«Ми зібралися тут, у Санкт-Петербурзі, не випадково, оскільки у багатьох з тих, хто живе на просторі колишнього СРСР, і тих, хто зібрався сьогодні в цьому залі, багато пов’язано з Санкт-Петербургом. Це — елемент об’єднуючого характеру» — такою ностальгійно-рекламною нотою президент Росії Володимир Путін відкрив учора неформальний саміт СНД, і тим самим показав, хто саме проводитиме в життя «елементи об’єднуючого характеру». Саміт СНД був тільки частиною загальної програми VIP-днів на святкуванні 300-річчя Петербурга, вся увага зарубіжної преси була прикута до візиту президента США Джорджа Буша і лідерів країн ЄС, які невдовзі після Петербурга на французькому курорті Евіан під час саміту «вісімки» обговорюватимуть з Володимиром Путіним проблеми вже більш глобального характеру. Вчора в Петербурзі Путін і Буш обмінялися ратифікаційними грамотами договору про скорочення стратегічних ядерних потенціалів. Відчувається, що Путіну тим самим авансом знову дають можливість відчути себе «одним з рівних» — тоді як пострадянські лідери виступали гостями. Лідери країн СНД зібралися на борту круїзного лайнера Silver Whisper, зареєстрованого на Багамах.
Як заявив Президент України Леонід Кучма, голова Ради СНД, учасники неформальної, але «дуже бурхливої і результативної» зустрічі домовилися, що на офіційному саміті Співдружності у вересні в Ялті буде остаточно вирішене питання про реалізацію першого етапу створення зони вільної торгівлі. Рішення свідчить про результативність і ефективність СНД взагалі, оскільки про створення зони вільної торгівлі йдеться практично з самого початку виникнення Співдружності. За словами Президента України, сьогодні угоди про вільну торгівлю не наповнені реаліями, а торгові правила часто суперечать одне одному. «Зустріч у Ялті повинна стати в певному сенсі підсумковою і дозволить нам оцінити реальні результати спільних зусиль», — сказав, як повідомляє Інтерфакс-Україна, Леонід Кучма. Президент України також зазначив, що «не може йтися про те, щоб сформувати на основі СНД деяке відособлене самодостатнє утворення. Поглиблення співробітництва в Співдружності має передбачати розширення можливостей включення наших країн до світової господарчої системи — на справедливій, не дискримінаційній основі». І тут є проблеми. Якщо Україна, висловлюючись за створення єдиного економічного простору, заявляє, що він має функціонувати за правилами СОТ, то підтвердження сприйняття цієї позиції Москвою отримати не вдалося. Натомість там твердять про «синхронізацію» руху до СОТ двох країн. Україні, яка на крок ближче до СОТ, ніж Росія, «гальмувати» невигідно.
Серед інших досягнень саміту — єдина думка щодо схвалення скасування санкцій проти Іраку і щодо необхідності посилення ролі ООН та інших міжнародних організацій у процесі повоєнного відновлення Іраку. Тут також є нюанси. Україна, Азербайджан, Грузія заявили про готовність направити військові підрозділи до міжнародних стабілізаційних сил в Іраку. Росію не запрошували. Російській компанії ЛУКОЙЛ не підтвердили контракти на освоєння нафтових родовищ у Курні в Іраку. Представники США неодноразово натякали, що участь компаній країн у контрактах з відновлення Іраку великою мірою залежатиме від того, чи брали ці країни участь у коаліції. Вже виходячи з цього, важко виявити можливості для єдиної політики СНД у іракському питанні. Тільки й залишається, що говорити про необхідність більшої ролі ООН. Аналітики, до речі, стверджують, що факти останніх двох років прямо вказують, що Росія вже є не єдиним творцем стратегічних проектів на євразійських просторах — і це, очевидно, теж спонукає Москву до пошуку нових методів і засобів утримання свого традиційного впливу.
Гейдар Алієв, незважаючи на повідомлення про те, що він перебуває у доброму здоров’ї і контролює ситуацію в Азербайджані, до Петербурга не приїхав. Хосе-Марія Аснар — єдиний з лідерів ЄС, хто також не приїхав на святкування, але з іншої причини — теракт, вчинений басками, змусив його залишитися в Іспанії. Лідери країн ЄС зустрічаються з Володимиром Путіним сьогодні. Тематика — знову ж таки, світ після Іраку, боротьба з тероризмом. Але й дещо більш конкретне. Зокрема, тема так званого «європейського економічного простору», який за станом на сьогодні не виглядає реальністю, оскільки Росія ще щонайменше рік не буде членом СОТ. Тема газового консорціуму — канцлер ФРН Герхард Шредер учора заявляв, що він вірить у його перспективи. Між тим кілька разів з вини Москви зривалося проведення тристоронньої українсько-російсько-німецької зустрічі для конкретизації проблем, що постали на шляху реалізації цієї ідеї. Перебіг подій щодо консорціуму створює враження, що російське керівництво насправді зовсім не прагне створювати прозорі правила гри і допускати серйозну присутність західного капіталу, намагаючись явочним порядком встановити свій контроль над стратегічною «трубою» на території України і диктувати саме свої правила гри. Можливість безвізового режиму між Росією та країнами ЄС — про прагнення якнайшвидше досягти цього президент Путін уже заявляв, і насправді це не виглядає принципово нереальним. Щоправда, ЄС на сьогодні не давав на це жодної відповіді. Натомість у концепції «Ширша Європа — нові сусіди» йшлося про запровадження чотирьох засадничих свобод ЄС — руху людей, товарів, капіталів і послуг — у відносинах з Україною і Молдовою. Ідея зустріла опозицію з боку багатьох країн ЄС.
