І хоча, за словами Л.Кравчука, «закритість» зумовлена суто організаційними проблемами (підготовкою до 13-го з’їзду СДПУ(о) зокрема), внесення в порядок денний засідання питання про зміну та доповнення до Статуту партії не дозволило сумніватися, що саме кадрові питання будуть у центрі уваги. 19 вересня стало переломним моментом у суперечці В.Онопенка з лідерами виборчого списку СДПУ(о). Враховуючи, що перед партією «сьогодні дуже гостро стоїть питання власної політичної особи», головними аргументами, очевидно, стали застереження лідера СДПУ(о) про те, що «зміна партійного керівництва неминуче означає зміну ідеологічної та політичної платформи партії». Кадрові ротації загрожували б поставити СДПУ(о) в невизначене ідеологічне становище: не знаючи чого чекати від «плаваючого курсу», жодна політична сила не зважиться з партією на довгостроковий союз. Зате опоненти В.Онопенка спробували апелювати до думки «низів». Наприклад, голова львівської організації СДПУ(о) В.Перкач повідомив кореспондентові «Дня», що лідером партії львів’яни бачать «молодого, перспективного політика» В.Медведчука.
Однак більшість регіоналів зійшлися на тому, що «переобрання керівництва зашкодить іміджу партії», і це, мабуть, зруйнувало плани «київської групи» домогтися усунення В.Онопенка. Якраз позиція регіональних лідерів, які дорікнули членам правління в тому, що «вони хочуть вирішити свої проблеми через організації партії на місцях і, сидячи в ВР, все купити» ясно засвідчила, як відрізняються настрої та бачення політичної ситуації на місцях і в центрі. Багато в чому, завдяки самостійній оцінці керівників місцевих організацій СДПУ(о) вдалося втримати партію від розколу. Прикметно, що один із представників луганської організації заявив кор. «Дня: «Ми розуміємо: вищому ешелонові керівництва не потрібна партія — їм потрібні гроші. Тому їх і не влаштовує опозиційність СДПУ(о)».
Хоча сьогодні робити сенсацію на кадрових рокировках у СДПУ(о) передчасно. Зміна керівництва — нормальний процес для партії, що розвивається. Проте ця «нормальність» гарантована тільки в тому разі, якщо переобрання голови є консолідуючим чинником для самої партії. Справді, з одного боку В.Медведчук матиме більше можливостей для сприяння партії (і саме в цьому намагаються його переконати сьогодні деякі соратники), а з іншого — партія, що перебуває на переломному моменті, зажадає від лідера невсипущої уваги, чому явно не сприяє поєднання двох постів. Безперечно, обережний і загартований у горнилі політичних торгів віце-спікер не може цього не розуміти. І те, що В.Медведчук не наполягав на необхідності зміни партійного керівництва тільки підтверджує його вміння терпляче чекати свого часу.
Потрібно зазначити, що ще одним моментом, коли думки регіоналів виявилися домінуючими, стала їхня вимога чітко визначити опозиційну лінію партії і визначитися щодо кандидатури на президентських виборах. Показово, що 25 із 27 регіональних організацій, що брали участь у розширеному засіданні, одностайно висловилося в підтримку Є.Марчука як кандидата в президенти. Нагадаємо, що після XII з’їзду СДПУ(о) більшість регіональних організацій теж виявила солідарність із заявою Є.Марчука про необхідність опозиційного ставлення СДПУ(о) до чинної влади. Очевидно, що тенденція радикальнішого мислення лідерів місцевих організацій, великою мірою зумовлена їхньою відносною незалежністю і знанням реальних життєвих проблем, тоді як представники вищого ешелону партійного керівництва змушені через свої політичні та ділові інтереси балансувати на грані лояльності до нинішньої влади.І тому позиція одного з регіональних лідерів, який заявив, що «коли жаліти когось, то доведеться вибирати між співчуттям і політикою», є найбільш показовою в цьому питанні.
Щоправда, підтримка політичними партіями кандидатів у Президенти навряд чи відіграватиме істотну роль у їхній перемозі, отож робити серйозні ставки на них поки що зарано. Хоча не брати такої підтримки до уваги, бодай на першому етапі, все ж не варто.
№180 22.09.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
