Прем’єр Віктор Ющенко домагається зміни чергового міністра палива й енергетики, держпідприємство «Енергоринок» продовжує безглузду війну з енергопостачальниками, а кредитори тим часом можуть скористатися шансом і влаштувати тіньову приватизацію енергокомпаній...
Пригадується, як у липні минулого року прем’єр Віктор Ющенко та Юлія Тимошенко представляли в Міністерстві палива й енергетики нового міністра Сергія Єрмилова. «Я впевнений, що «міністр Єрмилов» виконає завдання... Прийміть Сергія Федоровича так, щоб прийом видався йому поверненням у рідні пенати», — підтримував Ющенко свіжоспеченого міністра перед співробітниками енергетичного відомства.
Роблячи гідну протекцію позитивному Єрмилову, прем’єр відгукнувся негативно про його попередника Сергія Тулуба. За його словами, «керівництво Кабінету Міністрів відчувало розчарування під час роботи з Міністерством палива й енергетики на чолі із Сергієм Тулубом протягом чотирьох місяців. Як засвідчило майбутнє, «керівництво Кабінету Міністрів» відчувало пізніше не менше розчарування і під час роботи з міністерством, коли його очолив Сергій Єрмилов. Фінальним акордом розчарування стало прохання прем’єра про відставку чергового міністра палива й енергетики минулого тижня. У своєму коментарі журналістам Ющенко зауважив брак у С.Єрмилова необхідних для міністра палива й енергетики професійних якостей. Коментар виглядав дивно. З нього випливало, що прем’єр Ющенко в липні минулого року впевнено поручився за «міністра Єрмилова», не знаючи його професійних якостей.
Навряд чи мають значення припущення, якими мотивами або чиїми доводами керувався Ющенко, активно відстоюючи нового керівника енергетичного відомства Єрмилова того липневого вечора. Так само як і припущення щодо мотивів прохання про відставку Єрмилова минулого тижня.
Ці мотиви відомі, ймовірно, одному тільки прем’єру, оскільки смішно вести мову про наявність вищого професійного рівня порівняно з Єрмиловим у Івана Плачкова, якого в Кабміні готують на роль наступного міністра.
Суть не в цьому. Сьогодні будь-який менеджер у дієздатній комерційній структурі знає: робота починається з визначення мети, постановки завдань і підбору виконавців для їх вирішення.
Кадрова чехарда і брак чітких критеріїв у підборі виконавців свідчать про те, що немає кадрової політики, немає чітких цілей та правильно поставлених завдань, а значить, можна вести мову про те, що немає стратегії. Однак без стратегії ніяка фірма на ринку довго не протримається. Без стратегії будь-який уряд буде приречений.
МІРА ЗАБУДЬКУВАТОСТІ
Те, що немає урядової стратегії в енергетиці, породжує хаотичні та однобічні дії державних менеджерів. Замість комплексного аналізу проблем галузі — розвішування ярликів, замість пошуку взаємоприйнятних економічних рішень — конфронтація з учасниками енергоринку. Рівень сьогоднішньої «енергетичної політики» в державі наочно ілюструє лист директора держпідприємства «Енергоринок» (підпорядкованого Кабміну) Юрія Продана до віце-прем’єра з пи тань промислов ої політики Олега Дубини від 14 січня.
Ю. Продан звертає увагу першо го віце-прем’єра на нібито необгрунтоване завищення Нацкомісією регулювання електроенергетики (НКРЕ) частки перерахування енергопостачальним компаніям грошей з їхніх розподільних рахунків.
Цікаво, що подібна інформація промайнула раніше у висловлюванні прем’єр-міністра Ющенка як аргумент на користь звільнення голови Нацкомісії регулювання електроенергетики Олександра Гридасова.
