Сьогодні гостем рубрики «Наша країна очима іноземців» є глава представництва BNP Paribas в Україні, президент Асоціації французьких підприємців в Україні Домінік МЕНЮ. Ми запропонували йому, як і всім послам іноземних держав, представлених в Україні, іноземним політикам і експертам, дати відповідь на такі два запитання:
1.Якою ви побачили або відкрили для себе Україну? Що з побаченого вразило вас найбільше?
2. Назвіть, будь ласка, три причини (умовно), аби полюбити Україну?
1. Моє перше враження про Україну? Коли я приїхав до Києва в складі групи 1984 р. після Москви й Ленінграда, моє перше враження було - які гарні каштани вздовж Хрещатика, і взагалі, яке зелене місто, й, звісно, заворожливий краєвид Дніпра, що відкривається з Арки.
Порівнюючи Україну в момент отримання незалежності й тепер, можна сказати, що багато чого змінилося, але за фасадом, на щастя, українці залишилися майже такими самими. Авжеж, шлях розвитку ринкової економіки дався їм важко. 1992 р. у місті, пам'ятаю, був лише один «іноземний» ресторан - «Аполло» в Пасажі на Хрещатику. А місто було симпатичним, але похмурим, без вогнів. Якщо ми повернемося в минуле, то можемо розділити новітню українську історію на три періоди:
1990-1995 рр. - падіння в прірву зі швидкістю 15 % ВВП на рік. За радянських часів центральна московська влада тримала Україну під суворим контролем, а її економіка була тісно пов'язана з важкою промисловістю (класу А), такою, як металургія або військова промисловість (ВПК). Для української економіки це означало нерозривний зв'язок з економікою всього Радянського Союзу й тяжку залежність від неї. Це - одне з пояснень падіння ВВП.
1996-2001 рр. - період стабілізації; НБУ припинив кредитувати уряд; запровадження гривні, яке допомогло стабілізувати економіку; але, з другого боку, дорогий іноземний капітал і незначна приватизація. Це закінчилося, коли після російської кризи російський капітал покинув країну, так само як і західні гроші, іноземний борг було реструктуризовано, гривня різко девальвувала, й держава була змушена розпочати приватизацію!
2002-2007 рр. - злетіли ціни на метал, і Україна вперше після 1914 року змогла експортувати зерно; було досягнуто позитивного балансу зовнішньої торгівлі, коли експорт перевищив імпорт.
2004 року Європейський Союз впритул наблизився до кордонів України, яка Євробаченням і помаранчевою революцією привернула увагу всього світу, тоді як Росія почала сприйматися як країна, що повертається до агресії й чинить протидію іноземним інвестиціям.
Уже за декілька місяців в Україні, першій з країн колишнього СРСР (виключаючи Прибалтику), банківська система буде на 50 % у руках іноземних банків. Це означає, що країні треба продовжувати впроваджувати міжнародні правила. Оскільки країні не вистачає нафти й газу, а видобуток вугілля надто дорогий, для розвитку Україні необхідні іноземні інвестиції!
Проте я вірю, що Україна продовжуватиме (питання в темпах) вдосконалювати законодавство й регулювання для залучення цих інвестицій. А для цього потрібні дві невідкладні речі.
Закон про валютне регулювання від 1993 року потребує негайного перегляду, щоб досягти більшої гнучкості й обмежити ризики валютних операцій.
Скасування багатьох абсурдних радянських регламентацій і їхня заміна сучасними західними нормами у багатьох аспектах сьогоднішнього життя! Усі ці зміни потребують 10, 15 або 20 років, але цей шлях пройшло багато країн.
Подивіться, як багато українських компаній користуються перевагами іноземних фондових бірж для продажу своїх акцій, при цьому вони зобов'язані публікувати інформацію про себе, і це добре, оскільки в сучасному світі реальний бізнес стає дедалі прозорішим.
Три причини любити Україну? По- перше, кожна країна має, звісно, свої переваги. В України це:
1. Щедра природа з багатою рослинністю, фруктові сади навколо кожної хати в селі; ліси, водойми й ниви майже всюди тішать око, а люди з любов'ю прикрашають свої помешкання й стежать за їхньою чистотою.
2. Доброта українського народу, щира гостинність, цікавість до іноземців і готовність дізнаватися й обговорювати без упереджень.
3. Більшість людей, не лише французів, звісно, додадуть вроду українських жінок, як чоловік я не можу судити про чоловіків...
