Через два дні у столиці Європейського Союзу Брюсселі Україна спільно з Польщею проведе за підтримки ЄС презентацію проекту Одеса — Броди. До кінця квітня повинні також розробити концепцію, а до липня сам бізнес-план проекту транспортування каспійської нафти нафтопроводом Одеса — Броди до північного німецького порту Вільгельмсхаффен. Повідомляючи про це, спеціальний уповноважений України з питань Євроазійського нафтотранспортного коридору, голова правління компанії «Укртранснафта» Олександр Тодійчук, пояснив, що сьогодні розглядають два шляхи транспортування каспійської нафти: перший — через Словаччину і Чехію, другий — від Плоцька (Польща), де працює два нафтопереробні заводи і гілка нафтопроводу «Дружба». Тодійчук при цьому відзначив перспективність транспортування каспійської нафти з Вільгельмсхаффена до США, назвавши проект «дуже ефективним», оскільки німецький порт здатен приймати танкери місткістю до 500 тисяч тонн. «Ми бачимо великі перспективи продовження цього нафтопроводу територією Німеччини у напрямі глибоких портів, — сказав прем’єр-міністр України Віктор Янукович після нещодавньої зустрічі з канцлером ФРН Герхардом Шредером, і додав. — Це дозволить нам постачати каспійську нафту як для її переробки до Європи, так і для подальшого транспортування на інші континенти». Чи треба нагадувати, що В. Янукович — це вже другий за рахунком, після відставки Віктора Ющенка, керівник уряду України, якому доводиться презентувати, а, вірніше, «розгрібати» все ще суху українську трубу. І навіть у тому випадку, якщо брюссельська презентація завершиться успішно і в кінцевому підсумку принесе коли-небудь плоди у вигляді запуску нафтопроводу, то хтось же повинен узяти на себе відповідальність за те, що півмільярдний (у доларовому обчисленні!) об’єкт уже «прогуляв», з’їдаючи при цьому чималі гроші на своє утримання, практично два роки.
ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЬ
Проект «Одеса — Броди» має передісторію, яку доречно нагадати. Світова практика ще не знає іншого прикладу, коли проект, на здійснення якого витратили понад сім років і майже півмільярда доларів (проектна вартість будівництва — $465,4 млн., загальна довжина трубопроводу — 667 км, діаметр — 1020 мм, максимальна продуктивність — 40 млн. тонн нафти на рік, продуктивність першої черги — 12 млн. тонн на рік), майже через півтора року після остаточного введення в дію першої черги все ще розглядали як категорію майбутнього.
З того моменту (19 серпня 2001 року), як Президент України Леонід Кучма провів символічне зварювання «золотого стику» нафтопроводу Одеса —Броди біля морського нафтоперевалочного комплексу «Південний» (який прийняли в експлуатацію через чотири місяці), мало що змінилося. Звичайно, це було свято. Але і на ньому присутніх не залишало почуття тривоги. Як повідомляв «День», виступаючи на мітингу з нагоди цієї події, Президент назвав завершення будівництва першої черги нафтопроводу Одеса — Броди «великим подарунком» до 10-річчя незалежності України і «хорошою цеглинкою» в забезпечення незалежності держави. Поява в Україні цього альтернативного джерела енергоносіїв є «забезпеченням» безпеки країни, особливо підкреслив Президент. За його словами, присутність на мітингу послів практично всіх нафтовидобувних держав повинна стати гарантією того, що нафтопровід експлуатуватимуть. При цьому глава держави звернувся до представників дипломатичного корпусу за підтвердженням своїх слів, і посли ствердно кивали. Л. Кучма заявив також про важливість міжнародного консорціуму для наповнення нафтою трубопроводу Одеса — Броди. «Не варто сподіватися, — відзначив глава держави, — що Україна, самостійно збудувавши цей нафтопровід, зможе сама забезпечити його наповнення. Потрібно запрошувати тих, хто має нафту, і не чекати».
