Або дострокові парламентські вибори, або інший формат коаліції. В опозиційному таборі вважають, що лише один із цих сценаріїв може допомогти вийти з парламентської кризи. Проте лідер Партії регіонів Віктор Янукович запевняє, що до нових виборів його політична сила не готується. Колишній прем’єр сподівається, що конфлікт, який виник у парламенті через підписання керівниками держави листа до НАТО, вдасться вирішити шляхом переговорів.
Влада, сама того не чекаючи, створила вельми сприятливу атмосферу для Регіонів відстоювати свою позицію перед виборцями, от вони й грають на публіку, намагаючись тримати в тонусі свій електорат, говорить представник фракції блоку Литвина Олег Зарубінський. Скільки ще триватиме ця «гра», й, головне, яким буде її фінал — не для політиків — поцікавився, серед іншого, «День» у пана Зарубінського.
— Що відбувається сьогодні в стінах українського парламенту?
— Відбувається те, що відбувається час від часу у будь-якому парламенті, а тим паче українському. Відбувається те, що спостерігалося рівно рік тому, коли блокували роботу парламенту ті політичні сили, які сьогодні говорять, що блокада — це погано. Я тоді ще говорив про те, що це небезпечний прецедент, оскільки якщо хтось вдається до певної методики, він мусить бути готовим до того, що до неї ж вдасться й опонент. Є мудра римська приказка: «Якщо говориш те, що хочеш, то почуєш, чого не хочеш». Я її трансформую так: якщо ти поводишся, як хочеш, то мусиш бути готовим до того, що інші поводитимуть себе так, як ти не хочеш. Разом із тим, я далекий від думки, що це дійсно стане правилом для українського парламенту, коли задля досягнення своєї мети ті чи інші політичні сили блокуватимуть роботу Верховної Ради.
Другий момент. В українському політикумі й, відповідно, парламенті є чотири групи інтересів. Перша група — це ті, хто не хоче, щоб швидко розглядалася програма уряду Тимошенко. Це, я буду відвертим, «Наша Україна». Нехай вони це спростують, однак те, що вони сьогодні не йдуть на те, щоб проголосувати за постанову про те, що вступ до НАТО має відбутися за підсумками всенародного референдуму, свідчить про те, що вони не дуже-то й хочуть, щоб була розблокована Верховна Рада. Адже коли робота парламенту буде розблокована, звісно, уряд внесе на затвердження програму «Український прорив», а, згідно з чинним законодавством, після затвердження цієї програми протягом року уряд не можна буде відправити у відставку. Я думаю, що є дуже багато бажаючих у таборі союзників БЮТ, які хотіли б тримати уряд у залежному становищі.
Друга група — це ті, хто не хоче сьогодні втратити своїх виборців — Регіони. Фактично, ключовими «фішками» Партії регіонів, крім соціально-економічної демагогії, були питання НАТО й статус російської мови. І зараз влада, я переконаний, сама того не чекаючи, створила вельми сприятливу атмосферу для фракції Регіонів відстоювати, так би мовити, свою позицію перед виборцями. Насправді спікер не зобов’язаний був підписувати листа про приєднання до ПДЧ. Керівництво НАТО ніколи цього не вимагало. Достаньо було автографа прем’єр-міністра, й це всім відомо. І коли Віктор Янукович 2006 року відмовився підписувати заявку на приєднання до ПДЧ, то до тодішнього спікера ніхто навіть не звертався, про нього й мови не було.
— Отже, друга парламентська група — Регіони, скористалася зручним моментом, аби пограти на публіку. А третя, четверта групи?
— БЮТ — це група, яка, в принципі, від дострокових виборів на даному етапі могла б не програти, а виграти. Підкреслюю, саме зараз, оскільки через певний час, коли люди зможуть співставити ціни в магазинах і тисячу гривень, яку вони за місяць-півтора проїдять, ставлення до цієї політсили зміниться, й це зрозуміло та прогнозовано. Однак на сьогоднішньому етапі в електоральному плані дострокові вибори для них вигідні. Це гіпотетично. Але якщо взяти до уваги той факт, що Юлія Володимирівна та її соратники вже увійшли до кабінетів і, як я говорю, розставили там кактуси й фікуси, то мені б хотілося подивитися, хто хоче ризикувати. А будь-які вибори — це ризик, це досить велика частина невизначеності, оскільки масова свідомість, знаєте, залежить від дуже багатьох чинників. Давайте відверто скажемо, що проти Юлії Тимошенко ніхто ще не працював серйозно. Я не кажу, що мають працювати, я просто констатую, що ніхто не працював. І Юлія Володимирівна це добре знає. Таким чином, БЮТ — це третя група, яка дійсно не зацікавлена в блокуванні роботи парламенту.
