Вибори в Ізраїлі ознаменували перемогу центризму та національної злагоди. Це ключ не лише до розуміння підрахунку голосів, а й до громадської думки Ізраїлю, наступного уряду та його політики.
З досвіду, у більшості ізраїльтян сформувався світогляд, що поєднує традиційне лівостороннє й правостороннє мислення. З одного боку, вони хочуть отримати всеосяжне політичне рішення з палестинцями, що базується на створенні палестинської держави в обмін на дійсний тривалий мир. З другого боку, вони розуміють, що в Палестині немає достатньо сильного або помірного лідерства, яке б могло це забезпечити.
Як праві, так і ліві припустилися помилок. Ліві робили великі поступки й були готові йти на великий ризик заради миру. Проте немає надійного способу досягнення угоди з такими радикальними силами, як Іран, Сирія, ХАМАС та Хізбалла, що прагнуть руйнування Ізраїлю. Палестинська адміністрація не така радикальна, однак її лідерство слабке, не контролює Сектору Газа, й вона все ще наповнена безкомпромісними елементами.
Цей підхід також втратив довіру внаслідок підйому ХАМАСу та його рішучості вести постійну війну з Ізраїлем; збільшення впливу Ірану та програми з ядерної зброї; а також високого — навіть зростаючого — рівня ненависті до Ізраїлю в арабському й мусульманському світі. Крім того, Ізраїль не отримує заохочення від іншого світу за поступки й взяття на себе ризику. Насправді, чим більше віддає Ізраїль, тим більше лихослів’я й ворожості він відчуває в багатьох секторах.
У той же час, мантра правосторонніх — перемога — не змогла запропонувати надійного способу заміщення іранського й сирійського урядів або руйнування ХАМАСу і Хізбалли. Немає ілюзій або бажання постійно триматися за захоплені території або будувати єврейські поселення. По суті, Ізраїль не має міжнародної підтримки по жодному з цих питань.
У напружених умовах сьогоднішнього дня стало зрозуміло, що Ізраїль перебуває в затяжному перехідному періоді, в якому не працюють старі ідеї й потрібен новий підхід. Партія міністра закордонних справ Ципі Лівні «Кадима», партія опозиційного лідера Беньяміна Нетаньяху «Лікуд», а також партія «Лейбор» міністра оборони Ехуда Барака потрапляють — тільки як другорядні — в рамки центристського консенсусу, який також відображає популярний національний консенсус.
Таким чином, незалежно від того, хто стане прем’єр-міністром, наступний уряд не спрямовуватиме своїх зусиль на реальні поступки палестинцям в обмін на двостороннє рішення доти, доки в результаті не буде зупинено конфлікт і встановлено тривалий, стабільний мир. Не багато людей вірять у те, що палестинська адміністрація й головний суперник ХАМАСу — Фатх — схочуть або будуть спроможні укласти таку угоду на десятиліття. Це ж стосується й Сирії.
У результаті будь-які реальні зміни, що впливають на статус Єрусалима, Голанських висот або Західного берега стоять дуже далеко. Крім того, з ХАМАСом не може бути укладено жодних угод. Однак, оскільки ХАМАС не може просто зникнути, як і Хізбалла, ключовим питанням стає захист Ізраїлю і його громадян в умовах нормального перебігу життя. Також це означає, що в певний момент має бути прийняте велике рішення щодо завдання удару по ядерних об’єктах Ірану.
Унаслідок цього національного консенсусу, прийнятого партіями «Лейбор», «Лікуд» і «Кадима» нарівні з багатьма іншими, наступний уряд найімовірніше буде урядом національної єдності, що складається з цього тріо. Загальні напрямки його політики вже зрозумілі:
Головні відмінності між провідними партіями Ізраїлю швидше туманні, ніж реальні, й головним чином стосуються ступеня поступок і вимог. Навіть у цих умовах Нітаньяху не починатиме кампанію з будівництва поселень, а Лівні не збирається залишати східний Єрусалим.
Найважливіше рішення, яке, ймовірно, слід буде прийняти новому уряду Ізраїлю, коли настане час, стосуватиметься того, чи потребуватиме добробут країни або навіть виживання рішучих дій проти ядерних об’єктів Ірану. Залишається незрозумілим, яким буде обраний шлях, однак буде набагато краще, якщо широка коаліція нестиме відповідальність за прийняття таких важливих, швидше навіть життєво важливих, рішень.
Баррі РУБІН — директор Центру глобальних досліджень у сфері міжнародних відносин (GLORIA) і редактор журналу «Близькосхідний огляд міжнародних відносин»; його останні книжки — «Ізраїльсько-арабський читач», «Правда про Сирію» та «Довгий шлях до свободи: арабська боротьба за демократію на Близькому Сході».
