Буфер. Buffer — (від Buff — пом’якшувати поштовхи — пристосування для пом’якшення ударів у промисловості, на транспорті)тимчасове, дуже неміцне. Як правило, держава що виконує функції буфера між двома політичними об’єднаннями держав (блоками), рано чи пізно або приєднується до одного з них, або ж поглинається на не дуже гідних умовах. Найбільш яскраві приклади — країни Балтії і Польща перед Другою світовою війною. Вдалi винятки трапляються не часто, але вони є — Швеція, Швейцарія, Фінляндія. Однак зрозуміло, що для того, щоб бути таким вдалим винятком, необхідна наявність солідного економічного потенціалу, яким Україна поки що не володіє. «День» попросив експертів — політиків, дипломатів, істориків і політологів, прокоментувати, що на їхню думку є «буферна зона» на початку XXI сторіччя. Звичайно, питання ставилося щодо України й опитані не стали ухилятися від оцінок — чи є Україна буферною державою.
Боб ШЕЙФФЕР, член Конгресу Сполучених Штатів Америки:
— Україна має величезні переваги в тому, що розташована між Заходом і Сходом. І тут не може виникати жодних запитань. Завдання України полягає в намаганнях зайняти лідируючі позиції. Для цього необхідно уникнути небезпек економічної стагнації; Україна зацікавлена в цьому задля просування в Європейський Союз. Україна важлива для стабільності у світі, для безпеки та економічного зростання. Гадаю, вона може інтегруватися в Європу без якоїсь шкоди для сусідів, зокрема, — Росії. Певен, ці відносини можуть розвиватися одночасно. Зі свого боку, значні кроки вперед робить і Росія. Це стосується земельних відносин, приватної власності, економічної участі в глобальній системі. Росія — найбільший експортер України, в українській економіці значне місце займають російські інвестиції. Немає жодної необхідності піддавати все це небезпеці. Для Росії, вважаю, так само важливо мати в Україні ринок, який би поліпшувався, реформувався, де б робилися кроки для європейської інтеграції. Потенційно українська економіка має велике значення для цілого світу, а не лише для Європи чи тільки для Росії. Вірю, Україна займе лідируючі позиції в Східній Європі.
Віктор ЧЕРНОМИРДІН, Надзвичайний і Повноважний Посол Російської Федерації в Україні:
— Яка ще буферна зона? Україна не підходить для цього. Між ким вона буферна? Чому це між Заходом і Росією? Чому це саме Україна має бути буферною? Я абсолютно не згодний. Україна — могутня європейська держава. А Польщу чому не можна зробити буферною? Так будь-яку країну можна зарахувати до буферної. Зараз Китай скаже: Росія — буферна зона. Чи можна так сказати? Можна, тому що Росія — між Китаєм і Європою. Кого ж Китай назве буфером ще? Так ми дійдемо до того, дограємося, що заплутаємося взагалі. Ніякої буферної зони немає. Роль України в Європі не менша, аніж будь-якої іншої держави. Це одна з найбільших держав у Європі. Яка зона? Не вистачало, щоб для України якусь зону створили. Вважаю, це неправильно. Такі поняття для держави неправильні.
Олександр МАЙБОРОДА , заввіділом Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, доктор історичних наук:
— Буферні зони створюються у таких випадках, коли існує тривале стратегічне протистояння між різними полюсами сили. Вони служать для того, щоб ті сили не мали спільного кордону; відсутність кордону дозволяє уникати безпосередніх конфліктів між полюсами сили, які б могли завершитися війною. Типовий приклад із новітньої історії — так званий «Санітарний кордон» між Радянською Росією і країнами Заходу у 20—30 рр. ХХ ст. (від Фінляндії до Румунії). Якщо це екстраполювати на сьогоднішній час, то тоді виникає питання, через те, що тема «буферної зони» постійно мусується — це означає, що справжнього зближення між Росією і Заходом немає. Якщо ж навпаки між цими полюсами сили насправді відбулося примирення, то вони можуть спокійно виходити «на кордон один до одного». У зв’язку з цим постійне занепокоєння В.Путіна фактом, що НАТО безпосередньо виходить до російського кордону, свідчить — справжнього примирення після десятиліть «холодної війни» не відбулося.
Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії і зовнішньої політики:
— Буферну зону можна порівняти знаходженням між молотом і ковадлом. Але ці і молот, і ковадло знаходяться всередині самої України. Наша держава перебуває між двома різними перадигмами власного розвитку. Геополітична парадигма при цьому займає скоріше вторинне місце. Вагомість якихось зовнішніх впливів вимірюється різними концептуальними баченнями розвитку, які присутні в самій Україні, а не є нав’язуваними нам іззовні. Нам лише здається, що відбувається конкуренція між Заходом та Росією за Україну. Насправді все набагато простіше. Маємо різні стратегічні бачення всередині України. Представники цих «бачень» для реалізації власних інтересів намагаються акумулювати підтримку — хтось Заходу, хтось Росії, аби посилити свої позиції в Україні. У нашій державі вигідно деяким впливовим силам зробити Україну до певної міри ізольованою сірою зоною, маргінальною, для того, щоб із одного боку не дати Росії встановити повний контроль за українськими матеріальними ресурсами, бо це означатиме для національних еліт втрату контролю над ними. А з іншого боку, аби мінімізувати вплив Заходу, який проявляється в послідовному відстоюванні певного набору цінностей і пріоритетів розвитку, які не корелюються з тим типом політичної практики, що застосовується в Україні. Тому для цих частин еліт важливо законсервувати амбівалентне положення країни, щоб мінімізувати як той, так і інший зовнішній впливи, аби вберегти власні позиції в Україні. Росія представляє загрозу як джерело агресивного експансивного капіталу, тоді як Захід представляє загрозу як джерело несумісних політичних цінностей. Тому і виникає певне політичне підгрунтя для того, щоб Україна поступово перетворювалася в маргінальну, сіру зону. Проте я не впевнений, що Захід чи Росія бажали б бачити Україну такою. Наша держава ніколи не була буфером чи сірою зоною, швидше, — периферією різних історичних процесів. А це не одне й те ж. Буфер — сіра зона між двома дуже сильними чинниками політики. Україна, як правило, була предметом боротьби, але я не пам’ятаю в історії факту, щоб хтось свідомо намагався перетворити Україну в буфер іззовні. Скоріше, — у власну периферію. Буфер — річ, яка заважає реалізовувати зовнішні інтереси. Дехто твердить, мовляв, у буферної зони є й позитивні сторони, оскільки при грамотному підході можна використати в національних інтересах посилену увагу інших держав. Я з цим не згоден. В умовах глобалізації такі ігри є дуже небезпечні, оскільки вони можуть призвести до маргіналізації держави, до її вилучення із активної суб’єктної ролі в міжнародних відносинах. Якщо ми дозволяємо двом суб’єктам гратися з собою і на цьому намагаємося будувати політику, значить, ми увічнюємо наше другорядне місце у міжнародних відносинах. За кількістю населення, за територією, за потенційними економічними можливостями Україна є досить потужною державою. Ті держави, які розташованi навколо нас, менші за Україну, тому об’єктивно мають менші підстави вважатися самостійними гравцями, але вони намагаються. Тому буде великою помилкою, якщо така здорова, велика держава, як Україна, примириться з роллю якогось буфера. Тим більше, сьогодні відсутня якась дихотомія… Гаразд, одна сторона — Росія, а друга — хто? Погодьтеся, що в інтересах США і Євросоюзу не існує абсолютної єдності — це два різнi гравці. Крім того, Євросоюз сам по собі неоднорідний. Я не бачу якихось реальних, навіть технологічних підстав для маніпулювання цими різними інтересами.
Григорій НЕМИРЯ, директор Центру європейських міжнародних досліджень:
— Із точки зору технічної, буфер — пристрій, що пом’якшує можливі зіткнення. Із політичної точки зору, буферна зона означає простір, який пом’якшує можливі конфліктні зіткнення між певними потугами. У відносинах України та Євросоюзу поняття буферної зони, якщо й можна застосувати, то дещо із іншим змістовим наповненням. Приміром, ЄС на останній зустрічі міністрів закордонних справ у Люксембурзі розглядав питання відносин із майбутніми сусідами — Білоруссю, Молдовою та Україною. Зокрема, там йшлося про надання цим державам статусу «безпосереднього сусіда». Якщо така концепція відбиватиме пріоритети диференціації країн- сусідів для ЄС, то від цього Україна може тільки виграти. Якщо ж буде застосовано пакетний або груповий підхід, навіть якщо Росія буде виведена «за дужки», то кроком уперед це не назвеш. Відбудеться просто консервація нинішнього стану. Тоді поняття «безпосереднього сусідства» буде фактично адекватним поняттю «буферної зони». Щодо відносин України з НАТО. Гадаю, розширення НАТО та поліпшення відносин між Альянсом та Росією створило для України можливість ставити питання про перегляд власного статусу в співпраці з Брюсселем. Наразі маємо більше перспектив для поглиблення відносин України з НАТО. Якщо буде синхронізовано підвищення рівня відносин Україна — НАТО і просування до Євросоюзу, то можемо отримати якісно нові показники у веденні зовнішньої політики. Проте і в першому, і в другому випадках є внутрішні чинники, які так чи інакше позначаються на позиціях України. Існує думка, нібито Україна не може бути буферною зоною, тому що вона давно вже стала зоною впливу Росії. Я з цим не згоден. Кожна держава є зоною впливу. Є випадки, коли країни навіть хочуть цього. Візьмімо Мексику. Вона прагне стати простором для впливу і тому вступила до північноамериканської економічної організації НАФТА. Звісно, така аналогія не може бути застосована щодо України та Росії. Не думаю, що Україна хоче бути зоною впливу Росії. Якість і надбання, які Мексика отримує від членства в НАФТА, несумiрнi із перспективою глибокої інтеграції в рамках Євразійського економічного співтовариства.