«Будівельники побудували нафтопровід, і завдання політиків — щоб там була нафта», — підкреслив Л. Кучма. При цьому Президент вказав, що переговори про забезпечення нафтопроводу необхідно було вести одночасно з його будівництвом! І для всіх тих, хто був у курсі реальної ситуації, це означало критику некомпетентної позиції уряду Віктора Ющенка, що пішов у відставку.
Ще за півроку до описуваної події Інтернет-видання RusEnergy винесло в заголовок (сьогодні зрозуміло, що передчасно) таке твердження: «Україна має намір скоротити експортні доходи Росії на 8 млрд. доларів на рік». Російські компанії, зосереджені на нарощуваннi видобутку нафти, як писала 14 березня 2001 року газета, поки не оцінюють реальних масштабів загрози своїм інтересам. На наступному етапі Україна має намір протягнути трубопровід ще на 305 км, щоб з’єднати його з північною гілкою нафтопроводу «Дружба» в районі польського міста Адамова Застава. У цьому випадку каспійську нафту зможуть транспортувати до польського порту Гданськ і німецького порту Росток. Це дозволить вивести її до Німеччини, Франції, Великої Британії й інших країн Північно-Західної Європи, які вважаються вотчиною російських експортерів, упевнено констатувала RusEnergy. Причому каспійська нафта, що за якістю помітно перевершує російську Urals, згодом витіснить останню з європейських НПЗ, оскільки дозволить із меншими витратами забезпечувати якість моторного пального, що відповідає екологічним стандартам Європейського Союзу. Аналіз динаміки виробництва нафти у Каспійському регіоні дозволяє стверджувати, що у нафтопроводу Одеса — Броди не буде проблем із наповненням труби, відзначало російське видання. Зважаючи на те, що Росія вже транспортує через Чорне море не менше 50 млн. тонн російської нафти на рік, відвантажуючи її з Новоросійська і тієї ж Одеси, у чорноморській акваторії до кінця року накопичаться такі обсяги сировини, що Туреччина напевно обмежить прохід танкерів через протоки Босфор і Дарданелли. Це означає, що каспійській нафті просто нікуди буде діватися, крім трубопроводу Одеса — Броди, а також кількох НПЗ на території південної України. У свою чергу, країни Східної Європи мріють про те, щоб диверсифікувати свій нафтовий імпорт, щоб ослабити енергетичну залежність від одного джерела (у цьому випадку Росії), і каспійський варіант дозволить їм це зробити легко і просто, писало RusEnergy.
Проте журналіст, який, очевидно, переоцінив ступінь далекоглядності тогочасних керівників українського уряду, виявився менш прозорливим, ніж російські компанії, які він критикує за недалекоглядність. А вони якраз добре розуміли, що отримати каспійську нафту в українську трубу (особливо, якщо нічого для цього не робити) Україні буде нелегко і непросто. Більше того, швидше за все вони знали про урядові наміри, викладені у наведеному вище матеріалі, які полягали у тому, що головне — це збудувати трубу, а нафта туди, мовляв, піде самопливом, оскільки інакше їй нікуди буде діватися. Крім того, уряд Ющенка обрав так звану ізоляціоністську модель реалізації проекту Євроазійського нафтотранспортного коридору, що полягала у відмові від створення міжнародного нафтотранспортного консорціуму. Не виключено, що на це рішення вплинув також висновок, який нав’язували українському уряду: оскільки Росія повністю контролює доступ України до газу і нафти, то це створює несприятливий клімат для прямих іноземних інвестицій у такі проекти, як нафтопровід Одеса — Броди.
У березні 2000 року директор Європейського банку реконструкції і розвитку від України Юрій Полунєєв, викладаючи позицію банку щодо кредитування будівництва нафтотермінала «Південний», попереджав про можливий «ефект «порожньої труби». На думку ЄБРР, реалізовувати проект Одеса — Броди слід шляхом створення міжнародної акціонерної компанії (консорціуму), яка здійснюватиме його на умовах концесії.
