СТРІМКЕ ЗАНУРЕННЯ В НЕСТАТКИ
Істотне зниження рівня життя широких верств населення України протягом останніх років супроводжувалось прискореним падінням рівня життя пенсіонерів. Якщо сьогодні не всі вони бідують (а рівень бідності пенсіонерів, що мешкають окремо від своїх дітей і онуків, становить 24,3% проти 26,9% в цілому по Україні)*, то це пояснюється тим, що значна їх частина отримує додаткові надходження від найманої праці або самозайнятості, від роботи на присадибних ділянках тощо. Доходи пенсіонерів, які складають в середньому 174,1 грн., формуються з пенсій (44,3%), надходжень від земельної ділянки (29,8%), пільг і субсидій (8,9%) та допомоги від родичів та знайомих (8,1%). Це істотно відрізняється від доходів усього населення України — 276,8 грн. Багато осіб пенсійного віку, які ще не втратили залишкової працездатності, працюють. Вони займають робочі місця, які потребують істотно нижчої кваліфікації і здебільшого не відповідають їх передпенсійній роботі, отримують значно меншу винагороду (в середньому працюючий пенсіонер отримує 96,3 грн., що становить лише 52,3% середньої «чистої» зарплати). Але просто змушені погоджуватись на ці умови, оскільки прожити на саму лише пенсію не в змозі. Таким чином, пенсія, яка за своєю сутністю має бути індикатором праці людини протягом всього життя, свідчить (принаймні в уяві тих, кому її не вистачає) про безрезультатність прожитого життя.
Слід зазначити, що матеріальний стан пенсіонерів радикально погіршився протягом порівняно короткого проміжку часу. До 90-х років вони, якщо мали необхідний трудовий стаж і протягом хоча б 2-х останніх років перед пенсією отримували зарплату, вищу за середній рівень, були досить пристойно (за існуючими тоді стандартами) забезпечені.
Докорінний суспільний злам обумовив ряд змін в становищі цих людей. Не викликає ніяких сумнівів незадовільне (навіть за українськими низькими стандартами) матеріальне становище переважної більшості пенсіонерів. Саме ті з них, хто живе окремо (і одинаки, і подружні пари), формують значну частину бідних, в тому числі зубожілих, домогосподарств: відповідно 25,8 та 26,0%.
Наявні кошти пенсіонери, якi мешкають окремо, витрачають головним чином на харчування (68,1% — проти 66,6% в цілому по Україні), непродовольчі товари (8,9% — проти 12,3%), на оплату житлово-комунальних послуг та паливо (7,4% — проти 6,5%), інші послуги (7,0% — проти 7,4%). Взагалі українське населення вирізняється поміж іншими, навіть слов'янськими, народами посиленою увагою до обсягів харчового споживання. Судячи з частки добробуту, яка в Україні витрачається на харчування (68,6%), практично все населення бідує.
Раціон пенсіонерів є недостатньо різноманітним, для нього характерне надмірне вживання хліба, картоплі, жирів. Значна частина продуктів не відповідає необхідним критеріям якості — не в тих умовах зберігається, містить недостатньо вітамінів та мікроелементів. Водночас обстеження виявило парадоксальну річ. Якщо взяти до уваги такі характеристики якості харчування, як енергетична цінність (3069,6 ккал. на добу в середньому на одну особу по всьому населенню і 3935,5 ккал. — по пенсіонерах, що мешкають окремо), вміст у середньодобовому раціоні однієї особи білків (86,1 г — по всьому населенню і 108,9 г — по пенсіонерах) та жирів (113,4 г та 142,3 г — відповідно), то задекларований самими пенсіонерами раціон їхнього харчування начебто не підтверджує тези про вже надто погане харчування населення похилого віку. Так, сім'ї, що складаються виключно з пенсіонерів, за їхніми словами, споживають на 20—30% більше, ніж все населення України, хліба, картоплі, цукру та меду, олії, молока та молокопродуктів, овочів, риби; тільки споживання фруктів, баштанних, м'яса і м'ясопродуктів приблизно відповідає загальним стандартам. Вочевидь, цей несподіваний результат пояснюється тим, що старі (особливо ті, хто мешкають в сільській місцевості) пригощають своїх дітей та онуків, і істотна частина нібито спожитих пенсіонерами продуктів харчування витрачається фактично не на них, а на частування (в себе вдома чи передане до міст) дітей та онуків. Слід також підкреслити, що наведені дані не враховують якості спожитих продуктів: пенсіонери зазвичай їдять найдешевше. До того ж, найбільш нужденні верстви пенсіонерів, скоріше за все, просто не були обстежені.
