Українській делегації парламентарів не вдалося пом’якшити резолюцію ПАРЄ, в якій залишилися досить різкі формулювання. ПАРЄ не тільки застерігала від неконституційного втілення результатів референдуму, але й рекомендувала Президентові відкласти проведення референдуму до прийняття нового закону про референдум. Більше того, ПАРЄ оприлюднила своє занепокоєння можливим порушенням системи стримування та противаг у структурі влади в Україні, оскільки референдум, на думку європейців, спрямований на значне посилення ролі президента і послаблення ролі парламенту.
ПАРЄ привселюдно виголосила діагноз нашій демократії, з яким офіційна влада ніколи не погодиться. Якби цей діагноз вдалося втримати у таємниці, як медичний діагноз не дуже пристойної хвороби, то українці зі Страсбурга привезли б тільки лід українсько-европейських стосунків. За нинішніх обставин вони везуть з собою «зрадника» національних інтересів Сергія Головатого, який за словами члена парламентської більшості Романа Зварича проводив у Страсбурзі «деструктивну» діяльність, «зробив все можливе», щоб офіційний представник від делегації не міг виступити на засіданнi моніторингового комітету і представити точку зору делегації. Через що нібито не вдалося внести пом’якшуючі поправки у текст резолюції.
Народний депутат минулого скликання Юрій Оробець, один з соратників Сергія Головатого стверджує, що влада роздратована позицією Головатого не тільки тому, що після рішення ПАРЄ стало практично неможливо через політичний тиск використати результати референдуму, як це нiби- то планувалося. Є, на його погляд, й інша причина: «Головатому не вдалося б досягти такого результату, якби він не відчував неофіційної, але суттєвої підтримки з боку тих сил, які вважаються прибічниками Президента. Коли ніхто не бачив, вони тиснули йому руку. Тому Президента найбільше дратує, що він не має цілісної команди, його оточенню не потрібний референдум, без їхньої підтримки розстроїти первісні сценарії було б неможливо».
Чи справді депутатам, які підтримують проведення референдуму, щиро вірять, що тільки С.Головатий завадив їм адекватно донести свою точку зору європейській організації? Чи ця точка зору і навіть виступ міністра закордонних справ Б.Тарасюка про те, що Президент України не збирається узурпувати владу, якими б не були результати референдуму, не змогла переконати ПАРЄ з якихось інших, не особистісних причин?
Незручна і багато в чому звинувачувальна резолюція ПАРЄ, навіть не дійшовши до України, вже була поспішно потрактована державними ЗМІ. Репортажі а-ля «глас народу», до яких звично звертається УТН, коли треба сформувати громадську думку, переорієнтувалися з підтримки референдуму на засудження ПАРЄ: вустами народу народжуються нові сентенції — виявляється, незалежність нам дана для того, щоб не залежати від міжнародних організацій і не зважати на реакцію тих, хто не з нами. Це викликає недвозначні аналогії з недавньою радянською історією. Суспільству, по суті, нав’язують негативну відповідь на питання: чи патріотично виносити сміття з хати? Хоча власне питання є відлунням ширшої проблеми: якими є права опозиції, чи може вона у критичні моменти апелювати до міжнародної спільноти, єдиному, до речі, арбітру, скоріше моральному, що залишився, приміром, у білоруської опозиції?
Українська реакція на резолюцію ПАРЄ пішла різними каналами. 6 квітня було оприлюднено заяву МЗС України, де наголошувалося, що ухвалене ПАРЄ рішення щодо референдуму не відображає реальної ситуації в Україні і є зневагою до Конституції та законодавства України, а також до рішень Конституційного суду й інших гілок влади. «Абсолютно неприпустимим є заклик до Президента України відкласти проведення референдуму, а відтак — порушити Конституцію України та рішення Конституційного суду», йдеться у заяві (УНІАН).
Того ж дня лідери парламентської більшості ініціювали внесення до порядку денного розгляд проекту заяви ВР, в якому зазначалося, що рішення ПАРЄ щодо українського референдуму є свідченням спрощеного розуміння та невиважених спроб нав’язати суверенній державі чужу позицію. Знову-таки йшла мова про упередженість частини української делегації та невідповідність її позиції до думки парламентської більшості. І хоча розгляду саме цього документу не відбулося, компромісне рішення передбачає, що сесія розгляне питання про звіт української делегації в ПАРЄ та про перегляд її складу. Можна припустити, що наслідки для Сергія Головатого таки не забаряться і невдовзі влада перетворить, вочевидь, його на першого в новітній історії України дисидента.
Про очевидну паралель з радянськими часами, коли в СРСР роздмухували антизахідну істерію у відповідь на звинувачення в порушеннi прав людини, говориться і в заяві партії «Собор». Ця опозиційна партія вважає, що рішення ПАРЄ є «адекватною реакцією міжнародної спільноти на згортання демократичних процесів в Україні, посилення бюрократичної сваволі, утисків свободи слова... Ми переконані, ставлення Європи до України зміниться не в результаті ухвалення войовничих заяв і не в наслідок вигнання «інакодумців» з української парламентської делегації, а лише після повернення України до загальновизнаних демократичних норм, побудови громадянського суспільства, яке шануватиме права й свободи громадян».
Не можна не помітити, що звинувачення опозиційних членів парламентської комісії ледь не в антидержавницькій позиції насправді маскує питання: а держава це хто — тільки ті, хто сьогодні за референдум, чи, може, все-таки і ті, хто проти? Наполегливе, м’яко кажучи, бажання переглянути склад делегації, яке, вочевидь, буде втілене, поставить і інше питання: якщо з державних каналів в міжнародні організації поступатиме тільки позиція «більшості», це ефективно свідчитиме про демократичний поступ України в Європу? Чи може, все-таки про щось інше? Iрина ЧЕМЕРИС, «День»
Коментарi щодо цiєї ситуацiї читайте на стор. "День України"