Попередження про небезпечний курс уряду приходили і з його власних надр. Так, колишнiй координатор проекту ЄАНТК, заступник голови Держнафтогазпрому України Валерій Шуліко писав до РНБО про необхідність розробки концепції створення міжнародного нафтотранспортного консорціуму і відповідного указу Президента, а також інтенсифікації переговорів із потенційними інвесторами — насамперед компаніями США і Польщі. Шуліко також зазначав, що в уряді перемогла ідеологія «реалізовувати проект самостійно, без залучення західних компаній». На його думку, така концепція є небезпечною і фактично є «зариттям коштів у землю». У результаті, як зазначав Шуліко, «нафта через територію України не піде». Якщо Україна обере ізоляціоністську модель, відзначав координатор проекту, то маршрут Одеса — Броди — Гданськ — Плоцьк «західні партнери не розглядатимуть як пріоритет». Перевагу віддадуть, попереджав Шуліко, румунському маршруту Констанца- Трієст (Італія), безпосередню участь у розробці якого бере російська компанія «Лукойл».
ЗАХОДИ ІЗ ВРЯТУВАННЯ
Тим часом керівництво країни тримало хід будівництва української ділянки ЄАНТК під постійним контролем. У січні 1998 року Президент доручає інтенсифікувати роботи на нафтотранспортному комплексі і ввести його в дію наприкінці 1999 року. У травні 1998 року Л. Кучма доручає опрацювати питання створення міжнародного консорціуму, в липні — створює робочу групу з забезпечення роботи ЄАНТК, у жовтні — підіймає питання про посаду Національного координатора цього проекту. І крига навколо незбудованої ще труби, як кажуть, скресла. Про підтримку проекту заявила польська сторона. У листопаді для його реалізації там було створено групу компаній Golden Gate. Як україно-польський проект почали сприймати нафтопровiд урядові кола США. Згідно з рішенням комісії Кучма — Гор, Агентство з торгівлі та розвитку США наприкінці 1998 року виділило грант для виконання техніко-економічного обгрунтування ЄАНТК, яке засвідчило економічну доцільність проекту. Та з приходом до влади уряду Ющенка проект виявився під загрозою зриву. Протягом 1999 року прогрес у справі створення української ділянки ЄАНТК застопорився.
У лютому 2000 року за вказiвкою Л.Кучми цим питанням була вимушена зайнятися РНБО. 10 березня його рішення «Про невідкладні заходи з подолання кризових явищ у паливно-енергетичному комплексі України» вводиться в дію Указом Президента. Зокрема критицi було пiддано роботу з диверсифікації джерел енергопостачання, добудування нафтопроводу Одеса — Броди. У порядку контролю цих рішень секретар РНБО у кінці квітня знову повідомляє Президенту про проблеми ЄАНТК і пропонує додаткові заходи для реалізації проекту. Йдеться про те, що будівництво нафтопроводу Одеса — Броди проводять без достатніх гарантій його наповнення нафтою, а нафтотермінал «Південний» практично не будують, не вирішують проблему транспортування нафти морським шляхом. Відсутність співпраці із зарубіжними партнерами, включно з міжнародними фінансовими організаціями, і затягнення у часі реалізації проекту, вказував секретар РНБО Євген Марчук, «провокує виникнення для України у найближчому майбутньому великих матеріальних і політичних втрат».
На початку липня РНБО знову визнала незадовільним виконання указу Президента про активізацію участі України в Євроазійському нафтотранспортному коридорі. Зі слів Є. Марчука, учасники засідання прийшли до висновку, що досягнуті Президентом України принципові домовленості з керівниками країн- експортерів каспійської нафти, членами держав ГУУАМ, діловими і фінансовими колами з реалізації української частини проекту досі не виконуються. Рада визначила причини, через які блокують вирішення питань, пов’язаних з українською частиною Євроазійського нафтотранспортного коридору, підкреслив Є. Марчук. Це, з його слів, пов’язано із «заполітизованістю» питання будівництва української частини нафтопроводу Одеса — Броди. І все ж секретар РНБО вважає, що проект «можна врятувати, щоб він не став пам’ятником нашому політиканству». «Саме так ставилося питання на засіданні РНБО», — сказав Є. Марчук.