НА УЗБІЧЧІ ЖИТТЯ
Зміна суспільних відносин, поява абсолютно нових видів діяльності призвели до того, що досвід старших поколінь виявився неприйнятним для молодших, а це неминуче відбилося на становищi старих людей в сім'ї. Українській сім'ї завжди були притаманні тісні внутрішньородинні контакти; зберігались традиції матеріальної допомоги пенсіонерів своїм вже дорослим дітям та онукам; пільги щодо придбання товарів підвищеного попиту для ветеранів Великої Вітчизняної війни та праці та їх матеріальний добробут (в порівнянні з молоддю) забезпечував високий внутрішньосімейний авторитет людей старшого віку. Сьогодні це все втрачено, а нові відносини між представниками різних поколінь, які б забезпечували їх рівність, ані в сім'ях, ані в суспільстві ще не сформовані.
Люди старшого віку практично не беруть сьогодні участі в громадському житті, і це в суспільстві, яке традиційно протягом тривалого періоду віддавало підкреслену шану ветеранам, хоча ця шана й була не завжди щирою і значною мірою декларативною. Закономірним результатом є уявлення значної частини населення похилого віку про те, що колишній лад був більш гуманним, що нинішня влада їх пограбувала, що про них всі забули. В результаті істотна частина літніх людей вкрай негативно оцінює все своє життя. Вони підкреслюють, що протягом досить тривалого періоду не в змозі задовольнити свої потреби, їм не вистачає необхідної медичної допомоги, можливості харчуватися відповідно до своїх смаків. А також уміння жити за нових суспільних умовах та впевненості у своїх силах.
Принципова незадоволеність населення старшого віку своїм соціальним та економічним статусом, з одного боку, і необхідність високих відрахувань до Пенсійного фонду, з другого, створюють передумови для формування напруженості між поколіннями. До цього додається поява в свідомості досить значної частини населення переконаності в помилковому шляху суспільства протягом 70-річного періоду та ролі в цих помилках представників старших поколінь. Така переконаність спостерігається серед всіх вікових груп населення, але представники різних вікових груп покладають вину на різні структури за суспільні негаразди (минулі і сучасні) і по-різному їх оцінюють. Та в будь-якому випадку страждають ті, хто вимушено опиняється в соціальній ізоляції, тобто переважно старі люди.
Отже, сьогодні населення похилого віку опинилося у вкрай складній ситуації, причому труднощі не обмежуються однією сферою їх буття, а поширюються практично на все: найстарші або хворі пенсіонери, які вже не в змозі працювати, існують за межею абсолютної бідності і часто-густо відверто голодують; відсутність розвиненої мережі соціальних послуг позбавляє можливостi осіб похилого віку, що потребують періодичної допомоги у побуті, жити окремо, а низький в цілому рівень забезпеченості житлом ускладнює сумісне проживання з родичами. Переважна частина літніх людей живе з відчуттям власної «зайвості», вони відчувають себе не потрібними своїм нащадкам, як кревним, так і суспільним.
Подолання принципово негуманної тенденції соціальної ізоляції старших поколінь, запобігання появі будь-яких її ознак в майбутньому видається одним з основних завдань державної гуманітарної та соціальної політики. Вирішення цієї проблеми потребує реалізації цілого комплексу заходів як в сфері економіки, так і в сфері соціальної та гуманітарної політики. Не принижуючи пріоритетів подолання економічної кризи, підтримки фінансової стабільності і зростання ВВП, слід все ж таки підкреслити, що ці компоненти соціально-економічної стратегії держави мають слугувати головному — забезпеченню розвитку людини за допомогою її власних сил і задля її блага. І ця теза не може поширюватись тільки на окремі групи населення — ідея демократичного суспільства передбачає принципову неможливість виключення будь-яких його груп, обмеження можливостей повноцінного існування для будь-яких верств. Абсолютно ясно, що не можна припускатися такої дискримінації і за ознакою віку.
* За результатами дослідження, проведеного Держкомстатом України, в першому півріччі 1999 року межею бідності визнано суму доходів 126,4 грн. Надалі використано дані Держкомстату України, Інституту соціології НАНУ, фонду «Демократичні ініціативи» та фірми «Соціс».
