає в нас поки що тих активів, яким ми повинні мати. А це, передусім, земля. За умови передачі від МО в управління НКЦ будівельних майданчиків, я думаю, ми б дуже швидко рушили вперед. Маємо пропозиції до Міноборони стосовно майданчиків, які ми могли б задіяти. Вони вже не цікаві для сфери оборони і ще не цікаві для комерційних структур. Таким чином, ми могли б спільно скорочувати дві черги. Для нас неважливо, в якій черзі стоїть офіцер — гарнізонній або за місцем проживання. Для нас важливо, що цей офіцер має бути забезпечений квартирою.
С. ВЕЛІЖАНСЬКИЙ: — Що стосується військових містечок, то сьогодні Міністерство оборони просто «потонуло» в листах, в яких пишуть: віддайте нам задарма те й те. Таких прохань за півроку надійшло 586! Але погодьтеся, жоден розсудливий хазяїн не скаже: заберіть задарма, нам нічого не треба. Тому ми до таких питань також ставимося з великою підозрілістю, і віддаватимемо задарма лише те, що вже точно армії ніколи й за жодних обставин не знадобиться.
Що стосується спільної діяльності з НКЦ, то тут МО жодних заперечень не має. Ми нещодавно зустрічалися в Володимиром Лазарєвим і накреслили конкретні кроки, які будуть зроблені найближчим часом у цьому напрямі.
— Тут йшлося про схеми роботи, давалася характеристика стану проблеми, описувалася ресурсна база. На вашу думку, а що треба робити для того, щоб гарантувати цільовий характер витрачання цих коштів, щоб ці гроші, які вперше виділені в такому обсязі на житло, ті ресурси, які є й можуть бути задіяні, йшли саме туди, куди повинні — на квартири військовим?
О. ШИКАЛОВ: — Це дуже гостра проблема. Ми розбиралися в Черкаській області, як витрачають виділені кошти. І дійшли висновку, що область, в якій 10 років капітан першого рангу жив на горищі, допускає багато порушень. Це стосується не лише Черкас, а й інших міст. Ми ж повинні кожну гривню трансформувати на квадратні метри. Черкаська область протягом кількох років не виділила жодної квартири ветеранам Збройних Сил.
С. ВЕЛІЖАНСЬКИЙ: — Що стосується Міністерства оборони, то мені б хотілося запевнити читачів, що всі гроші, виділені цього року на будівництво житла для військовослужбовців, на ці ж цілі й витрачено. І жодної альтернативи немає й не буде. Просто немає механізмів такого розкрадання.
— А гарантії?
С. ВЕЛІЖАНСЬКИЙ: — Ми ж відповідальні люди.
«ХУТІР З ІНТЕРНЕТОМ»
— Як ви вважаєте, коли закінчиться квартирна черга, коли останній військовослужбовець отримає квартиру?
Б. КОСТЕНКО: — У принципі, ніколи. Адже до армії приходитимуть нові люди зі своїми не завжди благополучними житловими обставинами. Але якщо говорити про ту чергу, яку ми маємо на сьогодні, то тут можна зробити певні підрахунки. З урахуванням 46 тисяч безквартирних офіцерів і 18 тисяч звільнених до 1995 року ми в сумі маємо приблизно 64 тисячі осіб, які чекають отримання житла. Щоб задовольнити цю чергу, необхідно приблизно 8,5 млрд. грн. Природно, одразу таку суму ніхто не виділить. А якщо виділяти її поступово, то черга буде природним чином збільшуватися. Тобто ця черга не зникне ніколи. Питання лише — наскільки великою вона буде. І мені здається, що якщо реалізувати всі ті напрями й залучити всі ті ресурси, про які тут йшлося, то впродовж трьох років ми можемо вийти на рівень стабільного зменшення цієї черги, а впродовж п’яти років можна закрити найбільш кричущі проблеми, пов’язані із забезпеченням житлом звільнених військовослужбовців. Це, насамперед, забезпечення квартирами військових пенсіонерів.
— А якщо не по-соціалістичному, а з огляду на те, що нормальні здорові чоловіки, які звільняються, повинні отримати шанс заробляти гроші, отримувати кредити, купувати квартири?.. Одним з елементів столипінської реформи свого часу було звільнення людей із землею та хуторами. За великим рахунком, ми маємо колосальні ресурси в цьому плані, і хутори з інтернетом — це майбутнє багатьох нормальних країн. Адже не всі прагнуть жити на Печерську або на Троєщині. Скоро настане час, коли квартира в Києві перестане бути стратегічною цінністю...