Є й четверта група. Хочете, сприймайте мене як адепта свого блоку, хочете — ні, але ми дійсно є групою, що відрізняється від трьох згаданих. Ми хочемо, щоб парламент працював. Причому не просто хочемо, ми робимо все, щоб він працював у конструктивному руслі.
Я вам хочу навести один вельми цікавий приклад. Люди на місцях, не олігархи, дрібні підприємці, головлікарі, директори шкіл, криком кричать про те, що сьогодні неможливо провести тендер, неможливо закупити обладнання, неможливо дітям придбати продукти харчування через чинний закон про тендерні закупівлі. Я вважаю, що це абсолютно корупційний закон. На останньому засіданні (коли відкривалася друга сесія) ми жорстко поставили питання: включити до порядку денного на перше місце не розгляд 20 нових законопроектів про тендерні закупівлі (уявіть собі, скільки часу треба, щоб з цим усім розібратися), а негайне припинення чинності вже наявного закону, щоб відкрилися можливості працювати людям у регіонах. А Арсеній Петрович поставив на голосування питання про розгляд законів про тендерні закупівлі, тобто цих самих 20 законів, які можна розглядати років п’ять. А Президент України наступного дня сказав, що, коли він запропонував припинити чинність цього закону, то одразу почали збирати підписи за відставку Яценюка. Очевидно, Президент зрозумів, що блок Литвина поставив те питання, яке дійсно болить людям. Отже, український політикум — це наявність на даному етапі, я не кажу про далеку перспективу, саме чотирьох груп.
— І, на превеликий жаль, у більшості представників цих груп приватні й бізнес-інтереси переважають над державними.
— От ми говоримо про наявність конфронтантів у Верховній Раді. Але я переконаний, що вони дуже схожі між собою. У них генезис ідентичний: і ті, й ті заробляли на найбільших кредитах, які брали в 90-ті роки й не повертали. До речі, треба створити слідчу комісію, щоб з’ясувати, як це все відбувалося і яким чином державні банки опинилися в руках конкретних людей, яким чином майно, що належало цілим галузям, опинилося в приватних банках. Нинішні опоненти у Верховній Раді (я не беру комуністів) — це продукти великого капіталу. Нехай хтось доведе мені протилежне. Ще один момент. Коли ви говорите про їхні інтереси, виникає логічне питання: що може цікавити людину, яка стала народним депутатом, але є успішним бізнесменом? За нею бізнес-імперія, за нею родичі, за нею куми! Він думає насамперед про свою імперію, й робоче місце для нього насправді не у Верховній Раді. Але коли хтось говорить про те, що неможливо відділити бізнес від влади, — це дурість. Можна відділити й це треба робити. Але треба, щоб у парламенті була левова частка тих, хто працю у Верховній Раді розглядає як свою єдину роботу.
— Разом із тим, не є таємницею, яким чином формуються виборчі списки, скільки коштує місце на початку або «у хвості» списку й так далі. За таких умов, ви вважаєте, реально, щоб професіонали, патріоти прорвали блокаду й стали представниками народу в Раді?
— Треба йти крок за кроком. І один з перших кроків — зміна виборчого законодавства. Наш блок виступає за повернення до мажоритарної системи. Нехай цю систему критикують, але дайте все-таки людині можливість голосувати за конкретну людину й будьте впевнені, що ця людина старатиметься бути відповідальною перед виборцем. Адже за нинішньої виборчої системи депутат старається сподобатися своєму партійному керівництву, оскільки його проходження до Верховної Ради, його депутатський статус насправді залежить не від людей із Чернігова, Вінниці або Донецька. Його статус залежить від того, в якій політичній силі він перебуває, наскільки вона розкручена, наскільки харизматичним є лідер, скільки грошей мільярдери збирають цьому лідеру, щоб він міг щодня мати ефір на провідних телеканалах і так далі.
— Олегу Олександровичу, ви були народним депутатом Ради третього, четвертого скликань. Порівняйте за якісним складом ВР тих скликань з нинішньою.
— Я знаю, що є поширена точка зору, що, мовляв, кожний наступний парламент гірший за попередній. Я не можу погодитися з таким твердженням. Я зараз, не замислюючись, можу назвати вам 50-60 людей, ерудованих, інтелектуальних, здатних не з допомогою численної армії помічників, а самостійно реалізовувати свою законодавчу місію — писати закони. У принципі, інтелектуалів у парламенті сьогодні немало. Просто в парламенті мають бути люди, які гармонійно поєднували б у собі декілька властивостей. Перше — це професіоналізм, тобто вміння писати закони. Друге — усвідомлення того, що парламентська робота на термін повноважень Верховної Ради є єдиною. Третє — зв’язок з простими людьми. Поєднання цих властивостей і робить парламентарія парламентарієм. Мені здається, що потенціал ВР шостого скликання чималий. Інша річ, що в політику повинні приходити люди, які заслужили бути політиками за своїми професійними, людськими, моральними якостями. Ось з цим, дійсно, сьогодні є проблема.