Путін ніколи не робив секрету з того, що планує використати спілкування із західними лідерами в Петербурзі як демонстрацію своєї націленості на проведення політики наближення Росії до Заходу, до ЄС і Сполучених Штатів. Це принаймні виглядає менш ілюзорним, ніж досягнення якогось справжнього партнерства, наприклад, з Китаєм. До того ж Захід, відмовляючи Росії в праві називатися супердержавою, нормально сприймає її як рівну за політичною вагою, що дійсно є заслугою президента Путіна. І при цьому завжди потрібно пам’ятати, що на відміну від України, Росія ніколи не декларувала свого прагнення до стратегічного партнерства з Україною, і ніколи у посланнях президента та документах глобального характеру відносини з Україною не розглядалися як самостійні, у відриві від контексту пострадянського простору.
КОМЕНТАР
Ольга АЛЕКСАНДРОВА, дослідник, дослідницька група Фонду «Наука і Політика», Берлін:
— Я б не стала перебільшувати значення петербурзьких зустрічей. По-перше, дуже мало часу було відведено для вирішення важливих питань. По-друге, заходи, присвячені 300- річчю північної столиці Росії, мали неформальний характер. Звичайно, для Володимира Путіна приїзд впливових світових лідерів має величезне значення. Хоча набагато важливішою й результативнішою обіцяє бути зустріч «вісімки» в Евіані. Можливо, як багато хто стверджує, російський президент намагається показати велич своєї країни, але влаштованими помпезними урочистостями навряд чи «купиш» західних політиків. Вони чудово знають про реальний стан справ, який останнім часом хоча й покращився, але вельми далекий від благополучного. Це підтвердив і сам Путін під час щорічного виступу. Безумовно, петербурзькі дійства мають на меті показати блиск Росії, однак чи вдасться приховати при цьому бідність? Розповіді про те, як готували Петербург до свята, дуже знайомі: коли фасад будівлі сяє після ремонту, а двори залишаються недоглянутими. Навіщо Заходу Росія? Відмовитися від участі в урочистостях лідери не могли в будь-якому разі. Це скидалося б на якусь необгрунтовану демонстрацію. З європейських лідерів ніхто не має причин для такої поведінки. Прем’єр-міністр Великої Британії Тоні Блер нещодавно зустрічався в Москві з Путіним. Такі лідери, як німецький канцлер Герхард Шредер і французький президент Жак Ширак, взагалі не мають жодних підстав ставати «в позу» стосовно Росії. Те, що Джордж Буш приїжджає, звичайно, є сигналом: американці готові продовжувати будувати відносини з Москвою. Як вони виглядатимуть після війни в Іраку і після певного похолодання в контактах, сказати важко. Але знаки про готовність покращити відносини надходили з обох сторін.
Очевидно, Росія намагатиметься відстоювати свої інтереси в Іраку, хоча поки що якихось результатів Кремль не досяг. Єдиний результат, що його отримала Росія, — програму ООН «Нафта в обмін на продовольство» продовжено на півроку. Нагадаю, її раніше виконували переважно російські фірми, які непогано заробляють. Що ж до виконання укладених з режимом Саддама контрактів з видобутку нафти, то тут важко щось сказати. Можливо, заново проведуть тендери. Тоді російські фірми зіткнуться з великою конкуренцією з боку американських, британських і, можливо, навіть французьких нафтовидобувних фірм. Отримання якихось переваг не в останню чергу залежить від подальшого розвитку відносин між Путіним і Бушем.
Зустріч з лідерами СНД, найімовірніше, закінчиться, як звичайно, довгими і ні до чого не зобов’язуючими промовами про братство, єдність та загальну любов. Якщо брати до уваги заяви російського керівництва, то країни Співдружності посідають пріоритетне місце в політиці Кремля. Ряд російських політиків, і передусім Путін, віддають вербально належне тому, що користується «попитом» у певних верств виборців. Хоча насправді СНД вже давно не цікавить Москву. Цікавлять двосторонні відносини з деякими пострадянськими державами, де Україна, звичайно, займає одне із головних місць з цілої низки причин. По-перше, Росія не хотіла б втрачати Київ зі сфери свого впливу. По-друге, Москва дуже уважно стежить за тим, як розвиваються відносини України з Євросоюзом, НАТО. По-третє, в Україні величезні російські економічні інтереси. Зрозуміло, на Путіна чинять тиск з різних сторін, щоб він проводив адекватну цим інтересам політику.