У грудні 2000 року видано Указ Президента «Про рішення Ради національної безпеки й оборони України від 31 жовтня 2000 року щодо невідкладних заходів із активізації участі України в Євроазійському нафтотранспортному коридорі». Часовий проміжок між прийняттям документа і введенням його в дію, швидше за все, свідчить про боротьбу навколо цього питання на вершинах влади. Щоб наполягти на своєму, в листопаді того самого року РНБО знову повернулася до цього питання. Було відзначене незадовільне виконання урядом названого указу, а також подальших доручень Президента і, зокрема щодо створення сприятливого зовнішнього середовища для реалізації проекту ЄАНТК. Зазначалося, що уряд не розробив комплекс заходів зовнішньополітичного і зовнішньоекономічного характеру для підтримки ЄАНТК, не проводив переговори із зацікавленими країнами і великими компаніями. Нагадаємо, «День» писав, що українська сторона обмежилася розмовами і презентаціями, внаслідок чого жодна велика компанія не виявила інтересу до української частини нафтотранспортного коридору. Як сказав тоді «Дню» Є. Марчук, для усунення відзначених недоробок передбачається створення координуючого органу на чолі зі спеціальним представником Президента (чи випадково уряд Ющенка потім знизив його ранг до представника Кабміну? — Авт. ), уряду буде доручено терміново визначити джерела фінансування будівництва (дивно, писав «День», що уряд досі не спромігся це зробити) й остаточно визначитися зі створенням міжнародного консорціуму, а також із гарантіями інвесторам. При цьому Л. Кучма на засіданні РНБО звернув особливу увагу на необхідність термінової скоординованої роботи всіх гілок влади над реалізацією цього проекту, завершенням переговорів з усіма потенційними партнерами. Експерти «Дня» при цьому зазначали, що РНБО довелося практично ліквідувати прорахунки уряду, що підмінив розмовами роботу на вирішальних напрямах. Зокрема не здійснився намір уряду підпорядкувати керівнику «Дружби» Буняку ще й фінансові потоки Придніпровських магістральних нафтопроводів. Це було єдине українське підприємство, що пройшло міжнародний аудит, і йому ЄБРР погоджувався виділити кредит для добудування нафтопроводу і нафтотермінала.
ІМІТАЦІЯ ПАТРІОТИЗМУ
Але голова правління ДАТ «Магістральні нафтопроводи «Дружба» Любомир Буняк, якого Ющенко у квітні 2000 року призначив спеціальним уповноваженим Кабміну — національним координатором ЄАНТК, заявив, що, на його думку, немає необхідності залучати кошти інвесторів для завершення будівництва нафтопроводу і нафтотермінала. Ні Ющенко, ні Буняк, які відстоювали ідею ізоляціонізму і посилено грали на «патріотичних струнах», практично не займалися ні створенням міжнародного нафтотранспортного консорціуму, ні реальним пошуком інвесторів. Окрім того, і під час будівництва, і сьогодні експерти «Дня» запитують: а скільки мільйонів чи навіть десятків мільйонів гривень податків фірма Буняка (ДАТ «Нафтопровід «Дружба»), прикриваючись «патріотичністю» будівництва, не сплатила державі?