Складається враження, що керівники уряду і ДП «Енергоринок» лише в лютому дізналися про те, про що вже неодноразово повідомляли ЗМІ із грудня минулого року. Умисно чи ні, але директор «Енергоринку» Ю.Продан у згаданому листі до керівництва «забув» про низку істотних подій та явищ, без яких віце-прем’єр навряд чи матиме достатнє уявлення про нюанс утворення тарифів на послуги енергопостачальників. Керівник «Енергоринку» «забув» повідомити, наприклад, про те, що із грудня минулого року НКРЕ поетапно підвищує тарифи на передачу і постачання електроенергії всім українським енергопостачальним компаніям. Що підвищенням тарифів на передачу і постачання електроенергії пояснюється збільшення частки обленерго коштів, які перераховуються з розподільних рахунків. Що розмір тарифів, які діяли 2000 р. за послуги з передачі та постачання споживачам електроенергії, зумовив збиткову роботу більшості із 27 українських обленерго, багатомісячну заборгованість із зарплати «електрикам», а також брак будь-яких коштів на ремонт електромереж. Що розмір нині чинних тарифів далеко не дотягує до «чарівної цифри» в 0,8 цента за 1 кВт-год., яка вимагалася «стратегічними інвесторами» до 1 лютого цього року. Що потенційні покупці українських обленерго в особі зарубіжних енергетичних компаній вважають за необхідне встановлення тарифу на передачу електроенергії в Україні не менше як 1,5 цента за 1 кВт-год.
Середньостатистична частка коштів, які одержують українські обленерго, становить майже 20% од вартості електроенергії, яка реалізується споживачам у той час, як у світовій практиці ця цифра досягає 40—50%. Що 2000 р. загальні втрати електроенергії в мережах обленерго збільшилися із 17,72% до 18,56% транспортованої електрики, коли світові норми — 5—6%. Обсяг електроенергії, яка втрачається в проводах, еквівалентний добрій половині обсягу електроенергії, виробленої електростанціями 2000 р. на «ітерівському» газі. Що плачевний технічний стан електропередавальної інфраструктури, зрештою, наочно продемонструвала стихія в кінці листопада минулого року.
Залишається сподіватися, що Олег Дубина згодом осягне складність енергетичних проблем, увівши в дію гідних фахівців, які озброять його аналітикою.
СТИЛЬ РОБОТИ — СТАТИСТИКА
Чи повинен був Ю.Продан розповідати про «забуті» ним важливі речі керівникові промисловості і паливно-енергетичного комплексу країни?
Керівництво ДП «Енергоринок», що є оптовим торгівцем електроенергією, вперто зводить власну роль до ролі статиста-реєстратора фінансових потоків у галузі. Із часів «господарювання» в ПЕК Юлії Тимошенко підпорядкований Кабміну «Енергоринок» справно повідомляв начальству про те, скільки грошей і яке обленерго перерахувало на загальний розподільний рахунок. Тих, котрі перерахували грошей менше, передбачалося справно карати погрозами запровадження зовнішнього управління, судовими позовами, банкрутствами і штрафами.
Про причини того, що не було 100-відсоткової грошової оплати електроенергії, ні в Кабміні, ні в «Енергоринку», здавалося, особливо не задумувалися, як і про ефективність покарань, які застосовувалися. Брак у бюджет коштів на оплату енергоносіїв, комерційні втрати електроенергії в мережах, практична неможливість відключення від електроенергії ряду неплатників, брак у більшості обленерго технічних та фінансових ресурсів для ефективного енергозбуту — до уваги не бралися.
Юлії Володимирівні у «великій енергетичній війні» було не до дрібниць.
Схоже, подібний стиль роботи держпідприємства «Енергоринок» зберігся і донині. Статистичне зведення, визначення «неуспішних» і покарання винних — ось, мабуть, повний арсенал дій «розпорядника коштів оптового ринку». Дивує також свавільне трактування чиновниками з «Енергоринку» чинного порядку розподілу коштів енергоринку, який визначається Законом про електроенергетику.
У тому ж листі Ю.Продана до О.Дубини мовиться буквально таке: «Крім того, НКРЕ використовується практика, коли, крім визначеного відсотка, додатково перераховуються кошти як компенсація за «недоперераховані» енергопостачальним компаніям кошти під час проведення розрахунків за окремими постановами Кабінету Міністрів».
