Історію пам’ятника Глібу Жеглову інакше, як пригодами, не назвеш. Його попередник — пам’ятник В. Висоцькому в образі Гамлета роботи художника Е. Харабета — простояв у центрі Маріуполя п’ять років. На постаменті стояв барельєф з виразним профілем актора на фоні театральних лаштунків, гамлетiвської шпаги і «коней привередливых». Постамент прикрашав напис: «Маріуполь не дарує свою любов випадковим людям». Її зміст був предметом дискусії у пресі, але не більше. Ночами нікому не приходило у голову що- небудь змінювати у пам’ятнику за своїм образом і подобою. Простіше кажучи, випадків вандалізму не було. У цьому плані біографії маріупольських монументів «не випадковим людям» благополучні. Правда, їм буває властива «охота к перемене мест». Так, наприклад, пам’ятник художнику А. Куїнджі здійснив подорож з площі Кірова на проспект Леніна, а на його місці було встановлено пам’ятник Тарасовi Шевченку. І стояв би Висоцький- Гамлет ще п’ять, двадцять і більше років, якби «весьма мучительное свойство» — пристрасть до зміни місць пам’ятників — не примусила міські власті демонтувати Гамлета і на його місці встановити статую капітана Жеглова, героя фільму «Місце зустрічі змінити не можна» (до 65-річчя від дня народження Володимира Висоцького і на ознаменування року Росії в Україні). Жителі міста пропонували для Жеглова свої варіанти прописки, але всі було проігноровано.
Протягом п’яти місяців Жеглов тричі зазнавав нападів вандалів. Спочатку у березні невідомий зловмисник виламав з рук капітана пістолет разом з вказівним пальцем. Автори пам’ятника батько і син Жигуліни відновили руку з револьвером, укріпивши каркас 8-міліметровою арматурою. Працівники міліції затримали підозрюваного, який здiйснив акт вандалізму у стані алкогольного сп’яніння. Ним виявився студент маріупольського вузу. Потім у червні невідомий вандал знову відламав від руки зброю, перепилявши арматуру.
При однозначно негативному ставленні до випадків вандалізму багато маріупольців вважають їх передбачуваними і у певній мірі спровокованими. У місті безліч пам’ятників, але жоден з них не став об’єктом такої пильної уваги вандалів. Чорна людина на площі. Частіше за все у ній не впізнають світлий образ поета. У ньому бачать зловісну фігуру чекіста — символ минулого. А для п’яних завсідників питних закладів чорний пістолет — приманка, привід познущатись і проявити свої «здібності». І хоч як це сумно, проявляють. Побачили, що немає вже у Жеглова револьвера, — вирішили зняти з нього капелюх з надміцного матеріалу. Зняти не зняли, але на кілька сантиметрів підняли. Після такого пошкодження пам’ятник потребує «пластичної операції». У тіні під капелюхом шов не помітний. Поки що невідомо, чи залишиться пам’ятник у такому ж вигляді як «пам’ятник вандалізму» або зазнає якихсь змін. Важко уявити, щоб Чорна людина годувала з руки голуба миру, але і сторожового собаку поряд не посадиш. Можливо, потрібно було оснастити фігуру електронною сигналізацією, як автомобілі. Ясно одне: необхідно щось робити.
Відомо, що у Владивостоку вандали неодноразово сплюндрували пам’ятник Мандельштаму. У бетонної скульптури монументальні садисти відламали руку, викололи очі і відбили ніс. Пам’ятник відлито з чавуну, але вандали облили його фарбою. Після цього власті міста вирішили перенести пам’ятник поетовi на територію вузу, що охороняється. Можливо, для скульптури Жеглова також краще підшукати інше місце — біля будинку, що належить МВС, наприклад. Або ж цілодобово продавати біля пам’ятника пістолети і капелюхи (копії), атрибутику, пов’язану з творчістю В. Висоцького. І головне, встановлення і перенесення пам’ятників має бути гласним і проводитись тільки з урахуванням думки більшості жителів міста.