— Попередній «діагноз» урядовій програмі можете поставити?
— Можу. Це декларація про наміри. Тому фракція блоку Литвина внесла пропозиції й зауваження до програми. Що ми запропонували? Ми запропонували чітко зафіксувати дати: що й у які терміни необхідно реалізувати. Ось, наприклад, доведення 2008 року частки оплати праці у виробничій сфері з восьми до тридцяти відсотків собівартості продукції. Конкретно? Конкретно. Або, наприклад, впровадження з першого січня 2009 року погодинної оплати праці. Встановлення з першого січня 2009 го соціального стандарту споживання й т.д. Одним словом, ми пропонуємо конкретні речі, і якщо це буде враховано, тоді урядова програма стане програмою, оскільки зараз це не більше ніж декларація: там немає цифр, обсягів, дат. Ось іще тека із законопроектами, над якими я працюю. Зараз я міркую, яким чином провести законопроект стосовно щорічного звіту політичних партій про виконання своїх програм. Цей проект уже зареєстровано.
— На ваш погляд, сьогодні представники трикутника: президентський Секретаріат — коаліція — уряд є партнерами чи конкурентами?
— І партнерами, й конкурентами. Партнерами вони є в частині реалізації корпоративних інтересів, а конкурентами в плані де-факто старту президентської кампанії. Я, до речі, не згоден, що третій кут — Президентський Секретаріат, це Президент. Поясню чому. Секретаріат Президента є консультативним органом. Окремим інститутом влади Секретаріат не є й бути не може апріорі. За великим рахунком, працівники Секретаріату — це люди, яких Президент наймає на роботу. Тому проводити ті ч інші ідеї, не санкціоновані Президентом, жоден секретаріат не наважиться.
— У одному з інтерв’ю ви сказали: «Якби люди дізналися про таємниці влади, про те, що відбувається в «закритому режимі», в них би не лише волосся, а й лисина встала б дибки». Усе так погано?
— Знаєте, мені завжди говорили, мовляв, ось, парламентарії постійно влаштовують шоу, колотнечі й так далі й тому подібне. Я кажу: «Так, ви праві, далеко не все в парламенті добре». Однак, озвучуючи процитовану вами фразу, я запитав журналістів: а чи були ви коли-небудь від початку й до кінця на засіданні уряду? Ні, ніхто не був. Причому це не стосується Тимошенко, це загальна практика: десять хвилин говорять на камери все, що треба, й крапка. Я запитую: хтось з журналістів був на закритих засіданнях у Президентському Секретаріаті? Ні. Дуже часто ваші колеги пишуть про те, що й скільки коштує в парламентській їдальні. А я питаю: а журналістів пускали коли-небудь у буфет Президентського Секретаріату? Або, може, ви були на Шовковичній, 1 у їдальні уряду? Та вас туди не пустять! Парламент в Україні є найбільш відкритим і прозорим органом влади. Діяльність парламентаріїв на поверхні. Я в цьому випадку не захищаю парламент, бо там дійсно є багато мінусів. Однак парламент є заручником своєї відвертості й прозорості. Існує спокуса всі наявні в Україні проблеми покласти на парламент. І ця спокуса виникла не зараз. Це сталося 1995 року, коли парламент став системно дискредитуватися не українськими громадянами, а представниками інших гілок влади. Намагаючись дискредитувати парламент, вони, по-перше, підіймали свій рейтинг, по-друге, давали можливість журналістам бачити все, що відбувається у Верховній Раді, але позбавляли можливості бачити те, кому видаються ліцензії, як розподіляються квоти, як приймаються кадрові рішення, як і за що призначаються губернатори, як призначаються керівники МВС в областях і так далі.
Чи все так погано? Є країни ще більш корумповані, є країни, в яких ще менше демократії. Але разом із тим, є країни, на які, безумовно, Україна має рівнятися не деклараціями, а діями. Якими? По-перше, відповідальністю перед людьми, слугами яких влада нібито є. По-друге, реальними механізмами відкликання депутатів. По-третє, територіальною близькістю кожного чиновника, депутата до пересічної людини. Не треба захищатися від людей охоронцями й броньованими автомобілями! Знаєте, я бачив, як в Іспанії виїжджав зі своєї резиденції король Хуан Карлос. Я не повірив своїм очам: виїхали два мотоцикли, а за ними автомобіль «Вольво». І це виїхав Хуан Карлос — король багатої, демократичної країни. А у нас?..
