Людина завжди мріяла літати. Спочатку — літати в небі, як птахи, потім — літати до Сонця й зірок. Поглянути на Землю із космосу, зробити крок на Марсі, простягнути руку представнику іншої цивілізації... Це, звісно, романтика, але людство крок за кроком наближається до своєї мрії. Напередодні Дня космонавтики ми поспілкувалися з людиною, яка хоче відкрити дорогу в небо для всіх. Ярослав Пустовий — дублер першого українського космонавта Леоніда Каденюка, кандидат фізико-математичних наук, кавалер ордена «За заслуги» третього ступеню — має всі шанси стати другим українцем, який побуває в космосі. Він є членом першого у світі приватного загону астронавтів, сформованого канадською компанією «Канадська стріла», основна мета якої — зробити подорож на орбіту відносно недорогою, а тому доступною для тисяч потенційних космічних туристів. «У польоті я представлятиму Україну, адже я громадянин своєї країни», — каже Ярослав.
«МИ ХОЧЕМО, ЩОБ ЗВИЧАЙНІ ЛЮДИ ОТРИМАЛИ МОЖЛИВІСТЬ ПОБУВАТИ В КОСМОСІ»
— За півстоліття космічні дослідження пройшли великий шлях. Але сьогодні виникає абсолютно нова галузь космонавтики — приватні польоти. Розкажіть, будь ласка, про цілі проекту «Канадська стріла» й вашу участь у ньому.
— Наприкінці 2002 року компанія «Канадська стріла» оголосила міжнародний набір космонавтів для участі в X-Prize та подальшої роботи у сфері приватних космічних польотів. Із приблизно 200 претендентів з усього світу відбір пройшли шестеро — четверо канадців, один американець і я. Вважаю, в тому, що мене прийняли до канадського загону астронавтів, досить велику роль відіграв мій попередній досвід підготовки в НАСА. Оскільки мета компанії — регулярні космічні польоти, всі відібрані кадрові астронавти матимуть шанс полетіти в космос, і неодноразово.
Наша команда не женеться за якимись титулами й рекордами, хоча це буде перший космічний політ із канадської території. Канада таким чином приєднається до клубу країн, які запускають людей нехай не на орбіту, але в космос як такий. У нас передусім бізнес-проект, який спирається на недержавні інвестиції, а X-Prize — просто хороший спосіб привернути до себе увагу. Мета нашої команди — заснувати індустрію суборбітального космічного туризму та зайняти в ній певне місце. Ми хочемо досягти того, щоб звичайні люди мали можливість здійснити космічний політ. Сьогодні ми чітко знаємо, що існує певний попит і віримо, що зможемо зробити суборбітальний туризм прибутковим бізнесом. Зауважу, що сам термін «космічний туризм» мені не подобається, швидше це приватні космічні польоти. Адже пасажир на такому кораблі, як i інші члени екіпажу, має бути готовий діяти в екстрених ситуаціях; профіль польоту передбачає і перевантаження, і певний ризик. До речі, і Марк Шаттлворт, і Денніс Тіто під час експедицій на Міжнародну космічну станцію фактично були космонавтами- дослідниками, а не просто пасажирами, заплативши по 20 мільйонів доларів. А вартість суборбітального польоту становитиме близько 100 тисяч.
— Якщо в боротьбі за X-Prize вас випередять конкуренти, приміром, Берт Рутан, політ «Канадської стріли» однаково відбудеться?
— Ми будемо дуже раді, якщо Берту Рутану вдасться виграти X-Prize. З одного боку, це звільнить нас від подальшої необхідності дотримуватися всіх вимог змагання, з іншого — ми намагатимемося максимально використати цю, так би мовити, нашу спільну перемогу в гонці. Навіть якщо Рутан нас випередить, ми однаково будемо першими в бізнесі. Один із непорушних законів маркетингу полягає в тому, що потенційний лідер категорії повинен просувати не самого себе, а саму категорію. Хоч би хто досяг успіху, це буде вигідним для всіх компаній, які планують брати участь у космічному туризмі, оскільки приверне величезний інтерес до самого явища. А в цих умовах лише «Канадська стріла» має життєздатний бізнес-план.
— Як основу у вашому проекті взяли створену понад півстоліття тому німецьким конструктором Вернером фон Брауном ракету ФАУ-2. Чи ви не «винаходите велосипед», повторюючи вже пройдений космонавтикою шлях?
