Найщиріше місце в Києві — це майдан Незалежності. Просто він весь час змінюється. Як людина. Як колись казав Лобановський — принципам не зраджують, їх із часом змінюють. На противагу Європі — там незмінні площі, що виглядають і називаються так само, як і півтисячоліття тому.
Майдан, якщо ж не змінюватиме свою назву і образ кілька поколінь, — загине, як будь-який постмодерніст. Він заслужив на революцію, оскільки віками над ним знущались, змінюючи його вигляд на бажання панівної сили, і нарешті він вибухнув як чайник, що набрав пари.
У Хрещатій долині з Лядськими воротами, а пізніше на пустирі Козине болото постала Хрещатицька площа з ринком та народними гуляннями. В кінці XIX століття це уже була Думська площа з будинком міської Думи. Більшовики довго добирали назву площі — Радянська, імені Калініна, поки не зупинились на найменні — площа Жовтневої революції. Будинки-близнюки були заліплені велетенськими портретами трьох літніх і злих дядьків. Навпроти, як у дзеркалі, уже в граніті, викарбовано таких же непривабливих військових осіб у бушлатах із зірками — героїв Жовтневої революції. Після останнього перейменування площі на майдан Незалежності знову відбулася зміна його іміджу: знівечений граніт знесли, встановили даму на такому каблуці, про який і не мріють паризькі модниці, кілька парників та торгових рядів, фонтан та низку різних за стилем скульптурних композицій. І після цього, ви думаєте, Майдан не міг не збунтуватися?
Насправді ж у своєму нинішньому вигляді Майдан якнайкраще придатний до масових протестів. Він великий, як Республіканський стадіон, а поруч широченний, як Дніпро, Хрещатик. Майдан не створений для барикад — занадто багато місця, але Махатма Ганді оцінив би його масштаби для своїх мирних протестів. У Європі таких майданчиків для такого перформансу нема, хіба, може, Єлисейські поля у Парижі, а так — площа Нельсона у Лондоні, однак там даблдекери з трудом розвертаються, у Римі — вулиці такі вузенькі, що і прапором як слід не розмахнеш, Тайм Сквер у Нью-Йорку — тіснотище, підходять московські площі, але хто на них вийде? Є ще велика і потужна площа Тяньанминь у Пекіні, але на ній із загрозою для здоров'я їздять танки.
Велелюдний Майдан — найкраще видовище для телевізійників. Так само масштабно, як і бої в Фалуджі, але без небезпеки, сильно і влучно. Насправді, у світі залишилася єдина зброя масового знищення — телебачення, нею треба лише вміти користуватися. Цього так і не зрозуміли Саддам Хусейн і Володимир Путін. Перший не мав цієї зброї взагалі, інший — не зрозумів її суті. І обидва програли. Революцію виграв не Ющенко і Ко, а Рейтер, Сі-Ен-Ен та Бі-Бі-Сі та сотні тисяч українців, які стали їхніми солдатами. Раніше українці вміли добре воювати, але були поганими дипломатами, потім гарно домовлялися, але не могли згуртуватися до битви. Під час помаранчевої революції Україну врятувала не армія, а фірма «Соні» та її вироби — телевізори, телекамери, супутникова апаратура.
А ще українці гарно співають. Це те, що їх гуртує і змушує стояти на морозі. Колишня опозиція виграла вибори, коли здобула у мера Омельченка сцену на Майдані за добу до другого туру. Змерзлий Скрипка, який зірвав голос і не потрапляв на клавіші баяна,— не менший герой, ніж учасники засідання Верховного Суду.
Помаранчеві змерзлі українці з піснею на вустах вперше у своїй історії змінили світову моду, зокрема і на революції, списавши в архів Че Гевару. Майдан став першою потужною революцією XXI століття, яке мало стати найстабільнішим за останні віки, а розпочалося колоніальними війнами і однією з найстильніших революцій у новітній історії.
Це лише означає, що у нинішньому вигляді Майдану залишатися недовго.
