Україна всупереч своїй волі й інтересам, але за забаганкою лише однієї людини, вступила в чергову «газову війну». Причому уряд виступив у ній не стільки навіть проти Росії та «Газпрому», скільки проти Президента власної країни, який сьогодні має прибути до Москви на дуже складні переговори. Як виглядає глава нашої держави, обтяжений тягарем боргів перед «Газпромом»? Виходить, що Тимошенко торпедує переговори? Невже розбіжності на владному Олімпі зайшли так далеко?
Підстави для всіх цих питань очевидні будь-кому, хто стежить за перипетіями україно-російських газових відносин. Вибудовуючи їх, український прем’єр із перших хвилин роботи в уряді взяла курс на конфронтацію, на перегляд існуючих домовленостей, ігноруючи при цьому думку Президента про те, що такі дії можуть мати для країни важкі наслідки. Ось і вчора Юлія Тимошенко заявила, що Кабмін України не збирається оплачувати газ, використаний у листопаді — грудні 2007 року за ціною 2008 року.
Тим часом у суботу Тимошенко отримала від Президента лист, у якому він зобов’язав уряд забезпечити укладення до 10 лютого між НАК «Нафтогаз України» та російською стороною всіх необхідних документів відносно поставок газу й розрахунків за нього. «Сьогоднішнє доручення Президента уряду — останній імпульс до конкретних дій. Зволікати не можна», — прокоментував ситуацію глава Секретаріату Президента Віктор Балога. Він сам говорив із цього приводу з Москвою. «Ми детально обговорили аргументи, на яких наполягає російська сторона. Ігнорувати їх не можна. Водночас є реальні можливості для швидкого вирішення спірних питань. Щоправда, для успіху цієї справи необхідно повністю вилучити з неї політичну складову», — заявив глава Секретаріату.
«Я офіційно заявляю, що уряд не піде на цей шантаж «РосУкрЕнерго» й «УкрГазЕнерго», і ми не укладатимемо угоди з «РосУкрЕнерго» й «УкрГазЕнерго» на поставку газу в листопаді — грудні (2007 року) за ціною 2008 року і, крім середньоазійського газу, ми не братимемо ніякого газу в «РосУкрЕнерго» у січні 2008 року», — незважаючи ні на що, заявила прем’єр. Вона звинуватила у створенні газового боргу попередній уряд і вкотре заявила, що збирається домагатися виключення зі схеми поставок газу споживачам країни спільного підприємства RosUkrEnergo AG (Швейцарія) і НАК «Нафтогаз України» ЗАТ «УкрГазЕнерго».
«Складається враження, що комусь у «Нафтогазі України» або уряді просто хочеться прибрати з ринку структуру, яка, по-перше, володіє достатнім ресурсом для забезпечення паливного балансу країни, а по-друге, постачає газ за найнижчою ціною». Таку відповідь на всі ці наміри дав керівник опальної структури Ігор Воронін.
Людей, котрі добре знають «газову» біографію Тимошенко, а, отже, впевнені в тому, що вона насправді чудово усвідомлює гостроту нинішньої ситуації, хвилюють мотиви її війни проти «РосУкрЕнерго». Загострення чергового газового конфлікту співпало з арештом у Москві такого собі Семена Могилевича, який на початку 90-х був одним із провідних гравців на газовому ринку України. Йому, зокрема, приписують авторство у схемі поставок у країну туркменського газу, яку першою і впродовж довгого часу здійснювала компанія «Ітера» не без участі тогочасного українського прем’єра Павла Лазаренка, з яким у теперішнього прем’єра, яка була тоді найбільшим в Україні газотрейдером, були особливо хороші стосунки. Чи не з цим пов’язана насправді нелюбов Тимошенко до «РосУкрЕнерго» та її старанно приховуване бажання відродити колишню могутність «Ітери»? 2005 року, в період свого першого прем’єрства, вона навіть ухитрилася долучити керівника «Ітери» Ігоря Макарова до офіційної делегації, яка супроводжувала Президента Ющенка на переговорах у Туркменістані. Зараз Тимошенко доводиться діяти так само рішуче. Марнування часу не допускається, бо може коштувати дуже дорого. Серед чинників, що вимагають прискорення, — не лише майбутній візит Президента до Москви, але й «чинник Могилевича». Якщо «затриманий» заговорить, схема з «Ітерою» може опинитися під пильною увагою правоохоронних органів по обидва боки російсько- українського кордону.
Одна з сьогоднішніх версій полягає в тому, що «газова війна» в короткостроковій перспективі може коштувати Тимошенко прем’єрства, а у довгостроковій — такого бажаного для неї будинку на Банковій. Невже цей досвідчений державний діяч не розуміє, до яких наслідків може призвести нинішня колізія? Вже до 2009 року туркменський газ буде готовий повністю скуповувати Китай, причому за ціною $195 за тисячу кубометрів. Це означає, що на кордоні України «дешевий» середньоазійський газ злетить ще вище. Знавці називають цифру в $220, щонайменше. Звісно, втративши бізнес у «РосУкрЕнерго», «Газпром» дістане право оголосити новій посередницькій структурі «європейські ставки» — $340 за тисячу кубометрів. Цієї ціни не потягне ні український бізнес, ні, тим більше, громадяни.