— Немає значення, наскільки старою є використовувана технологія, адже наша мета — створення максимально надійного носія. «Канадська стріла» не займається розвитком технологій у державних інтересах. Ракету ФАУ-2 ми вибрали, по-перше, тому, що це найнадійніша ракета за всю історію пусків, а по- друге — вона екологічно чиста. Нам не потрібні дуже велика потужність і дальність, тому варто, хоч як це парадоксально, взяти найбільш перевірений старий «велосипед». До речі, перший подібний проект розробило Британське міжпланетарне товариство в 1947 році. Вони запропонували використати ФАУ-2 для суборбітальних космічних польотів. Якби тоді цю ідею втілили, то космонавтика була б абсолютно не схожа на те, що ми маємо сьогодні, та й перший космічний політ відбувся б, напевно, до 1961-го. Як відомо, і Корольов, і фон Браун починали з ФАУ-2. Китайська космонавтика також почалася з однієї з її модифікацій — Р-2. Коли Корольов мав намір запустити людину в космос, то спершу планував зробити це на одній із модифікацій Р-2. Він планував розпочати освоєння космосу саме з суборбітальних польотів. Було здійснено велику кількість польотів із тваринами на борту. Крім усім відомих Білки і Стрілки, була, наприклад, собака Відважна, яка літала дуже багато, — невідомий герой космосу. Але потім прийняли політичне рішення одразу перейти до орбітальних польотів. Адже космічний апарат американців був готовий раніше, і навіть планувалася перша пілотована суборбітальна місія до польоту Юрія Гагаріна, але вирішили запустити замість людини мавпу. Насправді суборбітальні польоти набагато простіші й безпечніші.
— Чи буде у вашій діяльності якась наукова складова?
— У нашому апараті розроблено спеціальну капсулу для розміщення наукових приладів. Пріоритет розробки експериментів віддамо студентам, школярам, дітям. Звісно, в цьому випадку про жодну комерцію не йдеться. Є такі речі, які потрібно робити просто тому, що потрібно.
— А чи можуть українські школярі та студенти взяти в цьому участь?
— Я обговорював це питання в компанії і не бачу тут жодних перешкод. В Україні зараз оголошено конкурс на експерименти для студентського мікросупутника. Вважаю, будуть запропоновані дуже цікаві ідеї, котрі з якихось причин не потраплять до цього проекту. А ми зможемо їх реалізувати в польотах на «Канадській стрілі».
«РОЗВИТОК БІЗНЕСУ ВІДРОДИТЬ МАСОВИЙ ІНТЕРЕС ДО КОСМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ»
— Одна з цілей X-Prize — відродження масового інтересу до космічних досліджень загалом. А чому, на ваш погляд, цей інтерес було втрачено?
— У 1950 — 60-х роках космос, як то кажуть, будоражив уяву. Це викликало великий ентузіазм, люди справді вважали, що років через двадцять будь-хто зможе подорожувати на Місяць і Марс і що космос незабаром стане близький для всіх. Але цього не сталося. Однією з головних причин була «холодна війна». Саме у воєнних цілях будували орбітальні станції; шаттл, приміром, з’явився як засіб обслуговування військової космічної лабораторії, що передбачала велику кількість персоналу. Радянську станцію «Алмаз» також створювали суто у воєнних цілях. Щоправда, ці проекти згодом згорнули.
Завдання масового доступу в космос не ставили, оскільки до державних інтересів це не мало жодного стосунку. Фактично, сформувалася монополія держави на космічну діяльність. Вважаю, що втрата інтересу сталася в той момент, коли люди зрозуміли, що шлях, яким пішов розвиток космонавтики, не приведе до масового освоєння космосу. Щойно космос став «річчю в собі» і набув власних правил — секретності, елітарності, — космонавтика відокремилася від суспільства, так би мовити, інкапсулювалася. Держава була зацікавлена в цьому. З іншого боку, втрата масового інтересу бумерангом ударила по інтересах структур, які працювали у сфері державного космосу, оскільки скоротилися космічні бюджети.
До речі, закритість призводила й до неприємніших наслідків. Якби США та СРСР обмінювалися інформацією хоча б щодо безпеки польотів, можливо, вдалося б уникнути багатьох трагедій. Наприклад, на початку 1960-х під час тренування в барокамері виникла пожежа, в якій загинув наш співвітчизник, космонавт Бондаренко. Якби американці мали повну інформацію про це, можливо, не сталося б трагедії 1967 року, коли під час рутинних передпольотних тренувань згорів увесь екіпаж «Аполлона-1». З іншого боку, відомо, що Комаров загинув через те, що його апарат під час спуску був розбалансований і сталася закрутка парашутів. Уже після цієї трагедії на одному з паризьких авіасалонів зустрілися американські астронавти та радянські космонавти. З американської сторони головним на цій зустрічі був Джим Лоуелл, командир «Аполлона-13». Коли він розповів, що «Аполлон», входячи в атмосферу, спочатку випускає стабілізуючий парашут, радянські космонавти спершу навіть не зрозуміли, про що йдеться. Пацаєв, Добровольський та Волков загинули через розгерметизацію апарату, після чого в Радянському Союзі повернулися до практики використання скафандрів під час старту та спуску. Після загибелі «Челленджера» НАСА прийняла аналогічне рішення. Якби це зробили раніше, то, можливо, хтось з екіпажу «Челленджера» зміг би врятуватися, оскільки люди загинули не від самого вибуху, а від удару об воду.
