Сьогодні Україна за чисельністю Збройних Сил займає 13-е місце у світі, а за обсягом оборонного бюджету — 126-е. Це парадокс перший.
У цьому році найбільший бюджет Міністерства оборони за всі роки незалежності, але в нас — найбідніший військовослужбовець у порівнянні із нашими сусідами. В Україні це 2,6 тисячі доларів США витрат на одного військовослужбовця на рік, у Румунії — 8,46 тис. доларів США, в Польщі — 27,9 тис. доларів США, в Угорщині — 34,6 тис. доларів США, у Франції — 91 тисяча доларів США на рік. Це парадокс другий.
У найближчі два роки Франція скорочує свої збройні сили ще на 30 000 чоловік, ФРН — на 35 000, Польща — на 20 000, Румунія — на 30 000. Це означає, що витрати на одного військовослужбовця в цих країнах знову збільшаться. До того ж, їхні сучасні збройні сили значно менші, ніж в Україні.
Тобто сьогодні ми маємо найбільші Збройні Сили в Європі та найбіднішого військовослужбовця. До речі, сьогодні грошове утримання військовослужбовця Збройних Сил на 30% менше, ніж військовослужбовця інших збройних формувань України. Це несправедливість перша.
За 12 років незалежності Збройні Сили України закупили для себе: танків вітчизняного виробництва — жодного, літаків та вертольотів — жодного, автомобілів — 20 одиниць, ракетно-артилерійського озброєння — 17 одиниць. Підкреслюю — за 12 років. Це наступний парадокс.
Щорічно виділяється коштів на закупівлю паливно-мастильних матеріалів всього 10—14%, речового майна — 23%, на продовольче забезпечення — 60—70% від нормативних потреб сучасної української армії.
Поточне забезпечення життєдіяльності Збройних Сил здійснюється практично з «коліс». Авіаційного гасу для нормального навчання льотчиків — два відсотки від потреби. Заборгованість перед військовослужбовцями за речове майно становить бiльш нiж 600 млн. грн. Офіцери, прапорщики, військовослужбовці за контрактом до дивізії включно забезпечуються тільки польовою формою одягу. Ні одежі, ні грошей. Це несправедливість третя.
За останні п’ять років середній рівень фінансування науково-дослідних розробок не перевищував 8% від потреби. При цьому значна його частка припадає на погашення кредиторської заборгованості попередніх років. Це означає, що практично не фінансується вітчизняний ОПК, не отримує великі замовлення вітчизняна легка промисловість, практично не фінансується військова науково-дослідницька та військово-конструкторська сфери.
Сьогодні жодна із європейських країн не має стільки безквартирних військовослужбовців, як Україна (близько 47 тисяч осіб). Частина із них стоїть на квартирній черзі по десять і більше років. Це наступна несправедливість.
Сьогодні в наших Збройних Силах старших офіцерів більше, ніж молодших і більше офіцерів щодо інших військовослужбовців. Такого в Європі немає вже ніде. По кількості генералів на одну тисячу військовослужбовців ми також перші в Європі. Сьогодні випускників вищих військових навчальних закладів набагато більше, ніж їх можна розмістити у Збройних Силах за їхніми військовими спеціальностями.
Разом з тим, більше половини полковників, які є в Збройних Силах України, не мають вищої військової освіти. Велика кількість полковників перебуває на посадах підполковників, майорів і навіть капітанів. Це означає, що нормальний командирський «ріст» офіцерській молоді надійно заблокований.
Все це — стійкі прикмети деградації системи, накопичення парадоксів, приниження самих військовослужбовців. Формується образливий для більшості військових феномен — свої Збройні Сили стають джерелом небезпеки для свого суспільства. Ракетний комплекс протиповітряної оборони С-200 і винищувач СУ-27 — це першокласні машини, але трагедії із ТУ-154 над Чорним морем і в Скнилові скоїли не вони, а люди, військовослужбовці. Так само, як і Бровари, вибухи біля Артемівська чи Мелітополя. Це проблеми вишколу персоналу та дисципліни, якості командирських кадрів. Даються взнаки стан бойової технiки i кiлькiсть пального для навчань i тренувань.
За п’ять останніх років у себе вдома, в Україні, за різних обставин загинуло понад 700 військових і службовців Збройних Сил України. Це, до речі, значно менше в процентному співвідношенні на одну тисячу чоловік, ніж у цивільному житті в цілому.
За дванадцять років участі України у миротворчих місіях загинуло 30 військовослужбовців Збройних Сил України, серед них шість — у Іраку.
