Відверто кажучи, подія, про яку піде далі мова, — з розряду тих, котрі показують справжню міцність, вартість й силу української незалежності, нашої державності загалом. 27 жовтня в Одесі відбулося давно вже анонсоване (і не раз відкладене через спротив патріотично налаштованої громадськості) відкриття так званого пам'ятника засновникам міста, в центрі якого — скульптурна постать імператриці Катерини II (до речі, правомірність надання цій монархині статусу «засновниці» міста слушно заперечується багатьма істориками (див., наприклад, статтю Тараса Чухліба у «Дні» від 08.09.07). Ця акція, справедливо розцінена значною частиною одеситів як українофобська й така, що сприяє розпалюванню міжнаціональної ворожнечі, супроводжувалась сутичками протестуючих людей з «Беркутом», якому, очевидно, було дано наказ охороняти пам'ятник «хижій вовчиці» (так писав про неї Шевченко!), тій самій цариці, яка знищила Запорозьку Січ й покріпачила українських селян...
Можна довго розмірковувати на тему «консілідуючого» ефекту подібних акцій (як це роблять відомі представники Партії регіонів: мовляв, нехай у Львові встановлюють пам'ятники Степану Бандері, а в Одесі — Катерині II; ми ж-бо демократична держава!). Проте «День» все ж таки вирішив звернутися до наших експертів із таким запитанням: «Як таке взагалі стало можливим в Україні на 17-му році незалежності й про що це, на вашу думку, свідчить? Хто має нести політичну відповідальність за події, пов'язані з відкриттям пам'ятника?
Володимир ПАНЧЕНКО, професор Національного університету «Києво Могилянська академія»:
— Чесно кажучи, мені соромно за Одесу та її владу. Це ж треба: поставити на одній із головних площ міста пам'ятник «голодній вовчиці» (так називав Катерину II Тарас Шевченко)! Коли Е.Гурвіц і його чиновники кажуть, що вони відновили пам'ятник засновникам міста, то це, звичайно, казуїстика. Адже давно відомо, що Одеса починалася не з указу імператриці. Це доведено дослідженнями багатьох авторів — від професора Новоросійського університету Марковича до сучасника історика Болдирева, — які стверджують, що Одесі не 200 років, а понад 600. В усьому світі міста шукають якомога глибшу свою історію — і це нормально. А тут усе навпаки, що пояснюється лише одним — ідеологічною заангажованістю одеської влади, бажанням прив'язатися до російських імен, до «Новоросії».
Саме в цьому, на моє переконання, суть того, що сталося. В експансії. У національному самоприниженні. Тільки браком національної самоповаги можна пояснити той факт, що в Україні увічнюються ті, хто Україну ж і знищував. Не буду повторювати загальновідоме (про ліквідацію Катериною II Запорозької Січі, насаджування кріпацтва, політику русифікації), згадаю лише один епізод. Зійшовши на престол, Катерина II «перекупила» українську еліту, поставивши козацьку старшину перед необхідністю домагатися дворянських прав. І вчорашні полковники дружно почали «перевдягатися» в російських дворян! Так Україна втратила свою провідну верству. Українська нація й досі не може оговтатися . І досі в нашому політикумі повно тих, для кого російський інтерес важливіший, ніж український, хто за державний кошт працює на сусідню державу. Дніпропетровсько-сімферопольсько-одеська «катериноманія» лише гротескно увиразнює цю тенденцію.
Мені, до речі, незрозуміла позиція Президента України, який ніяк не відреагував на протести інтелігенції, громадських організацій, духовенства щодо намірів Е. Гурвіца увічнити Катерину II. А «Наша Україна»? Про людське око вона начебто відреагувала заявою незгоди, проте я щось не чув, щоб Гурвіца виводили з політради цієї партії. Типове малоросійство! І чому не реагували правоохоронні органи, коли зносився/переносився пам'ятник потьомкінцям, який мав статус пам'ятки державного значення?
В Одесі минула моя юність; я там жив 14 років (навчався, потім працював в університеті ім.І.Мечникова), тому мені особливо прикро за це місто, яке, виявляється, вміє не тільки сміятися, а й втрачати честь.
Юрій ШАПОВАЛ, професор, доктор історичних наук:
— «Росіяни вперше утвердилися в Хаджибеї, який став невдовзі Одесою, під тупіт запорозького гопака». Знаєте, чиї це слова? Не Олега Тягнибока, якого хтось вперто перетворює на головного знавця «правильної» історії України, а генерала де Рібаса. А поставили в Одесі пам'ятник німкені на ім'я Sophie Auguste Friederike von Anhalt-Zerbst- Dornburg, себто Катерині II.
Тепер згадаю Олександра Суворова. Це він сприяв перетворенню невеликої чорноморської фортеці Хаджибей на велике портове місто, але цей процес не обійшовся без участі козацтва. 4 липня 1794 року в спеціальному рапорті на ім'я генерал-фельдмаршала Петра Рум'янцева Суворов запропонував використати для створення місцевої команди моряків досвід і можливості тих козаків, які не подалися на Кубань. 12 козацьких чайок і стали основою одеської флотилії. Російський полководець, який на той час перебував у подільському містечку Немирів, направив до Одеси 76 козаків, які були в охороні його штабу. Всього серед близько тисячі першопоселенців Одеси було понад 600 українських козаків. А поставили в Одесі пам'ятник німкені Катерині II.
У цьому не лише відсутність знання історії. Маємо справу із безвідповідальністю тих, хто забув, що живе в незалежній Україні. Не знаєте, дорогі одеські чиновники, хто така Катерина II, запитайте у фахівців, подзвоніть до Інституту історії України НАН України, до Інституту національної пам'яті, зрештою, — на історичний факультет Одеського університету. Порадьтеся і не давайте нікому в Україні провокувати війну пам'ятників, а надто — війну з пам'ятниками.
Біда ще й в тому, що за всі роки після 24 серпня 1991-го не було жодного випадку, коли б покарали (бодай формально) когось, хто дав дозвіл на спорудження антиукраїнських пам'ятників. Тому й поставили в Одесі пам'ятник німкені, яка Україну ненавиділа, бо вбачала в ній джерело вільнодумства та загрози дорогому її серцю імперському Ordnung'у.