— До речі, деякі ЗМІ висували таку версію загибелі шаттла «Колумбія»: нібито він виконував секретну воєнну місію, пов’язану з майбутньою війною в Іраку, і саме тому в програмі польоту не було стиковки з Міжнародною космічною станцією. Астронавти не могли оглянути можливі пошкодження ззовні, що й було однією з причин загибелі корабля. Прокоментуйте, будь ласка, цю гіпотезу.
— «Колумбія» ніколи до МКС не літала, оскільки не була обладнана стикувальним модулем. Секретної місії також не могло бути за визначенням, оскільки до екіпажу входив громадянин іншої держави, а в міжнародних експедиціях будь-які секретні завдання не виконують. Для воєнних місій шаттли вже давно не використовують. Це був рутинний космічний політ, і аж до посадки ніхто не міг передбачити, що станеться трагедія. Тепер же, як я розумію, всі польоти шаттлів здійснюватимуть лише до МКС, оскільки з її борту дійсно можна оглянути шаттл ззовні. У крайньому випадку екіпаж зможе перейти на станцію і повернутися на Землю іншими засобами, залишивши човник на орбіті.
До речі, ще до трагедії з «Колумбією» існували плани передати шаттли комерційним структурам. Тепер, оскільки шаттли, очевидно, до 2010 року спишуть, цього не станеться. Проте питання комерціалізації польотів давно назріло.
Повертаючись до ідеї масового доступу в космос, скажу, що саме розвиток справжнього бізнесу здатен відродити інтерес до космічної діяльності. Відповідно, люди по-іншому ставитимуться й до державних космічних програм, які від цього лише виграють. Вважаю, державна й недержавна космонавтика будуть у певній співдружності. Державна космонавтика завжди йтиме дещо попереду, але вже освоєне нею згодом передаватимуть до бізнес-структур, які зможуть використати перевірені напрацювання.
«КОСМОНАВТИКА НЕ ПРИНЕСЕ ШВИДКОГО ПРИБУТКУ, ПРОТЕ НЕ ДОЗВОЛИТЬ ВТРАТИТИ СТАТУС У МАЙБУТНЬОМУ»
— Нині на наших очах зароджуються приватні космічні польоти. Чи можлива в тій або іншій формі присутність України на цьому ринку?
— Якщо вдалося здійснити такий проект у Канаді, де технологічні досягнення в ракетобудуванні набагато менші за українські, що вже казати про Україну, де науковий та виробничий потенціал у цій сфері незмірно вищий. Інша річ, що космічний туризм — це передусім бізнес, і технологічні питання тут відступають на другий план. Команді, яка вирішує зайнятися виробництвом ракет для космічного туризму, потрібно вирішити безліч проблем, і на першому місці — питання фінансового забезпечення проекту на всіх етапах його реалізації. Але чи існують в Україні структури або люди, які мають такі гроші й готові інвестувати в такий сміливий проект? Якщо наша бізнес-культура до цього не готова, то жодні технологічні досягнення тут не допоможуть. Переконаний, держава не повинна займатися космічним туризмом.
— А які взагалі перспективи України на космічному ринку?
— Я впевнений, що наші «капітани космічної індустрії» зроблять усе можливе, аби наша участь була якомога більшою. Українські носії «Зеніт» та «Циклон» із технічного погляду цілком конкурентоспроможні. «Зеніт» — екологічно чистий носій, «Циклон» — це передусім надійність. З іншого боку, багато залежить від того, наскільки правильно побудувати маркетингову стратегію, наскільки успішними будуть «Sea Launch» та спільне бразильсько-українське підприємство. На ринку запусків конкуренція досить сильна. Взагалі відповідь на це запитання лежить не у сфері технології, а у сфері бізнесу. У тому ж, що наші підприємства та НКАУ здатні забезпечити високий технологічний рівень, я сумнівів не маю.