Б. КОСТЕНКО: — З економічного погляду це правильний підхід. Слід дати можливість військовослужбовцю вибирати. І найвірнішим було б при звільненні військовослужбовця давати йому певну вихідну допомогу. І нехай він сам вирішує, на що витратити ці гроші.
С. ВЕЛІЖАНСЬКИЙ: — Для вирішення цієї проблеми потрібні дві складові: перша — службове житло на період служби. І друга — це грошовий сертифікат на придбання житла на виході. Але ми зможемо до такого варіанта підійти тільки тоді, коли істотно вирішимо житлові проблеми тих, хто чекає квартир 10 і більше років.
— Це у вас завдання-мінімум. Санітарна норма. Т. ТУРИЧЕНКО: — Нещодавно НКЦ розпочав роботу з Інститутом демографії та соціальних досліджень. Зараз у всі військкомати НКЦ подає інформацію про тих, хто звільняється. 95% колишніх військовослужбовців, якими зараз опікується НКЦ, — це люди, які мають вищу технічну освіту. Ми зараз з Інститутом демографії розробляємо анкету для опитування військовослужбовців, які вже звільнилися й будуть звільнятися незабаром, щоб зрозуміти, який контингент ми зможемо інтегрувати в ті наявні робочі місця, трудовий ринок, а хто готовий буде перенавчатися за існуючими проектами. У нас у Скадовську є 12 гектарів орної землі, на якій стоять одна лазня і два восьмиквартирні будинки. Там практично вже можна запустити сільськогосподарське виробництво. Але для цього людей треба перенавчити та зістикувати ті знання, які вони мають, із тими, які їм будуть необхідні в новому житті, а також з їхнім бажанням. Для цього, насамперед, необхідна інформація про кваліфікацію військовослужбовців, які звільняються, та їхнє бачення свого майбутнього життя. Поки що ми тільки розробляємо анкети, за допомогою яких зможемо отримати цю інформацію.
О. ШИКАЛОВ: — До речі, вже розроблено інформаційний бюлетень, який отримає кожний офіцер, що звільняється. У ньому детально описано, як, куди і до кого звертатися з виникаючими проблемами, як налагодити своє життя після армії.
— Краще, звісно, було б, якби вони отримали цю інформацію заздалегідь, через ЗМІ, у тому числі й військові. Це буде початком подолання механізму, який був раніше: держава всіх ощасливить, «вишикує», покарає... Насправді, ніхто нічого не може зробити за людей. Їм просто треба дати шанси, розробити можливості, і вони самі знайдуть собі застосування. Ми ж перетворили людей, які, здавалося б, повинні захищати країну, на якусь безпорадну паству.
О. ШИКАЛОВ: — До нас якось звернулися офіцери, звільнені в запас, із заявами, що їм ніде жити і залишається тільки розбивати намети, наметові містечка, таким чином протестуючи й показуючи, що їх сьогодні викинули за борт, на останній ступінь соціальної захищеності в Україні. Ми зібрали цих людей і запропонували їм 300 квартир у військовій базі Нові Белокоровичі (за 200 км від Києва). Квартири трохи треба було відремонтувати, але якщо людині ніде жити, вона погодиться, вважали ми. Ми організували туди колективну поїздку. Бажаючих заселитися — 0,0%. Це підтверджує те, що ситуація не така вже і плачевна. Тим більше, коли люди бачать, що Програма із забезпечення житлом звільнених військовослужбовців зрушила з місця, і їхні колеги то там, то там отримують нові квартири.
Мені також дуже подобається ідея «хутора з інтернетом». І ми сьогодні навіть можемо запропонувати офіцерам будинки в селищі Промінь Миколаївської області з наділом землі, у Калинівці. Я вважаю, що перекувати офіцера на фермера можливо. Особливо тих, хто виріс у сільській місцевості. І я мушу сказати, що таких людей дуже багато. Вони не хочуть поневірятися по чужих кутах і випрошувати квартиру в Києві. Тільки держава їм повинна сказати, що при звільненні вона гарантує їм отримання землі, гроші на будівництво житла.
