Британська королева. Символ нації, приклад того, як традиції поступово здають позиції перед реаліями життя і розвитком суспільства? Навіщо вона взагалі потрібна, монархія, все частіше розмірковують Австралія, Канада, Нова Зеландія, в яких британська королева все ще офіційно є главою держави? Для британця відповідь проста — вона потрібна, бо вона є. Умови не дозволили британській королеві зіграти ту ж роль в об’єднанні нації, як це випало іспанському королю Хуану Карлосу. Водночас британська монархія, на відміну від скандинавських, має історію створення та розпаду величної імперії.
«Британська королева не є торговельною маркою держави, і вона не служить для залучення туристів», — переконана Пенні Рассел-Сміт, прес-секретар Її Величності Єлизавети II. «Реальна влада монарха падатиме й надалі, й може бути навіть так, що Єлизавета II опиниться останнім британським сувереном», — вважає професор Голдсмітського коледжу Лондонського університету Бен Пімлотт, який вважається кращим у Британії дослідником політичної ролі монархії і автором найкращої біографії королеви Єлизавети.
Хто така королева Єлизавета сьогодні? Вона — глава держави (конституційна роль), глава Співдружності націй (швидше, символічна роль). Королева має свої обов’язки — представляти Британію за кордоном, відкривати сесію парламенту кожної осені, кожного вівторка проводиться її повністю конфіденційна зустріч з прем’єр-міністром, зміст якої ніколи не розголошується. Королева є політично нейтральною фігурою, вона не може публічно висловлювати своїх політичних поглядів. До обов’язків королеви належить також опікування над соціальною сферою та освітою, вона часто відвідує притулки, лікарні, школи, коледжі. Є й традиційні церемоніальні обов’язки. Офіційні візити — королева, наприклад, об’їхала вже майже всі країни Співдружності, крім Мозамбіку та Камеруну. Власне і все.
Королева є символом єдності британської нації. Ця єдність піддається з часом все більшим випробуванням — зокрема, помітне зростання республіканських настроїв у Шотландії дало професору Пімлотту змогу спрогнозувати, що вже найближчим часом королева, напевне, не буде відігравати одну й ту саму роль для Англії та Шотландії та, можливо, Північної Ірландії. Пенні Рассел-Сміт вважає конституційну реформу з розподілом повноважень між частинами Об’єднаного королівства «бомбою з годинниковим механізмом». Вона, певно, знає, про що каже.
«Британія розвивається в напрямку соціальної екології», — сказав Пімлотт. Найбільшу цінність, на його думку, зараз становлять не стільки традиції, скільки елементи демократії. І соціальна піраміда з часом невпинно змінюється — відповідно, змінюються і принципи.
Дійсно, все змінюється. Королева, відповідно до реформ 1993-95 рр., має сплачувати податки з доходів, як і будь-який інший громадянин. Британський платник податків фінансує офіційні обов’язки королеви та королівської сім’ї (але, наприклад, принц Уельський сам по собі не отримує державного фінансування), але всі її приватні подорожі та прийоми мають здійснюватися на її власні кошти. Королівські фінанси мають чотири джерела: Громадський список та гранти, які їй надає держава, фонд, який складається з пожертвувань, і власні доходи Її Величності. Королівський двір акуратно звітує перед платниками податків, які суми на що було витрачено. Чого, очевидно, жоден попередній британський монарх просто не міг собі уявити.
Приватне життя королівської сім’ї теж давно вже стало щоденною темою публікацій, ще задовго до загибелі принцеси Діани. Три розлучення в королівській сім’ї були, очевидно, ударом і по традиціях, і по самій монархії. Проте Пенні Рассел-Сміт переконана, що те, що королівська сім’я стала більш відкритою — тільки на користь для нації.
Нація, яка змусила свого монарха платити податки, — явно вже не та британська нація, яку Єлизавета II очолила в день своєї коронації 1952 року. Британська нація все ще щорічно святкує символічний день народження королеви в червні (королева народилася 21 квітня), влаштовує паради на честь 100-річчя Королеви- матері, вважає за найвищу честь бути представленим принцесі. Але... все змінюється... І, можливо, висновок професора Пімлотта про все меншу роль монархії був не таким уже й провокаційним. Для більшості британців уявити свою країну республікою неможливо — очевидно, дається взнаки історична пам’ять про Кромвеля. Але вже далеко не для всіх.
