Президент України Віктор Ющенко вчора заявив, що доповідь щодо 29 підприємств, які підлягають дооцінці (читай: реприватизації. — Авт.), буде надане через два дні. А зараз розробляється (на доповнення до списку 29-ти? — Авт. ) механізм повторної приватизації. Іншими словами, Президент визнав існування списку та претензій влади до зазначених у ньому підприємств.
Тож учорашній день можна буде надалі позначати в українських календарях. Хоча сьогодні ще абсолютно незрозуміло, яким кольором. Чи червоним — найвідповіднішим для процесів націоналізації та реприватизації, чи чорним, що може символізувати реакцію власників цих підприємств і всіх інвесторів узагалі, чи помаранчовим як символом нашого очищення. Як кажуть, можливі варіанти.
Отже, «список Кінаха», існування якого заперечувала прем’єр-міністр (Анатолію Кириловичу як першому віце- прем’єру та голові відповідної комісії було доручено його скласти), хоч і у вигляді витоку інформації, але все-таки побачив світ. Питання лише в тому, що його «хрещеним батьком» чомусь стало російське видання — газета «КоммерсантЪ», — що зуміло якимось чином привiдкрити завісу секретності (аж до повного заперечення), яку нібито з добрими намірами створював навколо цього списку український уряд. Признаємося, що кореспондент «Дня» в цьому плані також не святий і робив спроби роздобути список. Але отримав (у вельми суворій формі) повну відмову. Тож ми не маємо жодних підстав підозрювати в організації цього витоку віце-прем’єра, якому вчора за його особливу позицію в питанні реприватизації на засіданні Кабміну перепало, як школяреві. Крім того, Президент поставив крапку в «полеміці» між секретарем Ради нацбезпеки Порошенком, першим віце-прем’єром Кінахом і прем’єром Ю. Тимошенко з приводу... існування списків як таких.
І все ж приватне питання витоку вкотре пролило світло на ту боротьбу, яка не без озлоблення триває між нещодавніми однодумцями в уряді. Цілком очевидно, що прем’єр була проти списку взагалі і зокрема проти його оголошення. Це дозволяло їй тримати руку на пульсі (та горлі) бізнес-середовища та за першої потреби посилати кому слід (без усіляких кількісних обмежень) сигнали та натяки з відповідними обліковими номерами. Таким чином зберігався шанс управляти і законодавчим, і фіскальним процесом. Оприлюднений список практично переводить реприватизацію з розряду засобів для тіньового тиску на бізнес у судову площину та дозволяє власникам «опальних» підприємств сподіватися на законодавство, сумлінність суддів і виверткість адвокатів. Крім того, наприкінці цього списку немає або, принаймні, оскільки обіцяно, не повинно стояти крапки... І це дозволяє «позасписковим» підприємствам, які до цього дня «переживали» через реприватизаційні ризики, спокійно працювати.
Спроби відтягнути оголошення списку 29-ти дозволяють розглядати ще й версію про можливі маневри, пов’язані з непрозорим його формуванням. Скільки, наприклад, «коштував» №30 для того, кому вдалося від нього відбитися? Чи таке запитання здається фантастичним? Але це лише поодинокість, що досить добре ілюструє процес прийняття рішень в уряді, який офіційні рупори описують як абсолютно прозорий...
Список містить i досить гострі підводні камені також і для сфери інвестиційної діяльності. Четверо з внесених до нього підприємств перебувають під контролем російських структур. (Запорізький алюмінієвий комбінат — 93,01% його акцій через ВАТ «Автоваз-Інвест» володіє «Суал-холдинг» Віктора Вексельберга. ЗАТ «Лукор», 52,7% акцій якого належать ЗАТ «Лукойл-нафтохім» (дочірня структура НК ЛУКОЙЛ); Миколаївський глиноземний завод, що належить ВАТ «Русский алюминий». ЗАТ «Росава», що підконтрольне холдингу «Амтел», а офіційно «Укрсиббанку»). Тим часом, пригадується, російський бізнес отримував гарантії на найвищому українському рівні... Чи зуміє уряд захистити країну та себе від сусідських контрзаходів? Політолог Станіслав Бєлковський вважає, що «Віктор Ющенко розглядає російських власників українського бізнесу як потенційних лобістів його інтересів у Кремлі». То як ми тепер без них?
Природно, в цьому списку переважно підприємства, які належать українським власникам, — великому капіталу, що ризикує бути ліквідованим як клас. Ніхто не сумнівався, що до списку потрапить «Криворіжсталь», «Нікопольський завод феросплавів», Центральний, Північний, Інгулецький, Іршанський і Вільногорський гірничо-збагачувальні комбінати, Дніпропетровський меткомбінат імені Дзержинського», Нікопольський південнотрубний завод, «Азовмаш», «Криворізький залізорудний комбінат», що належать двом- трьом найбільшим фінансово- промисловим групам країни. У списку також НАСК «Оранта», ВАТ «Чисті метали», «Гірничо-збагачувальний комбінат «Суха балка», ВАТ «Новотроїцьке рудоуправління», «Докучаєвський флюсодоломітовий комбінат», ВАТ «Кривбасвибухпром», Сєверод онецький і Рівненський «Азоти», Чорноморський і Херсонський суднобудівні заводи, Рубежанський картонно-тарний комбінат, Херсонський бавовняний комбінат, ВАТ «Укрпапірпром». Головні «облікові мішені» — групи Рината Ахметова та Віктора Пінчука. У цьому значеннi витік списку є елементом тиску.
Можна припустити, що деяким учасникам списку незабаром так чи інакше вдасться з нього вислизнути. Не виключено, наприклад, що незабаром у списку або в судових анналах не буде, наприклад НПЗ «Галичина», що може послугувати хорошим стимулом для участі в такому собі провладному блоці також і Народної партії Володимира Литвина.
«КоммерсантЪ» повідомляє, що «чорний» список продиктували російській газеті з Секретаріату Президента, який раніше обіцяв поспілкуватися з цього питання насамперед з українською пресою. І тут не можна не пригадати, що й перше своє інтерв’ю наш Президент дав тій самій газеті, пов’язаній із паном Березовським, і першу прес-конференцію провів для російських журналістів... Здавалося б, спершу треба публічно сформулювати критерії дооцінки та реприватизації, потім оприлюднити список й одразу відправити його до судів й інших відповідних органів. Загалом, хотіли прозоро, а вийшло як завжди.