Як відомо, розрахунки «за окремими постановами Кабінету Міністрів» являють собою не що інше, як банківські взаємозаліки за електроенергію, що широко використовувалося за віце-прем’єрства Юлії Тимошенко. Особливо активно Ю.Тимошенко ініціювала взаємозаліки із другої половини минулого року під час гонитви за зростанням показників розрахунків за електроенергію. Частка банківських взаємозаліків перевищувала при цьому в окремі місяці 50% оплачуваної електрики.
Енергопостачальні компанії під час здійснювання взаємозаліків не одержували належних їм коштів із розподільних рахунків, що суперечило узаконеному алгоритму розподілу коштів. Для того, щоб якось компенсувати обленерго недоодержані 2000 р. десятки мільйонів гривень, НКРЕ запровадило щомісяця додаткові відрахування обленерго з рахунку енергоринку згідно із Законом про електроенергетику.
Цілком виправдана і законна практика не влаштовує директора ДП «Енергоринок», звиклого під началом Юлії Володимирівни домагатися збільшення грошових надходжень на рахунок енергоринку будь- якою ціною. Аргумент використовується простий: обленерго раніше не перераховували всі гроші за електроенергію на рахунок енергоринку, тому й повертати їм недоодержані 2000 р. через взаємозаліки кошти не обов’язково.
Залишається питання, чи може керівник ДП «Енергоринок» використовувати політику подвійних правових стандартів і зводити свої функції на енергоринку виключно до розмахування батогом?
Тим часом Статут держпідприємства «Енергоринок», закріплений Постановою уряду № 922 від 5 червня, передбачав ширший діапазон роботи державного монополіста.
З моменту набуття незалежного юридичного статусу «Енергоринок» був задуманий, окрім усього іншого, як основний організатор роботи оптового ринку електроенергії, як науково-дослідний, консультаційний, аналітичний центр. Для цього «Енергоринок» наділили відповідним фінансуванням із боку учасників енергоринку, а його співробітників — високою зарплатою, що вдвічі перевищує середньогалузевий рівень.
МАГОМЕТ ІДЕ ДО ГОРИ
Створення реального аналітичного центру дуже б не завадило українській енергетиці в її сьогоднішньому глухому куті, що загрожує енергетичним колапсом. Затягуючи нескінченно процес приватизації енергетичних підприємств на тлі стрімкого зростання боргів енергокомпаній, держава підготувала грунт для тіньової і неконтрольованої приватизації енергетики. Наслідки такої приватизації можуть мати абсолютно непередбачуваний характер.
Доки керівники «Енергоринку» разом з юристами вибирали запобіжні заходи щодо учасників енергоринку в особі енергопостачальників, з’ясувалося, що застосовувати ці заходи скоро буде ні до кого. Обплутані мільярдними боргами та десятками позовів із боку кредиторів, з-поміж них і самого «Енергоринку», енергогенеруючі й енергопостачальні компанії опинилися перед загрозою практичного зникнення.
Майже непоміченим для громадськості залишився факт продажу 2000 р. на аукціоні найкращої частини електричних мереж компанії «Донецькобленерго».
Нині ВАТ справно виплачує орендну плату за використання вже чужих мереж, продовжуючи нарощувати «кредиторку» і чекаючи подальших аукціонів. Прецедент «Донецькобленерго» став привабливим для повторення. Минулого тижня державні виконавці майже завершили опис електростанцій енергогенеруючої компанії ВАТ «Донбасенерго» згідно з рішенням Вищого арбітражного суду України (ВАСУ) за позовом «Торгового дому «Газ України».
Можна поспівчувати голові правління ВАТ «Донбасенерго» Ігореві Смирнову, який почав шукати розради та захисту у своїх колег на засіданні Ради енергоринку 13 лютого. Виступ Смирнова нагадував плач умираючого на острові прокажених, а керівники, що були присутніми на засіданні енергокомпаній, лише співчутливо і приречено розводили руками. Зайвих грошей в енергоринку для погашення боргу «Донбасенерго» перед «Торговим домом» немає, а якби й були, то Смирнову вони навряд чи допоможуть. Бо в черзі за «Торговим домом» стоїть безліч інших кредиторів, починаючи від Держрезерву, «Енергетики і палива України», облавтодору і закінчуючи безліччю дрібних кредиторів в особі комерційних структур.
Не набагато ліпше становище й інших генеруючих компаній, аукціонний продаж майна яких залишається питанням часу.
