Тим часом країни, що представляють альтернативні шляхи для транзиту каспійської нафти у Європу, звичайно ж, не дрімають. Україна серйозно ризикує втратити транзитні прибутки після закінчення будівництва трубопроводу Тенгiз—Новоросійськ. Сьогодні казахська нафта відправляється на експорт саме через старий одеський термінал, і у разі зупинки цього потоку щорічні збитки оцінюються на рівні 100 мільйонів гривень. А спритні румуни встигли отримати кредити Європейського банку реконструкції і розвитку для збільшення пропускної потужності порту Констанца. Вже готові приймати каспійську нафту глибоководні порти у Трієсті (Італія) і Омішаль (Хорватія). І румуни, і італійці, і хорвати запевняють, що їхнiй транзитний шлях набагато дешевший, ніж український. Будемо сподіватися, що блефують. Проте самі країни-експортери, Азербайджан і Казахстан, декларують наміри повнiстю використати всі шляхи транзиту, що пропонуються. Принаймні саме такі заяви зробили лідери цих країн на зустрічах з Президентом Леонідом Кучмою. Насторожує лише, що такі обіцянки «каспійці» дають багатьом, і, за оцінками експертів, казахи вже уклали тільки попередніх контрактів на десять років наперед. А в Україні досі не вирішили, яким чином будуть доставляти нафту до новенького одеського терміналу Південний. Спочатку планували не розмінюватися на дрібниці і будувати власний танкерний флот. Принаймні це передбачено указом Президента за минулий рік. Але у Держбюджет відповідних витрат тоді ніхто не вніс. Тепер миколаївські суднобудівники чекають замовлень на наступний рік, але, схоже, однаково доведеться фрахтувати іноземні танкери. Конкретних переговорів з великими судовласниками, знову ж, поки що ніхто не вів. Та й чіткого усвідомлення, хто ж повинен вести такі переговори, у Києві на сьогоднішній день немає. Логіка підказує, що у переговорах повинні бути задіяні і українці, і казахи з азербайджанцями, і європейські імпортери. У Росії і Румунії цю проблему вже вирішили шляхом створення міжнародних консорціумів. В Україні розпо рядження Президента про створення міжнародного об’єднання для реалізації української частини наф тового коридору не виконувалося.
Секретар РНБО Євген Марчук упевнений, що в затягненні з реалізацією проекту Одеса—Броди не обійшлося без організованої протидії. Країни- конкуренти всіляко стимулюють політизацію розв’язання цього питання. І правильно роблять. Вести політичні дискусії і робити справу одночасно може, напевно, тільки той, чия основна справа — політична дискусія. Серед зацікавлених у відтяганні термінів створення консорціуму на засіданні РНБО називалися і «Магістральні нафтопроводи «Дружба». При цьому висувалася версія про те, що керівництво цієї структури зацікавлене у праві розпоряджатися коштами на будівництво нафтопроводу Одеса—Броди.
Про наслідки обговорення ситуації на РНБО ми дізнаємося через місяць, протягом якого уряду вже доручено притягнути до відповідальності всіх винних за невиконання президентських розпоряджень по Евроазіатському коридору. Цілком очевидно, що цей процес буде супроводжуватися політичним шумом. У таких умовах ініційоване новим прем’єром створення на базі «Дружби» і «Придніпровських магістральних трубопроводів» компанії «Укртранснафта» навряд чи залишиться збоку. У будь- якому випадку, очевидно, що «транзитний» час зараз грає проти України.
До того ж, ідея створення «Транснафти» на сьогоднішній день виглядає поки як об’єднання проблем, а не підсумовування потужностей. «Придніпровські магістральні нафтопроводи» ризикують виявитися зовсім без замовлень. У документах РНБО саме так сформульовано песимістичний прогноз наслідків добудови Росією обхідного трубопроводу.
