1. Як позначиться скасування 1-го і 6-го питань референ думу на розвитку представницької демократії в Україні? 2. Як вплине питання про двопалатний парламент на процес формування єдиної української політичної нації? 3. Чи дозволяє рівень розвитку традицій усвідомленого і раціонального вибору в Україні вирішувати важливі питання державного устрою шляхом референдуму?
Валерій МАТВІЄНКО, доктор філософських наук, політолог:
1. Я думаю, що це ніяк не позначиться на розвитку демократії. Ці питання нічого не вирішували і не були нікому вигідними — ні владі, ні парламентарям. Зняття цих питань — це чисто політична дія, зроблена для того, щоб зняти ту політичну гостроту, яка виникла, і у відносинах з парламентською більшістю, і у відносинах із західним світом. Хоч якщо говорити загалом, то сам референдум — це, звичайно ж, розвиток певних демократичних принципів, політичний крок уперед — залучення народу до обговорення найважливіших питань будівництва держави.
2. Ми проводили опитування, у ході якого було опитано близько півтори тисячі респондентів. Відсотків 80 уявлення не мають про те, що таке двопалатний парламент і для чого він потрібен. По суті, люди не розуміють ролі і значення двопалатного парламенту. Крім того, всі опитані вважають що референдум відбувається тільки у рамках двох питань: позбавлення депутатської недоторканості і розгін парламенту. Тобто, референдум перетворюється на один із клапанів, через який випускається народний гнів. А інші питання практично нікого не цікавлять. Так що, на даному етапі більшість людей не розуміють значення і ролі двопалатного парламенту. Це стосується не лише рядових виборців, а й керівників регіонального (особливо районного) рівня. Що ж до загрози федералізації, то тут багато залежатиме від тієї ситуації, яка буде нагнітатися Росією. Дійсно, загроза федералізації, при існуванні двопалатного парламенту, існує. Кожний клан прагнутиме «тягнути ковдру на себе», кожен вирішуватиме і лобіюватиме свої інтереси, і у цьому і полягає загроза. До того ж, якщо Росія займе щодо нас жорсткішу позицію, то вони, звичайно, робитимуть усе необхідне, щоб розірвати Україну на частини і порушити її цілісність. Небезпека, безумовно, існує, хоч вона вже не така велика, як у 1992—93 ро ках.
3. Я вже деякою мірою відповів на це запитання. Зазначу ще, що після прийняття Конституційним судом поправок референдум перетворюється на плебісцит, тобто на звичайне опитування. Однак людям ніхто не пояснив механізму і структури референдуму. У рамках підготовки до проведення референдуму не було проведено формування відповідної політичної культури вибору. Не спрацював державний механізм політичної та інформаційної роботи. А за рахунок якраз таких політичних акцій треба формувати політичну культуру і робити дії людей усвідомленими. Адже всяка усвідомлена дія приводить до якихось позитивних результатів і не дає шансів екстремізму, нерозумінню тощо. Підписи зібрали, референдум відбудеться, а виявляється, що основна маса людей розуміє тільки одне — референдум потрібен тільки для того, щоб позбавити депутатів недоторканості і розігнати парламент. А суть двох інших — головних питань — роз’ясненою не була. Вони мовби «пішли на дно», а другорядні питання, які є відносно важливими для держави і дуже важливими для певної категорії людей, вийшли на перший план.
