Анатолій, інвалід другої групи, учасник ВВВ:
— Приїхав до Києва продати трохи квітів, щоб було хоча б на хліб. Горбачов пограбував нас, тепер інші продовжують. Нам не повернули наші гроші. У жодній державі немає такого, щоб не повернули гроші. Це трудові копійки, сльози наші. Я не маю надії, що їх колиcь повернуть.
Віктор Володимирович, пенсіонер:
— Важко. Зараз житло коштує 70 гривень і пенсія в мене — 70. Тому я трошки підробляю закрійником жіночого одягу в приватній фірмі. Шкодую про те, що за часів СРСР я мав відмінні заробітки й жив відмінно, а зараз змушений бідувати. В Україні треба створити умови, щоб люди могли працювати й заробляти. Для цього, насамперед, треба поміняти владу.
Борис ЗЕМІНСЬКИЙ, працюючий пенсіонер, 63 роки:
— Я поки ще працюю й тому якось виживаю. Якщо б не працював, напевно, вже б загнувся. Я ні про що не шкодую. Життя — є життя. Завжди є щось хороше, щось погане. Хотілося б, щоб люди стали людянішими. Бо зараз люди неначе «озвірину» наковталися. Я хотів би, щоб усе помінялося, особливо влада, й щоб у людей не було причин не бути людьми.
Ліана РОМАНОВСЬКА, , колишня вчителька російської мови:
— Спасибі дітям, виживаю. Й хоч я отримую пенсію за чоловіка й свою, але зараз дуже важке життя. Жалкую, що часи хороші минули. Але може ще настануть, якщо не для мене, то хоча б для моїх онуків. Сьогоднішнє життя зробило людей злішими. Це жахливо, що люди не можуть нормально піти на роботу, заробити гроші за своїм фахом і жити нормально. Зараз, якщо діти не допоможуть, то я не можу ні родичів відвідати, ні могилу чоловіка в Харкові.
Микола Васильович КУНИЦЬКИЙ, інвалід першої групи, пенсіонер:
— Зараз дуже важко. Пенсія, що я отримую, повністю йде на оплату житлово-комунальних послуг. А на хліб я заробляю сам (продає сигарети — Авт. ). Раніше я працював заввиробництвом на меблевій фабриці й жив не бідно. Я фахівець високого класу, мене цінували на роботі. А зараз пенсія дуже маленька. Звісно, мене принижує моє сьогоднішнє становище. Працювати на хорошій посаді з трьома вищими освітами, а потім стати калікою, нікому не потрібним, який не може навіть себе обійти... Хіба це не прикро? Але я стоїчно переношу своє нещастя.
