Не існує жодних сумнівів, що доля Угоди про асоціацію Україна — ЄС не буде вирішеною до останньої хвилини. До останнього моменту для спостерігачів у Брюсселі не буде також ясною позиція уряду в Києві. Політичний трилер під назвою «Україна» буде тривати і далі. Все почалося з місцевих виборів у листопаді 2010 року, які не були проведені відповідно до всіх стандартів, потім з’явилася справа Юлії Тимошенко, в той же час Європейський парламент прийняв дві резолюції з критикою влади в Києві.
Напруження досягло свого апогею, коли під час виступу міністра закордонних справ Костянтина Грищенка на засіданні комітету в закордонних справах Європейського парламенту учасники зустрічі дізналися про те, що Юлію Тимошенко було засуджено судом у Києві до 7 років позбавлення волі і великого штрафу. Члени Європейського парламенту в Брюсселі закликали до успішного завершення переговорів щодо поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі та Угоди про асоціацію, тому що було ясно, що це єдиний шанс, щоб передчасно не зів’яли не тільки відносини з Україною, але і доля «Східного партнерства». Також було зрозуміло, що Україна повинна виконати необхідні вимоги після підписання угоди в процесі ратифікації парламентами країн-членів ЄС та Європейського парламенту.
Попри перенесення візиту президента Віктора Януковича до Брюсселя, відносини між ЄС і Україною на певний час повернулися до нормальних. Але, як у будь-якому хорошому трилері, тільки щоб заспокоїти глядача лише на хвилину, щоб налякати його ще раз по-справжньому. Виявилося, що українська сторона почала вимагати включення в політичні перспективи членства в Угоді про асоціацію. Момент подачі такої заяви був поганим, бо на той час почалося «закручування гайок» у справі Тимошенко. Крім того, українські учасники переговорів не брали до уваги те, що така вимога зараз, коли відносини між ЄС і Україною, м’яко кажучи, є не зовсім добрими, не покращує справи. Тим більше, що деякі коментатори бачать у цій малореалістичній вимозі намагання влади в Києві, зрештою, пояснити громадянам України, чому не вдалося парафувати цей документ.
Парафування угоди має відбутися на саміті ЄС — Україна в Києві в грудні цього року. Ця подія під час польського головування мала б стати прелюдією до підписання, яке може відбутися тільки після перекладу всіх документів (а це більше тисячі сторінок) на всі 23 мови ЄС. Проблема в тому, що майбутнє парафування може зіткнутися з серйозними проблемами. Ні для кого не секрет, що деякі держави-члени ЄС хочуть заблокувати навіть парафування угоди до з’ясування справи Тимошенко. Німецьке міністерство закордонних справ устами державного міністра Корнелії Піпер зазначило, що Німеччина, незважаючи на те, що підтримує Угоду про асоціацію з Україною, може відмовитися підписати її в разі порушення прав людини в Україні. Це перший офіційний чітко висловлений сигнал з боку найбільш впливового члена ЄС.
Навіть якщо польська дипломатія чи особисто польський прем’єр-міністр і президент намагаються досягти порозуміння на засадах «спочатку парафуємо, а потім повертаємося до обговорення складних питань», то все частіше чутно про проблеми, які треба вирішувати, за що формально відповідають автори документа. Дійсно, навіть за умови підготовки документа англійською та українською для саміту в Києві, саміт на даний момент є проблематичним. Якщо це вдасться, то залишається спільна декларація України — ЄС про те, що переговори щодо угоди закінчилися і вона чекає підписання. Проте це буде означати набагато менше, ніж можна було б досягти без постійної турбулентності у відносинах між Україною та ЄС.
Комітет парламентського співробітництва Україна — ЄС зі співголовою Борисом Тарасюком неодноразово у своїх документах відзначав, що перспектива членства для України ґрунтується на відомій статті 49 Договору про Європейський Союз. Крім того, у своїх резолюціях європейську перспективу для України підтвердив Європейський парламент. Тезу з подібним змістом підтвердили федеральний канцлер Ангела Меркель разом із президентом Польщі Качинським на вищому рівні в Mettlach у 2006 році. Запис перспективи членства для України у дану угоду, як цього домагається Київ, був би досягненням, але заради цього не варто класти на жертовний вівтар Угоду про асоціацію та про вільну торгівлю. Просте підписання Угоди про асоціацію буде насправді «поступовою інтеграцією». Україна, відповідно до показників, які були чітко визначені Європейською комісією на саміті Східного партнерства в Варшаві, наближається до ЄС. А коли буде введено в дію Угоду про спрощення візового режиму (на тому самому саміті було вилучено слова «довгострокова перспектива»), українці зможуть вільно подорожувати до країн ЄС. І ось тоді влада в Києві, маючи суттєві переваги у своїх руках, повинна звертатися до Ради ЄС щодо членства в Європейському Союзі.
В одній з останніх програм Савіка Шустера колишній міністр закордонних справ України Петро Порошенко сказав про ключову річ: це президент Янукович і його команда вирішують, чи дозволити Україні входити до Європейського Союґзу через парадні двері. І друзі України в Брюсселі, затамувавши подих, стежать за тим, чи не зверне вбік український потяг на шляху до мети в останній момент.