Крім теплової генерації, здійснюється процедура банкрутства і гідроенергогенеруючої компанії «Дністергідроенерго». Подано перші позови кредиторів на «Дніпрогідроенерго». «НАЕК Енергоатом» розраховується за судовим позовом «Запоріжабразиву», контрольний пакет акцій якого належить відомому «Бринкфорду».
Зростає кількість позовів, ширяться ряди кредиторів, нарощується багатомільярдна заборгованість енергокомпаній, дедалі ближча перспектива аукціонних розпродажів української енергетики. Становище ускладнюється тим, що навіть у разі цілковитого погашення енергопостачальниками боргів за електроенергію, генкомпанії збережуть негативну дельту кількох мільярдів боргів. На початок року заборгованість енергопостачальників за електроенергію перед «Енергоринком» становила 9,8 млрд. грн., заборгованість «Енергоринку» перед генеруючими компаніями — 11,3 млрд. грн., у той час як борг самих генкомпаній перед кредиторами перевищив 17 млрд. грн.
Здавалося б, уряд напередодні хаотичного розпродажу енергетичних об’єктів має мобілізувати інтелектуальні сили для протидії процесові, що не контролюється. Треба провести чимскорішу інвентаризацію боргів енергокомпаній, реструктуризувати те, що піддається реструктуризації, щось списати і почати переговори з інвесторами про умови чимскорішого продажу енергооб’єктів на відкритих конкурсах.
Урядові вдалося реструктуризувати борги чотирьох із шести виставлених на конкурс обленерго, замкнувши ланцюжок боргів через генеруючі компанії на Держрезерв. Однак не треба забувати, що заборгованість генерації перед Держрезервом становить 2,2 млрд. грн., тоді як загальна заборгованість обленерго перед енергоринком — 9,8 млрд. грн. Тим більше, що уряд планує виставити на продаж до кінця року всі українські енергопостачальні компанії, а без розв’язання проблеми їхніх боргів приватизація навряд чи стане можливою.
Що ж робить ДП «Енергоринок» у ситуації, яка склалася? «Енергоринок» запускає по другому колу хвилю судових позовів і процедур банкрутства на енергопостачальні компанії, затягуючи вже і без того практично нерозв’язний вузол судово- боргових проблем.
Саме з вини «Енергоринку», який не забезпечив відстрочку виконання рішення Арбітражного суду щодо ВАТ «Херсонобленерго», виявилася практично неможливою та безглуздою реструктуризація боргів цієї компанії. А значить, малоймовірна і перспектива її продажу на аукціоні.
Висновків «Енергоринок» iз уроку, схоже, не зробив. Держпідприємство продовжує займатися «своєю» справою, рапортуючи вищим інституціям про виконану роботу. Українська енергетика застигла в очікуванні хворобливого поділу на найдрібніші шматочки, з усіма наслідками, які звідси випливають. Не виключено, що найближчим часом з’явиться окремий господар не тільки в кожної електростанції. Можлива поява одразу кількох господарів в одного, окремо взятого енергоблоку.
Хтось буде володіти трубою, хтось засувкою казана, хтось лопаткою від турбіни. Імовірно, що новим господарям доведеться болісно довго з’ясовувати між собою, хто кому і скільки винен орендної плати і за користування якої саме деталі казана чи турбогенератора. Турбогенератор на час завершення суперечки може зупинитися.
А що ж керівництво Кабінету Міністрів, куди дивиться воно? Керівництво Кабінету Міністрів підшукує чергову кандидатуру нового міністра палива й енергетики, у якому відчує розчарування протягом декількох місяців спільної роботи...
ДО РЕЧІ
Екс-прем’єр-міністр України, лідер Народно-демократичної партії Валерій Пустовойтенко вважає, що 2000 рік був «провальним в енергетичному плані», оскільки в цьому році в Україні знизилися видобутки вугілля на 4,3 млн. тонн, об’єм транзиту російського газу через українську територію — на 12 млрд. куб. м., видобуток нафти в Україні — на 17%, об’єми переробки нафти на українських НПЗ — на 40%, повiдомляє Iнтрфакс-Україна.