Існує ще один аспект питання. Жодна з розвинених країн не може обійтися без власних засобів комунікації, навігації, без супутників, що діють, скажімо, в національних інтересах. У разі комерційних запусків бюджетне фінансування не є визначальним, навпаки, тут iдеться про заробляння грошей. Якщо нам потрібні супутники для забезпечення національних інтересів, то все навантаження зі створення таких супутників лягає на бюджет. І тут уже проблема бюджетного фінансування є головною. Ми запускаємо ракети з корисним навантаженням для інших країн, оскільки це бізнес. Власні супутники у достатній кількості ми, на жаль, запускати поки що не можемо, бо за них потрібно платити за повною програмою.
— А для забезпечення наших державних інтересів достатньо одного-двох супутників?
— Державні інтереси сягають набагато далі, але, на жаль, держава поки що не може профінансувати більше. Я все ж таки вважаю, що в такої країни, як Україна, з тією роллю, яку вона має намір відігравати, — тобто щонайменше регіонального лідера, — існують національні інтереси у сфері оборони, телекомунікацій та інших. Для підтримки таких інтересів космічними засобами нинішнього фінансування явно недостатньо. Прибутки від послуг на ринку космічних запусків отримує насамперед не держава Україна, а підприємства. Звісно, можна сказати, давайте щось створимо, продамо та заробимо, але це питання знову ж таки бізнесу. А державні інтереси забезпечуються бюджетними коштами. Отже, спочатку слід наповнити бюджет, тоді з нього можна буде більше виділяти коштів на втілення амбіцій у космічній галузі.
— Існує досить поширена думка, що пілотованих польотів має бути якомога менше, а в майбутньому людей у космосі повинні замінити автомати. Наприкінці 1980-х почали говорити, що спочатку потрібно вирішити проблеми на землі, а вже потім лізти в космос. Що ви могли б відповісти тим, хто дотримується таких поглядів?
— Такі погляди стосуються не тільки пілотованої космонавтики, а й космонавтики загалом — мовляв, давайте взагалі забудемо про космос, оскільки існує безліч важливіших проблем. Можливо, кілька десятків мільйонів гривень на рік для космічної програми й можна перекинути на вирішення якихось інших завдань. Але я порівняв би це з поведінкою фермера, який продасть або з’їсть зерно, відкладене для посіву на наступний рік. Космонавтика — не та галузь, яка дасть прибуток сьогодні, проте вона не дозволить втратити статус через кілька десятків років. Політики часто прагнуть вирішити завдання, за вирішення яких їх оберуть завтра, не думаючи про проблеми, які виникнуть через кілька років. Наведу відоме висловлювання Уїнстона Черчілля: «Політик думає про наступні вибори, а державний діяч — про наступні покоління». Якщо ми дійсно думаємо про наступні покоління, то слід розуміти, що космонавтика — це внесок у наше майбутнє.
Звісно, пілотовані польоти дорожчі, оскільки виникають питання безпеки, надійності. Допоки не створено такого комп’ютера, який би мислив та приймав рішення, як людина, тільки особиста присутність людини в космосі може забезпечити прийняття швидких нестандартних рішень. Можливо, згодом автоматичні системи зможуть частково замінити людину, але людина завжди випереджатиме машину. Прогрес технологій може звільнити людину для вирішення глобальніших завдань, зокрема й щодо освоєння космосу.
Про те, варто чи ні літати в космос, розмiрковують люди, які самі в космос не літають. Багато в чому всі ці моменти є надуманими, а з розвитком приватної пілотованої космонавтики вони взагалі втратять сенс. Космічний політ, крім розвитку науки й технологій, може існувати як «річ у собі», як політ заради польоту. Навряд чи можна переконати людину в тому, що їй нічого робити в космосі, якщо вона хоче полетіти просто тому, що це заповітна мрія її дитинства.
ДОВІДКА «Дня»
Мета фонду X-Prize — створення й розвиток індустрії приватних космічних польотів. Фонд організували та підтримують недержавні компанії та приватні особи, серед яких відомий письменник Артур Кларк й актор Том Генкс. 1996 року фонд оголосив конкурс на приз у $10 мільйонів. Його отримає та приватна компанія, яка першою побудує та відправить на висоту 100 км корабель, здатний нести трьох людей, безпечно поверне його на Землю та зуміє повторити це досягнення протягом двох тижнів. У змаганні беруть участь 27 команд із різних країн. Найреальніші шанси на перемогу в X-Prize мають проект «SpaceShipOne» відомого льотчика, винахідника й авіаційного дизайнера Берта Рутана та приватна компанія «Канадська стріла».