Незважаючи на це, повідомляючи в березні 2001 року про намір уряду ввести нафтопровід Одеса — Броди і нафтотермінал «Південний» у дію, Ющенко наважився заявити: «12 млн. тонн нафти цього року — це та прем’єра, якою почне комерційне існування нафтопровід». З його слів, ця подія означатиме перехід України до самостійного формування національного балансу поставки, переробки і реалізації нафтопродуктів у кількості, достатній для потреб українських споживачів. (Справді, язик тогочасного прем’єра нерідко бував його ворогом). Далі Ющенко розповів, що з наближенням введення в експлуатацію нафтопроводу Одеса — Броди і нафтотермінала «Південний» він активізує тему переговорів про продовження нафтотранспортного коридору територією Польщі, а також залучення для цього іноземних інвесторів. Але ця активізація уявлялася досить дивною. Повідомляючи в квітні про намір провести зустріч із компаніями-власниками каспійської нафти з питання можливого підписання стратегічних контрактів щодо наповнення нафтопроводу Одеса — Броди й організації ритмічної його роботи на кілька років уперед, Ющенко самовпевнено заявив у прямому ефірі: «Не потрібно переконувати каспійські нафтові компанії у вигідності нафтопроводу Одеса — Броди. Вони всі переконані». Це була дуже зручна нагода для того, щоб відверто блефувати. Ніхто не дізнався про результати зустрічі Ющенка з «каспійцями», зате Л. Буняк незабаром повідомляв, що після пуску нафтопроводу передусім прокачають 20 тис. тонн власної нафти на Дрогобицький нафтопереробний завод і запевняв, що дирекція нафтопроводу Одеса — Броди вже уклала контракти на транспортування нафти з фірмами Словаччини й Угорщини. Його заява, що «одна словацька фірма вказала конкретно, що хоче прокачати 150 тис. тонн нафти в 2001 році», звучить дуже схоже до відомої серії радянських анекдотів ОБС (одна баба сказала). Правдою є лише те, що уряд Ющенка своєчасно не потурбувався навіть про заповнення нафтопроводу технологічною нафтою.
Були, звичайно, і серйозні переговори. Наприклад, Ющенко зустрічався з послом США в Україні Карлосом Паскуалем. Після цього посол заявив, що перспективи використання у майбутньому нафтопроводу Одеса — Броди залежать, передусім, від компанії, на яку покладуть функції з управління цим нафтопроводом (тепер уже очевидно, що при цьому мався на увазі той самий міжнародний консорціум, який відкидає Ющенко). Посол відзначив, що у ході зустрічі з українським прем’єром «дуже багато часу» приділили обговоренню можливостей залучення до транспортування нафти через Україну компаній, які володіють нафтою в Каспійському регіоні. Американська сторона навіть надала Ющенку інформацію про компанії, що здатні зацікавитися транспортуванням нафти через Україну. У червні 2001 року К. Паскуаль виступив у Києві на міжнародній конференції «Досвід реформування енергетичних ринків» і говорив про те, що «головне завдання — це наповнення трубопроводу нафтою... забезпечення фінансування і довгострокових контрактів на її поставку». На думку дипломата, міжнародний консорціум, зокрема, зміг би залучати кредити під наповнення нафтопроводу під нижчі відсотки, ніж державна українська компанія. Зі слів К. Паскуаля, консорціум тільки здійснюватиме управління нафтопроводом, який зберігатиметься у власності держави.
Л. Буняк у ті дні безперешкодно (очевидно, відчуваючи за плечами підтримку уряду) висловлював протилежну думку, запевняючи, що Україні, яка самостійно добудувала нафтопровід, не потрібно ділити доходи від його експлуатації з «підставними офшорними фірмами і компаніями, створеними з єдиною метою: перекачувати валюту за кордон».
У зв’язку з такою активністю Буняка виникає запитання: а чи був Ющенко саме тією людиною, яка приймала рішення у своєму уряді? Багато хто стверджує, що для «лобіювання» українських національних інтересів послу США тоді слід було зустрічатися швидше з енергетичним віце-прем’єром і головою міжвідомчого координаційного центру з питань диверсифікації поставок газу і нафти до України Юлiєю Тимошенко, а ще краще безпосередньо з Л. Буняком — «сильною людиною», яка ідеологічно очолювала тоді українських «ізоляціоністів», котрі згодом стали основою «Нашої України».