Збройні Сили України мають сьогодні танків більше, ніж Німеччина та Франція разом узятi. Але скільки із них завтра можна буде завести, точно не може гарантувати ніхто. У нас найбільше літаків. Артилерійських систем майже в півтора раза більше від потреби. Все це потребує великих коштiв на утримання.
У середині 2003 року, коли я був призначений міністром, дебіторська заборгованість Міністерства оборони складала 519 мільйонів гривень! Судових позовів комерційних і підприємницьких структур до Міністерства оборони було на суму бiльш нiж 170 мільйонів гривень, а судових на користь цих структур було на суму 98,77 мiльйона гривень. Кожен тиждень за рішеннями судів арештовувалось два-три основних рахунки Міністерства, блокуючи нормальну життєдіяльність Збройних Сил, не кажучи вже про підготовку миротворчих контингентів до Іраку, Сьєра-Леоне чи Ліберії. Сьогодні позовiв зменшилось на 124 мільйони гривень і за шiстьма судовими рішеннями арештовано декілька рахунків Міністерства. Це за контрактами попередніх років.
При нинішній структурі та чисельності Збройних Сил зараз неможливо структурувати річний бюджет так, щоб левова частка коштів не йшла на утримування. Найбільший за роки незалежності, бюджет-2004 дозволив виділити на розвиток тільки 8%, а 92% всіх коштів фактично іде на утримання. Інакше не можна. Це пов’язано із людьми та забезпеченням життєдіяльності Збройних Сил з їхньою нинішньою інфраструктурою та чисельністю особового складу.
Тобто, фактично акуратно забезпечується бюджет проїдання, невідворотної деградації самих Збройних Сил, від чого більше всього страждатимуть перш за все військовослужбовці та їхні сім’ї. Будь-яка найчудовіша техніка має межу своєму ресурсу. І хоч у нас зараз більше танків, ніж у будь-якій європейській країні, це ще нічого не означає з погляду безпеки. За твердженням фахівців, найновітніші протитанкові системи сьогодні на полі бою мають співвідношення 1 до 10, а то й більше. І хоч у нас сьогодні достатньо бойових літаків і МІГ-29, і СУ-27, але ресурс їхній не безкiнечний. А головне — скільки буде авіаційного гасу для тренувальних польотів льотчиків. Сьогодні це десь трохи понад 2% від потреби, на більше немає ресурсу. Щоб не було Скнилівської трагедії — беремо із непорушних запасів. Це неправильно, але іншого виходу немає.
Усі наші сусіди, зокрема Росія та Білорусь, уже декілька років тому об’єднали війська Протиповітряної оборони та Військово-повітряні сили в один вид — Повітряні сили. Він набагато ефективніший і набагато дешевший — зникають непотрібні дублюючі структури. У нас це 41 тисяча військовослужбовців і 40% економії від вартості утримання двох видів. Але ми цього не зробили. Тут ми також єдині.
Не розірвавши це коло нераціональностей і навіть абсурдів, радикально виправити ситуацію не вдасться.
Для того, щоб утримувати сьогоднішні Збройні Сили України на рівні мінімальних потреб нормативів, їхній річний бюджет мав би бути в межах 10 млрд. гривень, тобто більше в два рази від бюджету 2004 року ( 4,9 млрд. гривень). Це просто нереально. А для того, щоб почати переозброєння на сучасну бойову техніку й так звані «розумні» боєприпаси та нові системи зв’язку та розвідки, потрібно значно більше 10 млрд. гривень. Виділити такі кошти в найближчі п’ять-сім років буде неможливо.
До всього треба ще додати, що структура й система управління Збройних Сил України громіздка й малоефективна з погляду сучасних реалій. Через два роки Збройні Сили будуть чи не єдиною державною інституцією, яка не перейде на цифрові технології зв’язку й не зможе повноцінно приєднатися до загальнодержавної інформаційної системи. На переоснащення буде потрібно декілька мільярдів гривень і декілька років.
У нас понад два мільйони тонн боєприпасів, значна частина яких уже небезпечна для подальшого зберігання. Це ще одна небезпечна спадщина колишнього Радянського Союзу. Бази, склади та арсенали переповнені боєприпасами на 130—150%. Системи забезпечення вибухо-пожежобезпеки за десятиліття розвалилися й повністю деградували. Близько 70% боєприпасів десятиліттями перебували під відкритим небом, їхня тара згнила, вони заросли травою й чагарником. До речі, у 2003 році на складах боєприпасів вирубано 2360 гектарів чагарнику, але це тільки частина. Щоб їх безпечно зберігати й тільки почати утилізувати, необхідні сотні мільйонів гривень щорічно.
Хронічне недофінансування заходів із забезпечення вибухо- пожежобезпеки баз і складів протягом десяти років призвело до розхлябаності й безпечності частини особового складу, звикання до порушень правил пожежної безпеки, пошуку небюджетних джерел фінансування для вирішення хоч найгостріших проблем. А це в свою чергу створювало умови для різних зловживань... Керівним структурам Генерального штабу та Міністерства оборони протягом багатьох років було не до складів та арсеналів. Коштів усе одно майже не виділялось. Та й поки що не вибухало... І чи не є парадоксом, коли на потреби вибухо-пожежобезпеки складів у 2003 році в Державному бюджеті було виділено 4,6 млн. гривень, а на ліквідацію наслідків вибуху бази під Артемівськом із резервного фонду Кабінету Міністрів зразу ж було виділено 10 млн. гривень? Це при тому, що щорічна потреба на вирішення цієї проблеми згідно Державної програми, прийнятої ще в 1995 році, була визначена як 45 мільйонів гривень протягом 15- ти років.
Усе це — тільки стислий виклад деяких головних проблем сучасних Збройних Сил України. Вище викладені обставини породжують багато негативних явищ в українському війську — ріст правопорушень та злочинності, загибелі військовослужбовців. Коли молодий офіцер приходить у війська та знає, що попереду нього майже 47 тисяч безквартирних його колег, які стоять на черзі по десять і більше років, і він не знає, коли отримає повсякденну військову форму, а про парадну вже й думати нічого, то оптимізму це йому не додає.
Але незважаючи на всі ці важкі проблеми, у Збройних Силах України сьогодні служать тисячі й тисячі прекрасних офіцерів, командирів, цивільних службовців. Вони чесно й добросовісно несуть службу, зокрема й за межами України в миротворчих контингентах. Дуже добре заявляє про себе офіцерська молодь. Треба зробити все, щоб створити молодому українському офіцерству всі умови для швидкої самореалізації. Для цього потрiбно приймати й непопулярнi рішення.
Вихід із небезпечної ситуації один — докорінна зміна структури й чисельності Збройних Сил, що в свою чергу дасть можливість перейти від бюджету проїдання та деградації до бюджету розвитку Збройних Сил. Іншого шляху немає.
Ми підійшли до критичної межі. Потрібна радикальна реформа Збройних Сил. Метод поступових змін уже непридатний. Його час втрачений. Стовiдсоткове фiнансування бюджету 2004 та 2005 рокiв проблему не вирiшить.
План такої реформи розроблений досконально. Все обраховано за участі незалежних експертів. Це великі складні документи, більшість яких схвалено урядом. А найважливіші прийняті Радою національної безпеки та оборони та введені в дію указами Президента України. Ключовим питанням являється соціальний захист військовослужбовців, які звільнятимуться. Проект закону, який має розглядатися Верховною Радою найближчими днями, передбачає максимум соціальних гарантій таким військовослужбовцям. Це зроблено вперше.
Окрім досить солідних фінансів, передбачені загальнодержавні заходи з перенавчання та працевлаштування військовослужбовців, вирішення житлової проблеми.
На жаль, навколо військової реформи розгорнута гостра політична боротьба, даються взнаки майбутні президентські вибори. Є й чимало просто примітивних спекуляцій.
Безумовно, радикальна реформа, а по сутi — глибока i якiсна реконструкцiя Збройних Сил — це болючий процес. Це хірургія, але поки що із анестезією.
Але якщо все залишиться, як є сьогодні, то буде важка й небезпечна хвороба, але вже без анестезії. Безумовно, така реформа має стати загальнодержавною проблемою. Самі Збройні Сили, саме Міністерство оборони із нею ніколи не справляться.
Можна й нічого не робити, іти за течією — куди винесе. Всі противники військової реформи будуть «задоволені». Можна вивезти впливових керівників та народних депутатів, а то й журналістів на полігон, одягти в польову військову форму, постріляти, розважитись. Всі будуть «хеппі». Можна потім запропонувати провести парад з участю великої кількості важкої бойової техніки та літаків, з’ївши пальне на півроку наперед. Народ буде задоволений, тому що він дійсно хоче бачити свою армію могутньою та красивою. Єдине, що цей самий народ ніяк не може зрозуміти — чому ця могутня й красива армія протягом останніх трьох-чотирьох років сотворила такі страшні надзвичайні події з численними людськими жертвами, яких не було за попередні десятиліття. Може, й не хотілося б знати гірку правду про свої Збройні Сили, це так дисонує із уявленнями попередніх десятиліть. Але треба точно знати, що буде далі із Збройними Силами України, якщо залишати все так, як є.