Після квітневих доручень Президента про створення міжнародного консорціуму в уряді сталася PR-істерія, що знайшла відображення в численних виступах ЗМІ, які підтримували Буняка та його «одногрупників». За іронією долі, у ті дні представник Президента у парламенті Роман Безсмертний зазначав, що Буняк використовує посаду спеціального уповноваженого Кабміну — національного координатора проекту ЄАНТК — для забезпечення інтересів власного підприємства, що суперечить інтересам держави... Посилання Буняка на підтримку Президентом його дій, як вказував Безсмертний, дезорієнтують партнерів і породжують недовіру щодо створення міжнародного нафтотранспортного консорціуму. І справді, саме тоді Л. Буняк написав в одній із газет, що в міжнародному консорціумі Україні як державі відводять роль «усього-на-всього спостерігача», а все це «нагадує зраду національних інтересів держави», коли державне майно віддають у руки приватних західних фірм і компаній.
«ЗАБУДЬКУВАТІСТЬ» ТА ПЕРСПЕКТИВА
Проте найважливішим і найзацікавленішим партнером України у справі створення ЄАНТК неминуче повинна була стати дружня Польща. Тільки через її територію каспійська нафта могла потрапити до Західної Європи. Проте, відчуваючи, з одного боку, тиск Росії, зовсім не зацікавленої в прокладанні нових конкурентних нафтових маршрутів, а з іншого, — стикаючись із виявами українського ізоляціонізму, Польща, незважаючи на стратегічні відносини з Україною, стала на шлях прагматизму. У травні 2000 року Буняка під час його поїздки до Польщі навіть відмовилися прийняти у міністерстві економіки, і з дипломатичних кіл було отримано інформацію про те, що польське керівництво негативно сприймає «ізоляціоністів». У червні 2001 року Польща вкотре підтвердила свою підтримку проекту будівництва нафтопроводу Одеса — Броди — Гданськ, але при цьому заявила, що готова брати участь у ньому на комерційних умовах. Після закінчення засідання україно-польської групи з питань співпраці в енергетичній області, на якому обговорювали перспективи Євроазійського нафтотранспортного коридору, віце-прем’єр і міністр економіки Польщі Януш Штайнхофф стверджував: «Попередні розрахунки свідчать, що проект Одеса — Броди буде вигідним у тому випадку, якщо ним транспортуватимуть щорічно близько 20 млн. тонн нафти» (нагадаємо, що перша черга проекту передбачала 12 млн. тонн).
Коментуючи позицію цієї країни, Л. Кучма нещодавно сказав, що Польща, яка постійно декларує інтерес до добудування нафтопроводу до Гданська, не робить для цього «жодних реальних кроків». Президент дипломатично, але досить активно поквапив стратегічного партнера, для чого повідомив, що досі не відхилив пропозицій російських компаній про реверсне використання нафтопроводу Одеса — Броди в напрямі від Бродів до Одеси. Цікаво, що на це повідомлення оперативно відгукнулися посли США, Німеччини і Польщі («День», 3 квітня). Вони, зокрема запевнили Україну в тому, що створення міжнародного консорціуму вирішить усі проблеми, пов’язані з реалізацією проекту. Чи зуміє нинішня українська влада скористатися цією можливістю, розповість ще не зроблена новітня історія нашої країни. А поки побудована і введена в дію українська ділянка Євроазійського нафтотранспортного коридору все ще здатна показувати лише свої потенційні переваги. Простіше кажучи, як попереджав колись представник ЄБРР, «ефект порожньої труби» — це поки весь результат, якого досягли Ющенко, Буняк та інші. Сьогодні вони про це хочуть забути. Особливо Ющенко, адже попереду у нього боротьба за президентство. Як і раніше, рейтинги i PR протирiчать компетентності, здоровому глузду i прагматизму.
